/ /Журналіст з Тернополя був на волосинці від полону в ДНР (продовження)

25 Лютого 2018, Неділя


Відео Це цікаво
Міський голова Кременця розповів, що трапиться із героєм, якого він грає у «Червоному. Без лінії фронту» (фото, відео)

Отакої: платити змусять і тих, хто  здає в оренду квартири у Тернополі

Це цікаво
25 лютого в історії Тернопільщини

Чому тернополянкам не корисно пити каву?

Це цікаво
Як тернополянка досягнула недосяжного

Холодні літери прикрасили одне із містечок на Тернопільщині (фото)

Помічницю із Тернопільщини «не посадили»?

24 Лютого 2018, Субота


Погода
Тернополяни продовжать мерзнути

Хто замінить Підгрушну?

На Тернопільщини знайшли викрадача старовинного молитовника та медалей

ВідеоЕксклюзив Це цікаво
Колись в Заліщиках була фабрика бантиків і скатертин (фото)

На Тернопільщині телефонні шахраї продовжують користатись наївністю людей

В компанії «Агропродсервіс» придбали вже другий пожежний автомобіль

У ще одному місті Тернопільщини покажуть «Червоного»

Фоторепортаж
Огорожі в сніжній одежі у Тернополі (фоторепортаж)

На Тернопільщині контролюватимуть неплатників аліментів

Фотофакт
На Тернопільщині знайшли свідоцтво (фотофакт)

Капуста і далі дорожчає (Агро-новини)

Це цікаво
Чи відкриється колись загадка зниклої Кременецької Мадонни?

Відео
Як новопризначений голова Кременецької РДА проходив конкурс на держслужбовця (відео)

Отакої: жителям Тернопільщини повернуть 800 тисяч гривень

Відео
На Тернопільщині розбили тарілку і розпочали зйомки фільму (фото, відео)

Безлад по-тернопільськи

Це цікаво
Скільки часу потрібно аби виспатися?

У Тернополі вперше виконали складну операцію на серці

У Тернополі бельгійський вівчур вірно служить Україні (фото)

Тернопільщина: як тільки припекло, то борги сплатили

Правоохоронці просять відгукнутися очевидців нападу на екс-депутата

Це цікаво
24 лютого в історії Тернопільщини

Це цікаво
Керамічні дива мисткині із Тернопільщини

Жителів Тернопільщини попереджають про небезпеку

У Тернополі відбулася історична зустріч

Відвідини по-тернопільськи

23 Лютого 2018, П’ятниця


Погода
У вихідні на Тернопільщині суттєво похолодає

На Тернопільщині посадять екс-прокурора

Тернополянин потрапив у десятку на Олімпіаді

До Німеччини і назад за 1000 гривень

На Тернопільщині депутати відправили у відставку голову ОТГ, бо той надто дорого обходився громаді

Фоторепортаж
В Білій знову лунали постріли та вибухи (фото)

Тернополянам на замітку: для схуднення потрібно пити воду

Фотофакт
Тернопільська «красуня дня»

Тернопільські перевізники дізналися, як вони віддаватимуть частину свого прибутку

Що чекає тернополян на вихідних?

Деяких мисливців на Тернопільщині поставлять на «голодний пайок»

Не все так погано: Тернопільщина – законодавець моди і приклад для інших (фото)

Про гвоздики та 23 лютого написала тернопільська письменниця

Кременецька учениця перемогла у Міжнародному конкурсі (фото)

Фоторепортаж
У Тернополі журналісти розпочали день із прес-сніданку (фото)

Жителька Тернопільщини дарує Коперніка та Енштейна

Тернополянам пояснюють, хто винен у бідності українців

Шанувальники творчості Івана Марчука святкують річницю операції «Повернення»

Майбутнім матусям Тернопільщини буде корисно знати, яку роботу можна виконувати під час вагітності

Журналіст з Тернополя був на волосинці від полону в ДНР (продовження)

Продовження. Початок читайте ТУТ.

Пункт фільтрації з електричним стільцем

Через кілька хвилин мене затримують так звані прикордонники «ДНР». Поводяться зі мною нормально. Відвезли на ночівлю в Амвросіївку, нагодували. Але приставили до мене озброєних автоматами людей, як до полоненого.

Наступного ранку 10-го травня мене допитує емгебіст в Амвросіївці, вилучивши при цьому ноутбук, фотоапарат, усі документи. Допит відбувається спокійно, сам він уродженець Кіровоградської області, нині центр регіону – місто Кропивницький. Аналізує мої журналістські тексти, які зберігались на ноутбуці та були оприлюдненні в інтернеті.

Близько 12.00 за мною з Донецька приїжджає бригада озброєних «емгебістів». І в наручниках везуть в Донецьк у так званий, як я потім дізнався, «пункт фільтрації»на вулиці Молодіжна. Там в чергове мене допитують, правда, уже інші «емгебісти».

Допитували в приміщенні з їдким запахом медикаментів та сигаретного диму. Стояв саморобний електричний стілець, балон з невідомим мені газом та гумовою маскою до нього. Мені сказали, щоб я не хвилювався, начебто це все муляжі.

За вікном чулася автоматна черга.

Нєволнуйся, у нас часто стріляють, – сказав мені «емгебіст» на ім’я Валєра.

Приїхав з’ясувати, хто я такий, чоловік кавказької зовнішності з російським шевронами на рукавах. Були ознаки того, що він хотів мене забрати. Здебільшого він говорив зі мною про Майдан. Потім щодо мене в коридорах вів з кимось розмову. З ким саме я не бачив. Але обійшлось, через декілька хвилин кавказець поїхав.

Допит відбувався без насильницьких дій. Допитували уродженці Донецька, які досить добре володіли українською. Я пояснював, чого приїхав, розповідав про минулорічну подорож та про те, що я навіть переслідувався у рідному Тернополі через журналістську діяльність(для багатьох моїх колег з Тернополя, відома історія, яка трапилася зі мною в листопаді 2014 року).

Поки пояснював, у цей «пункт фільтрації» було викликано МарінуБережньову. На скільки я зрозумів, її було допитано окремо.

Після допитів, пояснень та розмов близько 18.00 мене з Бережньовою відпускають. Останню річ, яку мені віддає емгебістВалєрає… та сама візитка Яроша. А я ж її лишив на території Росії?! Втім, він відразу передумав віддавати і порвав «сувенір» на моїх очах.

Також на прощання, емгебісти дають мені номер мобільного Тетяни Єгорової, про яку кажуть, що вона буде куратором мого перебування в Донецьку від «міністерства інформації». Крім того, беруть з мене обіцянку, що якщо я хочу приїжджати в Донецьк знову, значить, категорично заборонено під страхом смерті розповідати про допити і в яких кабінетних умовах вони проводяться. Тому в цій статті про це на широкий загал згадую вперше.

З Тетяною Єгоровою ми познайомились. Вона зі мною, як сама говорила, провела співбесіду, за результатом якої я отримав так звану «гражданскую журналістскую акрєдітацию ДНР», з терміном дії до 25-го травня.

Слід відмітити, що вільно займатися журналістською роботою на окупованих територіях Донецької області українських медіа дуже небезпечно. Контроль не тільки за, власне, журналістом, а й за респондентами, з якими він веде бесіду. Тим паче, я приїхав як український журналіст з проукраїнського видання.

Нема там вільної журналістики. А інформаційний простір дуже напружений від агентури.

Зі мною навмисне знайомились в Донецьку чимало місцевих «активістів». У мою кімнату гуртожитку, де я був поселений за сприянням так званого «МінІнфо», часто приходили люди, аби не просто поспілкуватися, а з чіткими питаннями, типу: що я тут роблю. Були випадки, коли я домовився наперед з респондентом, а він приходив не один. І в цілому, я, мабуть, би не виїхав з Донецька додому, коли би попередньо не показав накопичений матеріал. До сьогодні він не оприлюднений, зрештою актуальність його втрачена.

Хоча… Вище і нижче описані події, мабуть, вартують художнього оформлення. Що я й почав робити. Це ж і стало причиною третьої поїздки в Донецьк у червні 2016-го.

Миротворець, ОБСЄ і ватажок терористів «Батя».

Аби не вигадувати подій на окупованих територіях України, а брати епізоди для художнього твору з реального життя, домовляюсь з Тетяною Єгоровою про свою третю поїздку в Донецьк. Вона навіть була «за» мій приїзд, обіцяючи так би мовити зелений коридор. Отож,у червні 2016-го поїхав утретє.

Та цій поїздці передує подія, яка відгукнулася резонансом далеко за межі України. Обговорювалася різними міжнародними організаціями.

Протягом травня 2016 року сайт «Миротворець» опубліковував персональні дані близько 6000 журналістів, які отримали так звану журналістську акредитацію в «ДНР». У цих списках «Миротворця» є і мої персональні дані.

Попавши в такий список, вважав, що це мені буде на користь в Донецьку. А міжнародні організації мені нічим ніколи не допомогли, в тому числі і ОБСЄ, яке я проінформував про усі можливі загрози будь-якому журналісту, який працює на окупованих територіях України.

А Тетяна Єгорова сказала мені, щоб я взагалі не звертався в представництво міжнародної місії в Донецьку, бо можуть мене ці «представники» відразу передати в «Мінінфо». Це ще буде щастям, якщо віддадуть мене в її «Міністерство», а не відразу в «МГБДНР».

Перебування в червні 2016-го тривало всього лиш шість днів. Але як і минулого року, відчував контроль за собою по Донецьку. З одного боку пояснювала Тетяна Єгорова, це заради моєї особистої безпеки. А з другого… я нікому з українських журналістів не рекомендував би туди їхати одному.

Якщо третій мій приїзд видався досить спокійним, то виїзд був не таким. Кілька разів знімали з рейсового автобуса озброєні сепаратисти, відвозили на свої бази для перевірок. При цьому прийшлось перетерпіти багато насмішок та принижень.

– Давай, спой нам «Ще не вмерла» і ми тєбя одпустім. Может пєрєодєть тєбя в украінскую воєнную форму, дать рускій флаг і сдєлать с тобой «селфі»? Нєт, сдєлаєм так: оставім тєбя на ночь, ночью начньотса бой і ми пустім тєбя вперьод. Ти же журналіст, освєщаєшь собитія, будєш нам путь освєщать, – так насміхався наді мною командир бойовиків під поганялом «Батя».

Його угрупування «Славянск-1» базувалося в селі Луково, що поблизу траси Донецьк–Маріуполь.

Душу зігріло те, що під час насмішок наді мною, йому принесли п’ять рапортів. Три рапорти складені про вихід п’яних «на службу», два рапорти про бажання звільнитися з лав його бандитського угрупування.

– Вчера сколько било рапортов? – спитав командир-терорист «Батя» свого підлеглого.
-Два. Два на увольнєнія по собствєнному желанію.
– Вчєра два, сєводня пять, сєм за послєдніх два дня, пятнадцять за прошлую нєдєлю. Гдє людєй-то набрать, а? Воєвать мєстниє нє хотят…

Поміж насмішки, мені наказали дати доступ до особистих сторінок в соцмережах, е-мейлів. За це не переживав, бо знав, що нічого підозрілого не знайдуть. Перед виїздом ретельно почистив усі свої контакти, дописи, повідомлення.  Ну а потім мені провели лекцію про «пропащістьукропів, хунту, Порошенка, євреїв, Абаму, «Путін нам паможет», Савченко і т. д.».

Вкінці кінців мене відпустили. «Батя» вивіз на трасу, де мені зупинився попутний автомобіль. Ним я добрався до останнього блок-поста сепаратистів. На диво, там швидко перевірили мої речі, бо наголошував їм, що поки доїхав, то тричі був знятий з автобуса. Сепаратист глянув у мій паспорт, на квиток і махнув на мене рукою.

– Тєбя мої провєрялі.

Наступною попуткою добрався до українського блок-поста.

Мить щастя

Після деенерівського шмаття бачити український прапор, відчувати вільну землю під ногами, а не блукати в тумані «рускаво міра», вітатися з усміхненими українськими солдатами, а не стріпувати мурашок з тіла, коли на тебе єхидно дивиться сєпар, чути рідну мову -я пізнав, що таке відчувати ейфорію у маленькому українському Гнутово.

Припав до землі. Котилися сльози…

Звичайно, це далеко не повна історія, не всі описані факти, деталі.  Мої поїздки були командною роботою. Тому наразі ще багато чого не час озвучити.

Лиш часто сняться сепаратисти, які знімають мене з автобуса. Досі сняться…

Назарій Наджога

310

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора