/ /Чоловіку з Тернопільщини 77 і він воїн АТО

26 Травня 2018, Субота


Відео
У Тернополі почали вигулювати бджіл (відео)

Відео
Патрульні не пожаліли своєї крові (відео)

За жорстоке вбивство житель Тернопільщини не відповідатиме?

Фоторепортаж
У Тернополі частують медом, наливками та медівниками (фоторепортаж)

Традиційно: жителів Тернопільщини цікавить – хто і скільки платить

Відео
Учні недійної школи The Best знялися у соціальному ролику до Дня захисту дітей (відео)

Тернопільщина: брехати – не ціпом махати, але згодом про це можна пошкодувати

Тернополянам на замітку: коли найвигідніше йти у відпустку і отримати вищу зарплату

У Кременці поєднали природу та творчість (фото)

Тернопільщина: за кордон експортуємо м’ясо, а звідти веземо рибу

Експерт прогнозує ціну гречки на рівні 80 грн/кг (Агро-новини)

Як дістатися на крутий захід на Шумщині

Фотофакт
Такого ще не було – на Тернопільщині аномальне цвітіння (фотофакт)

Фоторепортаж
Жорстке зіткнення у Тернополі «Жигулів» і скутера (фоторепортаж)

Тернопільщині назвали 6 основних причин загибелі туристів

Тернопільщина: проблеми – проблемами, а платити треба регулярно

Фоторепортаж
Де шукати квіткові гірлянди у Тернополі? (фоторепортаж)

Відео
Завдання-максимум: Тернопіль мріє про кредит – аж у 25 мільйонів євро (відео)

Відео
Тернополяни проводять вечори з незнайомцями (фото, відео)

Відео
Відомому забудовнику віддадуть півгектара біля Тернопільського ставу (відео)

Це цікаво
26 травня в історії Тернопільщини

На Тернопільщині діти прощалися з школами

На Тернопілля завітали гості з Німеччини (фото)

На Тернопільщині ще один футбольний клуб отримав нового тренера

Чи зможуть на Тернопільщині зупинити хвилю домашнього насильства терміновий заборонний та обмежувальний приписи стосовно кривдника?

25 Травня 2018, П’ятниця


Погода
Погода у Тернополі 26 травня

Мультфільм для дорослих про найкраще місто у світі створили на Тернопільщині

Судити тернопільських красунь приїхала Яна Клочкова (фото)

У тернополянина діагностували малярію

На дорозі до Тернополя знову не пощастило велосипедисту (фото)

Чому тернополяни утікають від патрульних? (фото)

Тернополянам на замітку: без сну спогади неможливі

Фотофакт
Тернопільський «Красунчик дня»

Відео Фоторепортаж
Найсумніший останній дзвінок пролунав у одній зі шкіл Тернополя (фото, відео)

Анонс
Що чекає тернополян на вихідних?

Тернополянин поділився плюсами філології для чоловіків (фото)

У Тернополі – проти майбутніх виборів за «законом Януковича» (фото)

Фоторепортаж
Деякі випускники на Тернопільщині отримали подяки і… гроші (фото)

Двадцять років у наркотичній ейфорії прожив харків’янин Андрій

Тернополянин із Los Colorados гордиться бути філологом

Анонс
«Тернополянам розкажуть як комунікувати з поліцією в режимі онлайн»

 «Як впливати на процес прийняття рішень в Україні?» (фото)

Тернопільським студентам привезли вакансії (фото)

Фоторепортаж
Тернопільські школярі: До і Після (фото)

Горілчаних “бізнесменів” у Тернополі прикрили оперативники

Чому тернополянам не радять утримуватися від сексу?

Анонс
На Тернопільщині відбудеться чемпіонат з Карпфішингу

На Тернопільщині допомогли 716 демобілізованим

Тернопіль: із шкільної лінійки – на ходу (фото)

Тернопільські спортсмени вдало виступили на спартакіаді “Повір у себе”

На Тернопільщині прокурор оскаржив занадто м’який вирок для винного

Пам’ятка від міністерства: як аграрію отримати гроші від держави (Агро-новини)

Чоловіку з Тернопільщини 77 і він воїн АТО

У жовтні цього року в соціальних мережах було опубліковано фото найстаршого бійця АТО з підписом «Тихон», 74 роки. Найстаріший воїн в АТО. Служив поблизу Донецького аеропорту, Старогнатівки, тепер – в Авдіївці». Ця світлина набрала тисячі переглядів та сотні коментарів. Її опублікували всеукраїнські ЗМІ. Але, на жаль, так  ніхто і не поцікавився біографією чоловіка. Ми розшукували «Тихона», і з’ясувалося, що навіть його командир не знав справжнього імені бійця. Більше того, під час спілкування з героєм дізналися, що «Тихону» (Борисові Мельнику) не 74, а вже йде 77 рік. До того ж родом він із Тернопільщини. – пише “ПРОте” з посиланням на “Свобода”

– Вас називають людиною-легендою, адже ви найстарший доброволець, який захищає Україну від московської агресії. Що змусило вас, уже доволі немолодого чоловіка, взяти до рук зброю, і яким чином ви потрапили на передову?

– Багато причин, головна (може це і прозвучить пафосно) – патріотизм і вболівання за свій народ. Я народився у 1941 році в с. Тростянець, тоді ще Залозецького, а нині Зборівського району на Тернопільщині. Після війни переїхав з батьками на Київщину. Але все моє життя було сповнене національною свідомістю і любов’ю до України.

На війну я потрапив з Майдану вже обстріляний, тож вибухи були звичними. Зрештою, чого мені вже було боятися в такому віці? Звичайно, що в ЗСУ мене не взяли б. Тому пішов добровольцем. Всі спочатку підсміювалися з дідугана, але безпосередньо на передовій ставлення змінилося. До речі, з Майдану на війну пішло багато хлопців, у тому числі два моїх сини – Устим і Данило. Мої хлопці після Іловайської трагедії у складі батальйону «Донбас» з боєм вирвалися з оточення і повернулися додому. А я все ж вирішив піти на війну, хоча вони мене відмовляли. Мені боліло серце за Україну, я не міг спокійно спостерігати з екрана телевізора за тим, що відбувалося на фронті. Добровольцем мене взяли у ДУК «Правий сектор».

– У якому підрозділі ДУК «ПС»-УДА, ви перебуваєте, і яким був ваш бойовий шлях?

– Уперше на передову, а було це в Пісках, я потрапив перед Водохрещем у 2015 році без дозволу командування. Тоді керівник «Правого сектору» з Рівненщини Роман Коваль віз допомогу добровольцям і взяв мене з собою. Там я й залишився. Тоді в Пісках було пекло, більше ста обстрілів на день. Згодом, вже офіційно, у складі 1 штурмової роти ДУКу (командир «Да Вінчі») воював у Старогнатівці. втретє на передову в Авдіївську промзону  потрапив як сапер 5-го окремого батальйону Української доборовольчої армії, командир «Покутяка».

– Як нам відомо з вашої біографії, ви дружили і працювали зі скульптором, художником і етнографом Іваном Гончаром. Розкажіть про період вашої спільної діяльності?

– Нас познайомив на початку 1980-х Юрій Поклад, чоловік поетеси, публіцистки і громадської діячки Наталки Поклад. З того часу ми подружилися і я постійно допомагав Іванові Гончару. Ми спочатку на мотоциклі, згодом автомобілем мандрували Україною та збирали етнографічні експонати – вишиті рушники, ікони, народний одяг, дерев’яні скульптури, музичні інструменти, іграшки, гончарські вироби. Ми об’їздили майже всю країну – від Закарпаття до Донбасу. Звичайно, я тоді хотів відвідати також і Тернопільщину, але не вийшло, бо Іван Макарович з етнографічною метою вже побував тут швидше.

За цей час я неодноразово зазнавав переслідувань КДБ, мене звинувачували в тому, що я використовую державний автомобіль для здійснення антирадянської діяльності. Але я їм навіть вдячний, бо вони таким способом гартували в мені національно свідомого українця.

Іван Гончар був ідейним натхненником аматорського етнографічного хорового колективу «Гомін» (керівник Леопольд Ященко). Він навіть для виступів дав їм із своєї приватної колекції народні строї. Я також співав у цьому колективі. Хористів часто переслідували кадебісти, не давали проводити концерти. Наприкінці 1980-х я вже був учасником чоловічого хору «Чумаки», створеного на основі «Гомону». Нині цих два унікальних колективи продовжують успішно діяти.

– Як до вас ставляться набагато молодші добровольці?

– По-різному, одні – з повагою, інші, можливо, й не розуміють, чому я тут. Залежно від культурного рівня бійців. Я з молодими люблю спілкуватися на історичні теми. Вони частіше діляться враженнями, які пережили під час бою. Серед добровольців є хлопці з різних областей України і навіть громадяни інших держав. І часом для взаєморозуміння ми спілкуємося російською, але мене найбільше обурює, коли деякі бійці із Західної України без потреби переходять на російську. У той же час вихідці зі Східної України, які володіють українською, принципово не переходять на мову агресора. І я радію за них.

– Які емоції війни відклалися у вашій пам’яті?

– Найбільше я переживаю загибель побратимів. У мене в пам’яті часто виникають образи людей, з якими ще вчора спілкувався. Душа ридає під час похоронів, коли ти бачиш невимовний біль матерів і дружин, а особливо – дитячі очі, повні сліз.

– Чим займаються ваші сини?

– Старший – Устим – музикант і служить у військовому оркестрі, молодший – Данило – навчається в інституті культури, клас бандури. Якщо на фронті почнеться активна фаза військових дій, вони готові знову вирушити на передову.

– Де ви тепер перебуваєте і чим займаєтесь?

– наразі я у відпустці. 4 грудня був у Тернополі на виставці Сергія Пущенка «Портрети добровольців на війні». Я – бандурист, навчився грати на цьому інструменті наприкінці 1980-х і завжди дбаю, щоб під час таких презентацій художнє слово доповнювала українська патріотична пісня.

Віктор УНІЯТ-КУЛИК

638

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора