/ /Трагічна історія жителя Тернопільщини

25 Вересня 2018, Вівторок


Фотофакт
В одному з нічних клубів Тернополя страви подають з… тарганами (Фотофакт)

Відео
Зірковий тернополянин презентував новий кліп (відео)

Анонс
Всесвітній день туризму тернополяни зможуть провести з користю

Відео
Молодь Тернопільщини зняла захопливий ролик про свою працю

Фоторепортаж
У Тернополі студенти показували на що здатні їхні професії (фоторепортаж)

Українська IT-компанія обслуговує фермерів у 147 країнах світу (Агро-новини)

Фоторепортаж
Цікаві місця у Європі, куди варто відправитися за неймовірними враженнями. Частина 2 (фото)

На Тернопільщині державі повернули 200 мільйонів гривень 

Тернополянам доведеться платити більше за тютюн

Фермерів Тернопільщини політики можуть використати перед виборами для своїх цілей

Тернополянам спростували ще один міф стосовно субсидій

Анонс
Тернопіль збере найтепліших дизайнерів

Як тернополянам не помилитися у виборі грибів

Восени активізуються миші та хвороби від них

У Тернополі вивіз сміття може подорожчати  

Фотофакт
Тернополяни додають зупинкам зручності (фотофакт)

У місті на Тернопільщині тиждень танцюватимуть і співатимуть польські студенти

На Тернопільщині громада отримала землі у власність

У Тернополі втілили мрію хлопчика із обпеченим життям (фото)

Тернополян-водіїв попереджають: через 5 днів машина має світитися

Відео
Під Тернополем іномарка влетіла в дерево, водій зник (фото, відео)

Фотофакт
У Кременці вандали нашкодили дітям з інвалідністю (фотофакт)

Під колесами одразу двох автівок опинився велосипедист (фото)

Квартирного злодія, який «орудував» в Тернополі, піймали правоохоронці

Терміново
Аби уникнути відповідальності, студенти спробували перерізати горло подрузі

Фоторепортаж
Де у Тернополі знайти тепло у холодні дні? (фоторепортаж)

Митці з Україні творять на Тернопільщині «Вікно у Небо»

На Тернопільщині продовжують порушувати закон

У Тернополі почало роботу «проблемне таксі» (фото)

У Бережанах посеред дороги прорвало трубу (фотофакт)

На Тернопільщині жахлива аварія: троє загиблих і ще троє в лікарні

У Тернополі з’явиться екостоянка та новий двір 

На Тернопільщині шахрайка дивним чином перетворювалась на медсестру

Це цікаво
25 вересня в історії Тернопільщини

На Тернопіллі продовжується ремонт доріг (фото)

На Тернопільщині вшанували пам’ять борця за незалежність України (фото)

Великогаївський «Агрон» переміг львівську команду

24 Вересня 2018, Понеділок


Погода
В Тернополі все холоднішає

У тернопільського прокурора з’явився новий заступник

Відео Фоторепортаж
Майстер-клас від метра: львів’яни у Тернополі усім показали, як треба жити на сцені  (фото, відео)

Першість на міжнародних ринках можна втратити через неефективне втручання держави

Ще одна організація у Тернополі залишилась без керівника

На Тернопільщині відбувається старіння населення

Тернопільські футболісти знову без головного тренера

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

У Кременці демонтують незаконні забудови (фото)

Фотофакт
Тернополяни отримали зебру на воді (фотофакт)

Терміново Фоторепортаж
На Тернопільщині життя велосипедиста обірвалося під колесами вантажівки

Учителі Тернопільщини можуть позмагатися за першість

Фоторепортаж
Відголоски Дрездену та Баден-Бадену в Микулинцях, що на Тернопільщині

Фоторепортаж
Скільки грошей пожертвували тернополяни на безпритульних тварин?

На Тернопільщині стає все менше людей

Трагічна історія жителя Тернопільщини

— Андрій був у полоні місяць, а що пережили чоловіки, яких мордували там роками?!  Син дивився обмін полоненими і впізнав побратима, котрий був з ним у лігві сепаратистів, — каже мати учасника АТО пані Надія. 

Коли торік наприкінці грудня відбувався великий обмін полоненими між українською стороною та сепаратистами на Донбасі, 24-річний Андрій Крупа з села Плебанівка Теребовлянського району плакав перед екраном телевізора. Ніби страшне дежавю. Таке чоловік пережив восени 2014-го. Андрій місяць був у полоні в Сніжному на Донеччині. Лише двічі на кілька секунд йому дозволили зателефонувати до рідних. Потрапив у полон в Старобешевому, звідки мав бути направлений в Іловайськ. Андрій воював у складі 51-ої механізованої бригади. Місяць полону в період найактивніших жорстоких боїв — це було страшне пекло, від якого чоловік досі не може відійти. Повертатися до життя йому допомагають дружина, донечка, батьки та братик, пише nova.te.ua.

Ті, хто не пережили такого, ніколи не зрозуміють

— Андрій був у полоні місяць, а що пережили чоловіки, яких мордували там роками?!  Син дивився обмін полоненими і впізнав побратима, котрий був з ним у лігві сепаратистів, — каже мати учасника АТО пані Надія. — Тільки час лікує… Важко було вирвати сина з полону, але нелегкі й три роки після звільнення. Андрій став дратівливий, спалахує від будь-якої дрібнички, може плакати. До війни любив усіх веселити, жартувати, а тепер — серйозний, “рубає” правду. Після полону його дуже боліли внутрішні органи, казав, що візьме ножа і розріже живіт. Увесь час був на знеболюючих та заспокійливих. Наразі трохи підлікували, торішня осінь минула легше. Тепер на постійній дієті. Йому ще потрібна реабілітація, але він категорично відмовляється. Не забуду, як у перші дні вдома хтось із людей зачепив його недоречним словом, син впав серед дороги, почав дерти землю, ридати, здавалося, що божеволіє… Односельці викликали мене з роботи. Важко було щось вдіяти… Не хотів випити ліки, мені радили залити його горілкою, аби відключився на якийсь час. Ті, хто не пережили такого, ніколи не зрозуміють… Син не міг їздити автомобілем ввечері, бо кожен горбок йому видавався… трупом. Неподалік нашого обійстя траса, вистрелить колесо в автівці — Андрій відразу лежить. Долинуть якісь удари — йому здається, що «Гради» гатять, гул трактора нагадує звук танка. До року часу тривали жахіття, та день за днем помалу проходить.

Змушували викопувати… трупи

— У полоні Андрій перепоховував трупи, — каже пані Надія. — Пригадую, приїхав додому, ми раділи, але водночас після напруженого місяця ще були самі не свої. За день-другий я почула у коридорі дивний запах… Ніколи такого не чула. «Що це може бути?» — міркувала вголос. «Там мої берці та штани в сумці», — сказав Андрій. Вийняла штани — важкі, намасовані. Розповів, що сепаратисти змушували його перепоховувати тіла загиблих цивільних людей та військових. Коли вперше його привели на город копати, думав, будуть щось садити. Але на метровій глибині натрапили на труп літньої жінки… Під час боїв сепаратисти закопували загиблих нашвидкуруч, а коли фронт відійшов, взялися перепоховувати.

Полонені не витримували смороду, рвали, брали пов’язки на обличчя…

А скільки разів Андрія ставили на розстріл… Спершу не розповідав нам, а вже через рік-другий почав згадувати, як один чеченець спрямував на нього дуло автомата. Мій син — холерик, різкуватий, тож якось не витримав — стрибнув до сепаратиста. «Хочеш — стріляй, але не випробовуй нерви!» — випалив. За це його навіть заповажали, наскільки це можливо в такій ситуації. Дозволили зателефонувати додому на тридцять секунд. «Я живий. В полоні в Сніжному», — сказав. Головне, що я знала, що він живий. Наші хлопці не мали що їсти, полоненим, які працювали, давали по скибці хліба та ложці грису. Тим, котрі не працювали, взагалі нічого не перепадало. Спали у гаражах на цементі. Син сильно підірвав здоров’я через донецьку воду — гірку, як полин. У полоні з сином був воєнком із Бучача, котрому вдалося вирватися з полону під Андрієвим прізвищем. «Крупа!» — покликали, і він вийшов. Добре, що не перевіряли. Якби сепаратисти знали, хто він, то вбили б. Андрій розказував, як замордували одного офіцера: прив’язали до БТРа, тягали по асфальті… Тіло стало суцільною закривавленою раною… Кинули його помирати, полонені підійшли, дали йому байду хліба, вкусив двічі і відійшов у засвіти… Сепаратисти не відпускали з полону й іншого побратима мого сина, бо він — механік, ремонтував їм транспорт. Батько полоненого зібрав фуру продуктів і завіз сепаратистам, тільки тоді обміняли. Через півроку після того, як звільнили Андрія, сепаратисти відпустили і лікаря, який рятував наших полонених. Син ридав, коли побачив його на екрані. Розказував, що одному хлопцеві той лікар зчепив розпеченими дротиками переламану руку, так врятував її.

Надламані, але незламні

— Андрій не хоче подачок від держави, не хоче писати заяв на отримання допомоги, відмовляється від реабілітації. Я сама написала заяву на виділення земельної ділянки, заплатила за документи дві тисячі, віддала орендареві, тепер маємо зерно, печемо хліб, — каже пані Надія. — Нещодавно нам запропонували дві сотки землі під будівництво гаража між Теребовлею та Плебанівкою, там мають зводити цілий комплекс гаражів. Андрій відмовився. Тато написав заяву, тепер потрібно заплатити чотири тисячі гривень за приватизацію землі, а в нас зараз нема таких грошей. «Я воював, голодував, мучився, а держава не може заплатити за мене за ту землю… — обурюється. — Нехай влада забере собі той уділ, може, пригодиться їй…» Андрій каже, що якби його нині кликали воювати, то пішов би. Він не політикан, не в захваті від влади, але міркує, що зараз не можна підривати ситуацію всередині держави, важливо тримати оборону Донбасу, бо інакше сепаратисти дійдуть до Києва.

З пережитого разом із сином скажу, що батькам і дружинам тих, котрі були в полоні та воювали на Донбасі, потрібне велике терпіння. З нашими захисниками потрібно поводитися делікатно, стримано спілкуватися, підлаштовуватися під них. Це не їхні вибрики, а внутрішні проблеми. Я спілкувалася з матерями, сини яких воювали в Афганістані, то вони кажуть, що для відновлення воякові потрібно близько десяти років. Та я й сама переконалася у цьому — мій чоловік воював на афганському кордоні. Учасники АТО надламані, але, попри всі труднощі, — незламні.

370

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора