Боротись з хворобами любов’ю до життя, позитивним налаштуванням, оптимізмом і усвідомленим ставленням до свого здоров'я рекомендує психолого-консультант у Тернопільському онкодиспансері Марія Орап. Вона із власного досвіду знає, як перемогти рак. Психологічну підтримку у процесі одужання сьогодні спеціаліст надає онко-хворим. Детальніше про це у Міжнародний день боротьби з раком Марія Орап пише у Facebook.

- Колись 10 років тому назад я ходила в тренажерний зал, де тренеркою була прекрасна жінка Валя Крива, - пише психолог. - І ходили в той зал тільки жінки, причому жінки здорові, молоді, гарні, успішні. Причому не ходили, а їздили на власних авто. І всі як одна нарікали й скаржились. Постійно і на будь-що. На фігуру, чоловіка, настрій, погоду, подругу, дитину, сніг/сонце, податкову. (я тихо мовчала і не зізнавалась, що я - психолог. Зате мудра Валя на ті всі нарікання мала одну «коронну» фразу: «Що, все так погано? То я рекомендую екскурсію поверхами онкодиспансеру. Зайдіть в декілька палат і дякуйте Богу, що це тільки екскурсія. І всі ваші «жалі» як рукою зніме» (я так боялась тієї фрази, що навіть на крепатуру не нарікала. Ніби й не скаржилась я на життя, але довелось і мені там побувати. Ну що я вам скажу,  дорогі друзі… Мізки й життєві цінності прочищаються на раз-два. Оновлення самосвідомості та корекція самоцінності – гарантовано! Апгрейд любові до життя – 100%. І от написала це і схопила себе «за язик», за руку тобто…а.. ні, не у всіх. Тепер працюю з онкологічними хворими як психолог, у площині «рівний-рівному». І дуже часто зустрічаюсь з такими висловами: «Ця хвороба мене так лякає… лякає тим, що я можу померти.. і це так страшно, що я не можу з цим жити… у мене депресія… я не хочу жити». І ніхто… ніхто… не бачить конфлікту у цих словах. І коли я питаю – то ви хочете жити чи ні? - питання викликає неприховане здивування. Дослівне цитування слів нічого не змінює. «Так, я хочу жити, але мені страшно». В чому страх? Що я можу померти. Так ми всі помремо.. рано чи пізно… Питання в тому, щоб не боятись жити. І коли я пацієнтам допомагаю зрозуміти, що вони бояться не померти, вони бояться жити – бац, спрацьовує перемикач у свідомості - ось тут починається шлях до одужання. Усвідомлення того, що хвороба «вимагає» змін у житті – це перша сходинка на шляху до свого здоров'я. І у житті не зовнішньому, а, в першу чергу, у внутрішньому – у цілях і бажаннях, потребах і ціннісних орієнтаціях, в самооцінці і самоцінності, ставленнях і відносинах. І це правило стосується не тільки онкологічних захворювань.

Фото з відкритих джерел