Ірина Скакальська – доктор наук, що любить куховарити та рятувати зайченят (фото)
Її обожнюють студенти та поважають колеги. Вона цінує у людях професіоналізм і почуття гумору. Не переносить «нарцисизму» та неохайності. А ще саме їй належить вираз: «Книжковий форум – це шопінг для мозку».
У 28 років вона захистила кандидатську, а у 36 докторську дисертацію. Написала понад 100 публікацій, 3 монографії, навчальні посібники, наукове видання та краєзнавчий довідник. Із 2015 року Ірина Скакальська – доцент Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка. Коли йде по вулиці зі своїми студентами, складно сказати, що вона не одна із них. У вільний час від наукової та викладацької діяльності вона готує кулінарні шедеври, вирощує екзотичні рослини та рятує зайченят від домашніх котів. На ніч п’є молоко з чорним хлібом та філософією середньовіччя.
- Коли Ти зрозуміла, що Твоя майбутня професія буде пов’язана з історією?- У дитинстві завжди відповідала на питання про майбутню професію, що буду директором школи. Чому - не знаю і досі, не можу пояснити таке бажання.
Історію ж вирішила вивчати ще будучи в 11 класі ліцею (Кременецький ліцей ім. Уласа Самчука), як альтернативу математиці, фізиці. Були ще іноземні мови (вчила французьку та англійську), проте переважив інтерес до історії. Зацікавили мене саме цією дисципліною мої вчителі: Соловей Олександр Григорович та Лазарович Микола Васильович. Обираючи професію, керувалась власною думкою. До речі, про свій вибір не шкодую, тут я знайшла себе і змогла реалізувати свій внутрішній потенціал і прагнення вивчати минуле.
- Сучасний викладач, то вже «не ходяча енциклопедія». Наш час досить інформативний і теперішній студент має змогу сам віднайти багато нового. Тому викладач, насамперед, має зацікавити студента предметом і спрямувати до відповідних знань. Моя мета − використовувати різні методики та засоби, щоб студент з інтересом приходив на пару і прагнув займатися самоосвітою.
До речі, музейна педагогіка - напрям не зовсім новий, я спеціально цікавилась ним. Начиталась, написала статтю і використовую надбання у педагогічній діяльності. Власне, музейна педагогіка – це перетин історії, музеєзнавства та педагогіки.
Кременецький краєзнавчий музей змінюється і модернізується, туди приємно приходити на заняття. Нещодавно проводила семінарське з археології, студенти моделювали один день з життя людини кам’яного віку. Коли перед студентами в експозиції представлені знаряддя праці, наконечники стріл та інші предмети, якими користувалась давня людина, то їм легше й образніше виконати поставлене завдання. Тоді хіба забудеться заняття, що пройшло в експозиції музею?
- Свою першу курсову роботу з історії середніх віків, потім дипломну та кандидатську дисертацію з життєпису Семена Жука, я писала під керівництвом Гонтар Тетяни Миколаївни, кандидата історичних наук, доцента, яка мені, образно кажучи, відкрила двері у світ науки, навчила дослідницької праці. Зрештою, виховала в мені почуття відповідальності та наполегливості. Наукова наставниця допомогла мені знайти «ключ» до біографії Семена Жука, про якого я на початку дослідження мала дуже скупі відомості. Ще вона мені радила, як під час захисту відповідати на запитання, які не зовсім зручні або як себе вести у тій чи іншій ситуації. Мені поталанило, що я зустріла таку наставницю у науковій сфері. Зараз ми теж спілкуємось.
- Дуже дивне поєднання: жінка-науковиця, постійно у справах і знаходить час для кулінарії. Звідки таке хобі? І чим ще займаєшся у вільний час, окрім того, що гарно (і, мабуть, смачно) готуєш і рятуєш зайченят?- Справді куховарити тепер у мене виходить добре. Завдячуючи мамі, то супи, борщі, холодець, м’ясні вироби… бабусі, у неї перейняла секрети галушок, дріжджового тіста, з якого вона пекла пиріжки з різними начинками. Чоловік подруги поділився багатьма рецептами консервації на зиму, які перевірені і використовуються не один рік. А ще дуже важливо, що у моїх кулінарних експериментах ніхто не заважав і нічого не казав, коли вони не вдавались. Маю багато записаних власноруч у зошитах і блокнотах рецептів.
Вільного часу не маю, бо все знайду собі заняття. Полюбляю вишивати, але більше в холодну пору року, бо влітку займаюся квітами, особливо кімнатними. Із зернятка вирощую екзотичні рослини. Було в мене кавове дерево, яке квітувало і дало плоди, було авокадо, яке чомусь обсипало листя і я довго чекала на нове, проте воно не виросло, є фінікова пальма і мушмула.
О… забула сказати, що люблю мандрувати і читати книги. Іноді нові рецепти страв привожу з подорожей.
Зайченя моє росте, любить понад усе капусту…
(Улітку Ірина знайшла у себе на грядці маленьке зайченятко, яке відбилося від своєї родини. Малечою ледве не пообідали домашні коти. Відтоді зайча живе вдома у науковиці, як домашня тваринка.)
- Найбільш імпонує − привітність, професіоналізм, порядність, почуття гумору. Давні греки вважали, що людина повинна бути красивою як і зовні, так і душею. Я також поділяю їхню думку. Однозначно, дуже подобаються позитивні люди, оптимістично налаштовані.
Не переношу я людей-«нарцисів», лицемірів та неохайних.
- Про це навіть не замислювалась… Були розчарування в людях, речах, діяльності певних фірм і навіть у проектах в яких була учасницею. Були невдачі, але я їх подолала і забула. Були події, які залишили неприємні спогади, але про них говорити не хочу.
- Політична кар’єра ще попереду чи це вже перегорнута сторінка?
(Ірина була депутатом Кременецької районної ради VI скликання, балотувалась до обласної, є голова Кременецької районної організації однієї з партій)
- Звичайно, що попереду. Я є учасницею проекту ПУЛ (Політичне українське лобі жінок) за підтримки Фонду Демократії ООН. Діяльність проекту спрямована на посилення політичної ролі жінки, сприяння їх активності та збільшення представництва в українському політичному житті.
Брала участь у тренінгах Академії жіночого лідерства за підтримки Українського жіночого фонду. Проводились ці заходи з метою збільшення участі жінок у громадському та політичному житті країни.
Фото з архіву Ірини Скакальської
