Олег Снітовський

Осіння симфонія теребовлянського замку (фоторепортаж)

t13

То – особливий час, коли на зламі жовтня і листопада трапляються певні дні – ніби очікування чогось дуже важливого, якоїсь переміни. Зрештою, воно так і є – ще кілька днів і все оце, навколишнє, зміниться. На дворі ж – осінь, така непередбачувана осінь…

А тут, на старому замчищі, з узвишшя, де видно, здається, кожен куточок Теребовлі, панує не тільки дух історії. Є моменти, коли замкові алеї, темні зіниці амбразур, розхристане вітром гілля, що торкається стін, мурованих давно-давно із знаменитого теребовлянського «червоного» каменю, а ще – китички зсохлого дикого винограду, пожухле листя одвічної, як сама фортеця, липи, що споконвіків вартує вхід до в’їзної арки замкової брами – всі оці

різнобарвні осінні вітражі, немовби, разом видають ледь-ледь чутну мелодію. А, може, то просто передвечірня прохолода, змішуючись із відголосками бабиного літа, несміливо, неохоче вливається у сутінки року – у листопад і невидимим дотиком запахів падалиць й диму спаленого бадилля із навколишніх долішніх та горішніх теребовлянських городів, лоскоче ніздрі і кличе назовні скупу сльозу…

Ти її, непрохану, не змахуєш з обличчя… Нехай буде як є. Бо ти боїшся своїм порухом сполохати оту всю гармонію, посеред якої стоїш. То – особливий стан єднання і гармонії з природою, з минулим і днем сьогоднішнім, посеред осені на старому замчищі… Можливо, це і є момент щастя? Адже вірно хтось сказав, що щастя не приходить, приходить вміння його бачити, відчувати усім своїм єством. І чути оту невловиму симфонію часу, душі.

Укотре окидаєш оком вже бачені не раз, десятки, та що там десятки – сотні разів зафіксовані у пам’яті фрагменти-осінні образки замку й поволі ступаєш долу вимощеною бруківкою. Бо хочеться ще раз побачити її, мою фортецю, біля якої виріс, із Зазамче, з іншого боку, туди де стежка веде у Садики, де у підніжжі Княжої гори є чепурний будиночок, в який того дня, побачивши мене з фотоапаратом, запросила гостинна господиня-землячка Ірина Лялік. І буде згодом кілька світлин звідти, з другого поверху відреставрованої хатини, де серед колонади, обвитої незірваним виноградом, на межі жовтня і листопада, у піднебессі височітиме теребовлянський замок.

Це там, де ще можна почути особливу симфонію осені. Тільки треба прислухатися і йти до неї.  То ж поспішаю, бо ж правду кажуть, в дорозі людина не старіє…

t01
t01

t02
t02

t03
t03

t04
t04

t05
t05

t06
t06

t07
t07

t08
t08

t09
t09

t10
t10

t12
t12

t14
t14

t15
t15

t16
t16

t17
t17

t18
t18

Фото автора

Вибір читачів за тиждень

Відео