Цікава інформація для жителів Тернопілля

4373581

Осені притаманні переважно тьмяні кольори, скрашені пожовклим  листям. Пора літнього різнобарв’я минула, квіти відцвіли і зів’яли,  і природа на певний час поринає в стан меланхолії.

Все ж було б неправдою стверджувати, що наші вулиці й дороги мають нинішньої пори такий вже однотонний вигляд. Навпаки – можна сказати, що вони прикрашені квітами. Проїхавшись нещодавно маршруткою  до дачної ділянки у передмісті, я нарахував вздовж дороги понад десяток вінків і букетів у скляних банках. А вже повернувшись, нарахував добрий десяток обіч міських вулиць, пише nova.te.uа.

Це – місця подій, ціною яких стали людські життя. Саме тут показав свій жахливий оскал випадок, який дехто схильний вважати локальним виявом  космічного хаосу, а ще хтось – проявом непізнаної досі закономірності.

Ми живемо у час якогось божевільного парадоксу. Нині, коли все продається, а отже, має свою ціну, ціна начебто найдорожчої у світі речі – людського життя — впала до страхітливо низької позначки. А де тебе може спіткати ота кістлява з косою в руках – то вже, як мовиться, справа техніки. Що ж до самої техніки, то варіантів тут безліч: від ножів і пістолетів, які поступово стають звичайнісінькою річчю в багатьох кишенях, чимось на кшталт гребінця – і до автівок найрізноманітніших моделей. І щоразу, коли черговий моторизований відморозок зіб’є когось і втече, вкотре задаєш запитання: чому таке можливе? Відповідь знайти неважко: він певен, що це минеться для нього безкарно. Тому, що це стало звичним і повсякденним явищем. Тому, що поліція киває на законодавців, котрі не квапляться приймати ефективні закони, а ті, в свою чергу, дорікають правоохоронцям за недостатній професіоналізм і за «липкуваті» руки. Хоча, певен, при бажанні та наявності державної волі цілком можна було б силою, нехай не просто силою — терором закону — змусити любителів проїхатися з вітерцем і «під мухою» відмовитися від думки сісти за кермо. Поки що ж за нехлюйство законодавців і правоохоронців люди продовжують розплачуватися своїм життям. І невідомо, коли ця страшна данина закінчиться. Коли я бачу, як щоранку до сусіднього дитсадка матері приводять своїх малят і щось ласкаво говорять їм на прощання, у мою голову закрадається ідіотська думка: а що коли увечері їм  доведеться переходити вулицю, якою саме в той момент мчатиме якийсь позбавлений моральних гальм у BMW, «Хонді» чи «дев’ятці»? Втім, це не єдина думка, що снує у мене в голові. Разом з нею комфортно співіснує й таке почуття, як глуха ненависть.

Я ненавиджу тих, з чиєї волі виявилися повністю відкритими шлюзи так званої «свободи», що за печерного рівня нашої культури обернулося нечуваним хаосом і беззаконням. Кривава вакханалія на дорогах – лише один з їхніх проявів.

Ненавиджу оту лицемірну і брехливу сутність під назвою «державна влада», яка ось уже чверть століття бавиться у «демократію» і «правову державу» і добавилася до тотальної корупції й того, що п’яна мерзота без будь-якого остраху сідає за кармо і калічить та вбиває людей.

Ненавиджу демагогів, котрі з державницькою величчю освятили принцип «Можна все!» (якого неухильно дотримуються самі) замість того, щоб почати з твердого і всезагального засвоєння того, чого «Не можна». Не можна повсякденно зневажати людську гідність. Не можна створювати райські умови для прояву найогидніших людських рис. Не можна перетворювати власний народ у жебраків на смітниках Європи.

Не можна привчати до мертвотного вигляду квітів  у місцях, де обірвалося чергове життя…

Вибір читачів за тиждень

Відео