/ /Журналіст з Тернополя був на волосинці від полону в ДНР

17 Вересня 2019, Вівторок


Тернополяни зможуть самі вибрати банк для отримання субсидій

У центрі Чорткова обікрали автомобіль: забрали 25 тис. грн і 400 доларів

Деякі тернополяни впродовж тижня придбали газ за літньою ціною

Фоторепортаж
Давні вікна на тернопільській вулиці Руській (фоторепортаж)

Тернополяни передали великий досвід маленькому місту (фото)

Фоторепортаж
Студенти тернопільського вишу побували в ролі рятувальників (фоторепортаж)

Гроші та будматеріали викрав тернополянин у знайомого

Шахрайка видурила у знайомої золота на 124 тисячі і щезла (фото)

Працівники поліції розшукують зникну тернополянку (фото)

На Тернопільщині триває ремонт дороги (фото)

Відео
На Тернопільщині планують зробити заяву щодо Віталія Марківа і ринку землі (фото, відео)

Фотофакт
З переломами та травмами до лікарні потрапив мотоцикліст (фотофакт)

Тернополянам варто завчасно запастись водою на два дні

Фотофакт
На Тернопільщині люди знову викидають сміття не в належному місці (фотофакт)

Прокурор з Тернопільщини про суд над Росією

Відео
На Тернопільщині у жахливий спосіб позбулись сміття (відео)

Фотофакт
Тернополян закликали до пильності: поліцейські виявляють фальшиві гроші (фотофакт)

Фотофакт
Тернопільські маршрутки можуть їхати навіть з технічними неполадками (фотофакт)

Відео
Федір Стригун: «Хочете вилікувати душу, приїжджайте у Тернопіль» (фото, відео)

Терміново
Сьогодні у Тернополі одна вулиця буде без світла

Це цікаво
17 вересня в історії Тернопільщини

У Микулинецькій громаді організували вуличну акцію «Впливай на бюджет своєї громади» (фото)

У Шумській ОТГ провели флешмоб «Здоровим бути модно» (фото)

Анонс
На Тернопільщині відбудеться культурно-мистецька програма «Вінок культур»

16 Вересня 2019, Понеділок


Новий осередок «Української молоді – Христової» відкриють у Тернополі

Погода
Погода в Тернополі 17 вересня

Жителі Тернопільщини найбільше скаржаться на гастроентероколіти

Фоторепортаж
У центрі Чорткова вчили, як правильно рятувати життя (фоторепортаж)

У Тернополі зник чоловік, пошуки тривають декілька днів (фото)

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

В одному з супермаркетів Чорткова продають «запортки» (фотофакт)

Фоторепортаж
У Тернополі провели в останню путь Героя України (фоторепортаж)

У тернопільській галереї виставка про смутні й сумні почуття (фото)

Як тернопільським абітурієнтам «не прослухати» завдання з англійської на ЗНО

У Тернополі водієві обіцяють 18 тисяч гривень, а менеджеру з розвитку – 55 тисяч

Невдала земельна реформа призведе до «кривавої революції», — Коломойський (Агроновини)

Жителі Тернопільщини скаржаться на обслуговування одного із закладів харчування

Шахраї представляються працівниками банку і крадуть гроші

Тернополян просять не лякатися сирен тривоги

Це цікаво
Де в часи Середньовіччя у Чорткові варили пиво?

Керівник держпідприємства роз’їжджав Бучачем напідпитку

Спортивний огляд тижня: тернопільські борці, кікбоксери та легкоатлети – найкращі в Україні

Фотофакт
У Кременці жінка купила неякісний продукт, у магазині вибачилися (фотофакт)

Терміново
Через ревнощі чоловік на Тернопільщині зарізав свою подругу

Тернопіль у жалобі через загибель краянина в зоні ООС

Фоторепортаж
На Тернопільщині 18 громад добре пофестивалили у найстарішому місті краю (фоторепортаж)

Тернополянам саме час купувати валюту?

У Тернополі водії знову не звернули увагу на ПДР (фото)

У бучацькій ратуші вперше за довгий час зіграв інструментальний ансамбль

Це цікаво
16 вересня в історії Тернопільщини

ФК «Гаї Шевченківські» вдруге здобув перемогу на Міжнародному турнірі в Німеччині (фото)

Юні тернопільські футболісти виграли турнір пам’яті Олександра Павленка у Чернівцях

Журналіст з Тернополя був на волосинці від полону в ДНР

Тернопільський журналіст Назарій Наджога ділиться з нашими читачами своїми спогадами про перебування на території так званої «ДНР» та як його вербували представники московських спецслужб. Пропонуємо розповідь Назарія у двох частинах.

Короткий вступ

Мабуть, цю історію краще розповідати від першої особи однини. Так чи інакше, я це все пережив на собі, побував на допитах, перетинав пішки кордон, проходив блок-пости.

Мене не раз запитували: тобі не страшно? Звичайно, страшно. Страх – захисна функція організму – і я боявся. Адже міг опинитися за ґратами не де-небудь, а на території держави-агресора, бо запідозрили в мені екстреміста. Міг бути розстріляним бойовиками НЗФ, коли б виявили те, що я консультувався з СБУ щодо своїх поїздок. Міг бути посаджений на багато років «на яму». За таку роботу, яку вдалось мені провести в Донецьку, «сєпари» засуджують громадян України на 15 років «їхньої» тюрми.

Нівелювали страх приклади моїх друзів, які пішли на війну, пішли захищати Україну від агресора з північного-сходу. Надихали героїчні вчинки, книги про повстанців, реальні історії з життя і боротьби проти окупантів.

Раніше сайт ГО «Детектор Медіа» оприлюднили відео з посиланням на прес-службу СБУ, де я розповідаю, як бойовики ОРДО намагалися завербувати тернопільського журналіста. На цьому відео я більше акцентував увагу на пропозиції так званої «сотрудниці сепаратиського міністерства інформації» щодо співпраці, словом, вербовки.

Зараз зупинюся на деяких інших моментах своїх поїздок в Донецьк. Ці моменти ще досі яскраво миготять перед очима.

Перший раз на Донбас. 2014 рік.

Наприкінці червня 2014 року через мережу Фейсбук познайомився з Маріною Бережньовою. Мені хотілося побачити на власні очі, що все ж таки відбувається в Донецьку. Хто вони українці, які пішли зі зброєю проти власної держави? Чи має силу над ними російська пропаганда?

У повідомленнях та телефонних розмовах  Маріна Бережньова не назвала своєї посади в структурах бойовиків так званої «ДНР». Однак, запевнила, що моїй безпеці, як українському журналісту, нічого не загрожує.

13 липня 2014 я вперше в житті приїхав в Донець поїздом. Попередньо було домовлено: мій приїзд лиш на три дні, тобто у вівторок 15 липня я маю повертатися назад. З собою взяв лиш невеликий фотоапарат.

Оскільки я приїхав на такий короткий час, журналістську акредитацію в так званому «міністерстві інформації ДНР» мені не видали. Хоча я був одним з найперших українських журналістів, які приїхали в Донецьк від початку бойових дій на Сході України.

Перебуваючи в приміщеннях згаданого «міністерства», Маріна Бережньова повідомила мені, що вона виконує обов’язки зам. міністра інформації.

Також  мене направили на бесіду з невідомим мені представником новоствореної нібито спецслужби, яку тоді найменували в Донецьку доволі гучно – «НКВД», а нині ця структура бойовиків більш знана як щось схоже на «МДБ». Ця зустріч відбулася в будівлі з вивіскою українською мовою «Прокуратура міста Донецька».

Після спілкування-співбесіди «енкаведист» не заперечив проти мого перебування в Донецьку, але ніяких гарантій безпеки не давав. Ним мені строго-престрого заборонялося спілкуватися з озброєними людьми.

В принципі, зі мною нічого поганого й не сталося. У супровід мені був наданий журналіст від міністерства інформації, аби, вразі чого, було відомо, що зі мною трапилося. За одно я був під контролем. Чоловік передпенсійного віку. «Дядя Сєрьога» – я його так називав. Член вже забороненої на даний час комуністичної партії України. Він жив в Ясиноватій, належав до структури сепаративного «прес-центру ДНР».

Учасників військових формувань ми оминали. Спілкувалися лише з цивільними в розбомбленому Петровському районі Донецька, за виключенням лише  двох озброєних осіб, які нашу групу зупинили. На щастя, до перевірки моїх документів люди з російськими шевронами не дійшли. Дядя Сєрьога сказав їм, що я теж з «сотруднік прес-центру ДНР».

Як і було домовлено, 15 липня я поїздом Маріуполь-Донецьк-Львів виїжджаю з Донецька в Тернопіль. За вікном вагону чутно вибухи в донецькому аеропорту.

З візиткою Яроша по території Росії. «Счас прідут врачі».

Щоб зрозуміти настрої Донбасу і чи збережеться цілісною Україна в умовах бойових дій, трьох неповних діб життя «там» аж ніяк недостатньо. У квітні 2015 року я вдруге напрошуюся в гості до Донецька. Хотілося встигнути на 9-те травня, а раптом вдасться при «святі» більше дізнатися. І може би встиг, коли б не ФСБ Росії.

На той час Служба безпеки України запровадила для журналістів акредитаційні картки в зону АТО. Не ризикнув їх отримувати. По-перше, бути акредитованим СБУ і з цим документом потрапити в Донецьк – рівноцінно самогубству. По-друге, не раз тоді звучали повідомлення ЗМІ, що через лінію зіткнення утруднене автобусне сполучення, бо ведуться бої.

Отож, за домовленістю з Маріною Бережньовою (вона змінила посаду на початку 2015-го, але продовжувала працювати в так званому «мінІнфо»), я поїхав в Донецьку область через територію Росії. Зокрема, мій маршрут прямував з Харкова на Ростов-на-Дону і далі автобусом в Донецьк. Виїхав з Тернополя в Харків 7-го травня, 8-го ввечері на Ростов, 9-го зранку в Донецьку область.

По дорозі до Ростова ніде затриманим не був і те, що я журналіст, нікому не признавався.

Пригоди почалися на кордоні між Україною та Російською Федерацією. Під час проходження паспортного контролю на російському пропускному пункті Авіло-Успенка прикордонниця пильно вдивлялася у мій паспорт. Я народився у Львові, майже все доросле життя зареєстрований в селі недалеко Тернополя, звідки походять мої батьки.

Моє місце народження і реєстрація місця проживання зацікавила прикордонників Росії. Вочевидь, психологічно спрацював штамп – «он бандєровєц». Їх здивувало, чому ж молодий чоловік з Тернополя їде в Донецьк. Мене відвели до кабінетів, де сиділо два «феесбешника». Це було близько другої години дня.

Допит був схожий на американську гру у «доброго і поганого поліцейського». Один феесбешник матюкав, сварив, інший – говорив спокійно і ввічливо. Їм я сказав, що журналіст з України і в «Міністерстві інформації ДНР» погоджено мій приїзд.

Втім, вони не вірили, що все так і є. Мене відвели в «комнату врємєнного содєржанія» і зачинили, позбавивши усіх речей, документів та засобів зв’язку. Далі сталося те, що не очікував ні я, ні усе ФСБ на кордоні.

Поки я сидів у прикордонній тюрмі, в моїй сумці з-під ноутбука співробітники ФСБ  виявили «візитку Яроша». Хто такий Дмитро Ярош і який страх наводить його візитка на противників, думаю, розтлумачувати не треба. «Злий» феесбешник прибіг до мене і з ревом лева запитував: «Откуда у тєбя візітка Яроша?! Ти кто такой на самом дєлє?! Какіє у тєбя заданія от «Правого Сєктора»?! Какіє заданія от СБУ?..».

Чесно кажучи, я сам був у шоковому стані, бо виходить майже добу перебуваю на території Росії зі символікою забороненої там організації. У мене візитка «Правого Сектора» дійсно вдома була, як сувенір, але я не сподівався, що при складанні речей в дорогу цей сувенір поїде зі мною.

Два «феесбешники» спершу мені грозили трьома роками російської  тюрми за «візитку Яроша».

– Ти же понімаєш, что ти по рускім законам екстреміст? Та єслі би нє мі, то тєбя деенеровци  расстрєлялі. Ми би только автомат услишалі і понялі, что тєбє пустілі пулю в лоб, – зривався на мені майор-феесбешник, мовляв я йому дякувати маю.

Інший говорив м’якше:

– Ну ти же понімаєш, ми ім помоґаєм. Давай, посіді, подумай нємноґо і рассказивай за чєм ти єдєш.

Розумів одне: хоч один спогад проявиться про СБУ, де я від офіцерів отримав низку рекомендацій, і мені гаплик. Тому розповідав їм про своє життя, яке досить насичене подіями. Звертав увагу на власну творчість, мовляв, мрію стати письменником. І їду в Донецьк за сюжетами з реальних подій.

Та все ж вони не йняли віри і страшили: «Счас, ми визвалі врачєй, оні сдєлают тєбє укол, і ти всю правду нам раскажеш».

Під час допиту наказали роздягнутися до гола, перевіряли таким чином, чи нема на мені націоналістичних чи «фашистських» татуювань. Тіло в мене чисте і, незважаючи на моральне приниження, я роздягнувся, аби їх заспокоїти. Мене то заводили в «комнату содєржанія», то виводили на допит, постійно нагадуючи, що прийдуть «врачі і сдєлают укол».

Допитів було не менше восьми, як дружелюбних, так і принизливих з нецензурною лексикою від співробітників ФСБ. Доволі часто в моїй присутності хтось телефонував на службовий телефон в кабінеті. Було чітко зрозуміло, що про мене йде мова.

Перебуваючи вже більше двох діб в дорозі, я майже нічого не їв. Просив у феесбешників хоч шматок  хліба, але крім попити води, нічого більше не дали.

Мав сигарети з собою. Той типу добріший «феесбешник» сигарет не мав і просив їх у мене, хоча моїх 5 пачок «Вінстона» і так лежали в нього. Кілька разів виходили разом курити. Я запитав його на перекурі, скільки мене ж тут триматимуть.

– Нє знаю. Прідут врачі, сдєлают тєбє укол, а там посмотрім. Аднаво вашево мєсяць калолі, сдєсь держалі. За мєсяць он раскалолся, і ми єво атпустілі.

Правда, а може психологічний метод залякування звучав в його словах? Не в моїй ситуації було ставити йому уточнюючі питання.

Він після цього перекуру завів мене знову в «комнату врємєнного содєржанія». Не знаю, в котрій годині я востаннє зайшов в «комнату». Якраз вечоріло. Сонце на половину занурилось в горизонт Донецького краю. Більше мене не викликали. Сидів і молився на самоті.

Близько половини дванадцятої ночі мене виводять з «комнати врємєнного содєржанія» і кажуть «собірать вєщі». Я просився заночувати на прикордонному пункті, бо ж опівніч – куди далі?

Голодний. А через триста метрів озброєні деенерівці, і не знаєш чи хто чекає з «МінІнфо». Та мені сказали забиратися.

– Відіш там свєт? Там твая Україна! – сказав на прощання той добріший «феесбешник», показуючи на Успенку, де рік до зазначених подій стояли українські прикордонники.

Остання річ, яку він віддавав, була «візитка Яроша».

Я йому сказав: заберіть собі цей сувенір, бо далі з ним боюся добиратися. Він взяв.  Я навіть не сподівався, що цю ж «візитку» скоро знову побачу.

Назарій Наджога

Продовження читайте на сайті «Терен» 05 листопада о 20 годині.

488

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора