Нещодавно в Ужгороді відбулася 15-та Національна філателістична виставка. Серед інших, були й учасники з нашої області. Зокрема, Мирослав Фалтус (Чехія) та Валерій Матвєєв (Тернопіль) отримали велику позолочену медаль за експонат «Юліуш Словацький (1809-1846)». Пан Валерій також представив «Україна на картмаксимумах», за яку його нагородили позолоченою медаллю.

Тож, скориставшись нагодою, поспілкувалася з почесним філателістом Асоціації філателістів України Валерієм Матвєєвим про його захоплення, яке триває вже понад сімдесят років. З 1994 року він очолює обласну організацію Асоціації філателістів України. Нині вона налічує 74 учасники.

— Філателія — одна з сил, котра рухає мене вперед. Завдяки ній дізнаюся про багато нового і багато чим цікавлюся. Знайомлюся з однодумцями, товаришуємо, зустрічаємося й  обміняємося думками, спогадами, матеріалами. Якщо ж говорити масштабно, то філателія потрібна не тільки філателістам – це частина нашого мистецтва і виховання. Адже на марках, конвертах, листівках зображені ключові постаті, елементи культури, історичні події України — так пропагуємо їх не лише на наших теренах, а й за кордоном. Окрім того, це добрий спосіб пізнавати світ, розвиватися. Колись наша обласна організація була дуже потужна – півтори тисячі дорослих і п’ять тисяч юних філателістів – у кожній школі був гурток, у палацах піонерів працювали інструктори. Діти цікавилися, листувалися з однолітками в інших містах і країнах. Тобто не проводили час на вулиці, а розвивалися естетично та інтелектуально, бо ж за кожною маркою стоїть історія. Це хобі було доступне кожному школяреві — марки для колекціонерів випускали гашеними (тобто їх не можна було використовувати для кореспонденції) і коштувала одна дві копійки, вполовину менше від звичайної.

Мій співрозмовник першим із тернополян отримав «золото» на Національній виставці. То був 1996 рік, перемогу принесла експозиція зі спецпогашеннями Тернопільщини.

— Перше в області відбулося на 40-річчя визволення Тернополя. Спочатку спецпогашення проводили досить рідко, але коли я прийшов працювати в обласну адміністрацію, посприяв, аби їх організовували частіше – зумів зацікавити районні ради та пошту. Спецпогашення популяризує населений пункт, його історію, видатних людей. Я й нині продовжую слідкувати за спецпогашеннями.

Чотири медалі пан Валерій та Мирослав Фалтус отримали за спільну експозицію про чеську армію (1914-1920 роки). До неї ввійшли матеріали, котрі розповідають про її становлення - від створення в 1914 році в Києві чеської дружини із чехів, котрі проживали на території Російської імперії, участі у битвах — приміром, Зборівській та під Бахмачем і до повернення війська до Чехо-Словаччини. Матеріали збирали п‘ять років, але результат того вартував. Запитую пана Валерія про його товариша. Він розповідає, що Валерій Фалтус родом із Тернополя, тривалий час мешкав у Чехії, потім повернувся. Тож нині об’єднують зусилля для створення експозицій.

Їхній другий спільний проект – той, про який я розповідала спочатку — «Юліуш Словацький».

— Цей письменник – наш земляк, родом із Кременця, а ще він мені дуже імпонує, адже досяг багатьох звершень. Працювати над цією експозицію теж було цікаво, але й складно – робота тривала чотири роки. Коли почав збирати матеріали, думав, що Польща випустила значно більше марок, присвячених йому, бо ж він входить у ряд найбільш визнаних поетів Романтизму. Все ж ми зібрали всі марки, приурочені Юліушеві Словацькому, серед них і дуже рідкісні. Також додали старовинні фотографії, де зображений Кременець часів поета. Цікавий експонат — поштівка, відправлена з Парижа в Марсель 1849 року. Оскільки тоді не було прямого сполучення, кореспонденцію перевозили поштовими диліжансами, листівка дісталася до пункту призначення через Ліон, про що інформують штемпелі станцій. Серед рідкісних конвертів у експозиції — український, що сповіщає про видання двотомника творів Юліуша Словацького українською в перекладі Максима Рильського. Оскільки в філателії найбільше цінують матеріали до 1930 року, тому з сучасних представили тільки конверт музею Юліуша Словацького в Кременці та кілька фото виставкових залів.

Окремого слова вартує й експозиція «Україна на картмаксимумах», до речі, це вже друга позолочена медаль на її рахунку. Картмаксимум – листівка, на якій зображення, марки й спецпогашення присвячені одній темі. Пан Валерій розповідає, що картмаксимуми почали випускати ще за Радянського союзу. І тоді, й нині на них часто поставали видатні письменники гетьманами, діячі науки, їх присвячували тваринному та рослинному світові...

Анна Золотнюк