/ /Тернопільщина тепер знає, хто їй допоможе у Києві

23 Лютого 2019, Субота


Терміново Фотофакт
Потрійна аварія біля Тернополя: на місці працює швидка (фотофакт)

Об’їзну дорогу Тернополя збудують за європейські гроші. Вперше повертати кошти не доведеться

Куди тернополянам не слід телефонувати

Фоторепортаж Це цікаво
Тернопіль 60-70 років Євгена Удіна (фоторепортаж)

У Зборові відновлюють осередок  «Пласту» і шукають учасників

Фотофакт
У Тернополі дерево перетворили у поштовий стовп (фотофакт)

Відео
Тернополян тривожать: майданчики, сміття, брак гуртків і складність оформлення документів на поховання (фото, відео)

Це цікаво
23 лютого в історії Тернопільщини

На Тернопільщині мешканців хочуть забезпечити якісним водопостачанням

Фоторепортаж
У Великогаївській ОТГ відбулось «Галицьке весілля» (фоторепортаж)

У Гусятині поборолись за нагороди першості з настільного тенісу

22 Лютого 2019, П’ятниця


На Шумщині відзначили 114-ту річницю дня народження Уласа Самчука (фото)

Погода
Погода в Тернополі 23 лютого

Відео Це цікаво
На Тернопіллі читають вірші Шевченка навіть на робочому місці (відео)

Відео
Сквер Волонтерів у Тернополі вже є, а пам’ятник вчителю «завис» (фото, відео)

Фоторепортаж
Мій майдан: у кожного своє – спогади про події, що перейшли у довготривалу війну (фоторепортаж)

Першою жертвою «чистки» серед голів ОВК на Тернопільщині став Ярослав Бачинський

Інфекційні захворювання атакують жителів Тернопільщини

З настанням весни тернополянам відкриваються нові можливості

Фотофакт
Тернопільський «Красунчик дня»

Відео
Туристів у Тернополі змусять платити більше – від 6-ти до майже 21 гривні (фото, відео)

Анонс
Що чекає тернополян на вихідних?

Хвилинка грамотності для тернополян: пароніми. Частина 3 (фото)

Фотофакт
Місія нездійсненна: тернополяни штовхали маршрутку, щоб доїхати до зупинки

Відео Фоторепортаж
Персональні кабінети незабаром будуть у всіх жителів Тернопільської громади (фото, відео)

Анонс
У Тернополі змагатимуться дзюдоїсти (анонс)

Якщо їсти бутерброди, то тільки ковбасою вниз: у скільки тернополянам обійдеться 12 бутербродів

Птахофабрика з-під Тернополя сплатить сільській раді понад 340 тисяч гривень

У Тернополі водії їздять з фальшивими документами

Власників тернопільських «євроблях» сьогодні чекатимуть до опівночі

Героя з Чортківщини поховають у рідному селі

За звалище тваринних відходів  під Тернополем підприємство заплатить чималий штраф

Відео Фоторепортаж
Сесія у Тернополі минула без пікетів, але з курйозами і новаціями (фото, відео)

Правоохоронці розшукують зниклого чоловіка (фото)

Ще один крок до створення Чортківської ОТГ

Фотофакт
На Тернопільщині чоловіки сітками ловили рибу у річці Серет (фотофакт)

Терміново
Лановечинну сколихнула сумна звістка: помер учасник АТО

Відео
Полковника спецпідрозділу «Альфа» згадали у Тернополі (відео)

Фотофакт
У Тернополі невідомі підпалили авто (фотофакт)

На Тернопільщині чоловік обікрав співмешканку

Це цікаво
Як розпізнати ознаки, що провокують зупинку серця

Кременчанам розповіли, що робити з містом

Понад добу з кулею в голові перебувала тернополянка дома

На Тернопільщині люди допомогли самотній пенсіонерці (фото)

М’ясний ринок в Україні потребує удосконалення законодавства (Агроновини)

Тернополяни не зможуть оплачувати за електрику в інтернеті

На Тернопільщині навчали поліцейських (фото)

Фотофакт
Працівники комунальної служби на Тернопільщині зіпсували вулицю (фотофакт)

Дмитро Підручний розповів про провал на Відкритому чемпіонаті Європи

Відео Фоторепортаж
Тернопільські традиції: п’ятниця, сесія, земля і люди (фото, відео)

Фоторепортаж
В одному з тернопільських вишів вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні (фоторепортаж)

Хорошу роботу пропонують юристам і економістам у Білій, що під Тернополем (фото)

Валерій Бачинський, голова ради земляцтва «Тернопілля» у столиці України розповів про очолювану ним оновлену громадську організацію.

Відчути серцем потреби земляків

Якось так вже траплялося, що із ним, Валерієм Йосиповичем Бачинським, який обіймає нині посаду директора-розпорядника Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка наші життєві шляхи перетиналися не раз, починаючи ще від 70-х років. Тоді він, майже мій ровесник, викладав у Теребовлянському культурно-освітньому училищі, а я – працював кореспондентом-організаторм місцевого радіомовлення. Тож й досі пам’ятаю свої репортажі із різноманітних свят, вечорів, концертів, які часто організовував і вів саме Валерій Бачинський. Міцної статури, харизматичний, з оксамитовим баритоном, він під час імпрез, як кажуть, «тримав» величезні зали, концертні майдани, багатолюдне Співоче поле у Тернополі, столичні сцени, де звітувала область про свої здобутки, в тому числі й у культурно-мистецькій царині.

А потім – керівні посади у тому ж таки Тернополі – начальник обласного управління культури, згодом – директор департаменту мистецтв і регіональної політики Міністерства культури, керівник департаменту Міністерства охорони здоров’я, робота в Кабміні і тепер – в театрі. Щораз, коли зустрічаємоь, зауважую, що він, «киянин із тернопільським корінням», як кажуть, не «забронзовів». Залишається  таким же, як і був у десятиліття нашого попереднього знайомства – доступним, відвертим у спілкуванні, розважливим у судженнях та оцінках.

За останніх кілька місяців зустрічались із Валерієм Йосиповичем двічі – на Стрітення, під час презентації Тернопільської області у день культурно-мистецької імпрези «Благословенне Тернопілля» в   Українському домі і вдруге – наприкінці березня, коли Тернопільщина демонструвала свій туристичний потенціал на міжнародній виставці у Києві.

І не дивно, що на цих подіях Валерій Бачинський був присутній разом із своїми земляками – відомим людьми не тільки у Києві, але й в Україні. Адже ось уже незабаром минає півроку, як він очолює Тернопільське земляцтво «Тернопілля» у Києві. Тож, власне, наша із ним розмова торкається саме цієї, нової для мого співбесідника. іпостасі.

У земляцтво приходять не з примусу, а щоб бути корисним

– Як воно, вам, Валерію Йосиповичу, перебувати на такій громадській посаді, у ролі першої особи серед усіх нинішніх киян-вихідців із Тернопільщини?

– Скажу відверто, з Києвом мене пов’язує не один десяток літ і завжди контактував із нашими земляками, зокрема і з тодішнього земляцтва. Правда, такі зустрічі були спорадичними, часто випадковими та завжди відчував після них, ніби вдихнув живого повітря із рідного краю. Шкода, кажу, що такі зустрічі траплялися часто випадково, не в межах товариства, а просто так, десь у місті чи на певних подіях. Але я завжди горнувся до тих, хто родом із мого краю. Зрештою, думаю, це цілком природне явище для кожного, хто живе далеко від дому. Так що, вважаю те, що мене обрали головою у нашому земляцтві, теж є логічним, хоча тут не може бути й мови про якусь «першість». Просто, коли мене обирали, то присутні земляки виходили з того, що хтось мусить взяти на себе певні організаційні обов’язки, відповідати за те, щоб земляцтво було не формальною структурою, а справді дієвою організацією, приносило користь кожному, хто причетний до нього і хто звертається до нас. Бо у земляцтво приходять не з примусу, не задля статистики, а для того, щоб бути корисним комусь, відчути, що твої знання, вміння, досвід потрібні іншим.

– А взагалі, є якась статистика, скільки тернополян нині живе у Києві?

– Відповім. За різними підрахунками – у столиці мешкає понад 20 тис. вихідців із Тернопільщини.

– Солідна цифра. А в самому земляцтві скільки осіб?

– Офіційно зареєструвалася вже 501 особа. Але є десятки бажаючих, люди телефонують, кажуть, що обов’язково вступлять до нашої спільноти, так що, земляцтво зростати точно буде.

– А що спонукає наших земляків об’єднуватиcя у певну організаційну структуру?

– Бажання допомагати один одному, це – головне. Тобто, йдеться про об’єднання вихідців із Тернопільщини у захисті їх інтересів. А діапазон цих інтересів досить великий. Це і національно-культурні, економічні, соціальні проблеми. Одним словом, ми просто хочемо, аби інтереси кожного земляка, їхні інтелектуальні можливості служили загальній справі як тут, у Києві, так і на Тернопільщині.

– Тобто, земляцтво покликане стати тим інструментом, за допомогою якого краяни зможуть бодай у дечому реалізувати свій інтелектуальний та творчий потенціал?

– Саме так. Прагнемо, аби земляцтво сприяло зміцненню економічних, соціальних, культурних, освітніх контактів між вихідцями з Тернопільщини, які проживають за межами краю і навіть України.

– Отже, земляцтво, то такий собі повпред, який відстоює інтереси тернополян тут, у столиці і допомагає їм проявити себе на малій батьківщині?

– Правильно. Ми розуміємо, що б там не говорили, у столицю переважно потрапляють люди успішні, які щось у цьому житті досягли і продовжують працювати над собою й далі. От гляньте на список, у земляцтві «Тернопілля» серед півтисячі осіб багато лікарів, людей із вченими званнями, науковців, банкірів, економістів, військові люди. Ми вже так між собою говорили, що нам просто пощастило, що ми нині живемо і працюємо в Києві. Бо це – для багатьох нас дарунок долі, унікальна можливість себе удосконалювати, підвищувати свій рівень, розширювати кругозір.

– А що, десь у провінції, глибинці не можна цього робити?

– Безумовно, можна, але тут для цього більші можливості. Тут, у Києві, інші умови і той, хто потрапляє сюди, це одразу відчуває. Оту різницю в інтелектуальному, інформаційному, культурному середовищі. Театри, відомі актори, фестивалі, зустрічі, різнопланові події. Столиця є столиця. А ми, по суті, повинні за це все, що маємо, дякувати. Дякувати за те, що доля нам усміхнулися, і ми тут, у столиці, повинні віддячувати рідній землі, яка нас виростила і створила умови для подальшого нашого професійного, інтелектуального розвитку.

Допомогти адаптуватися у новому середовищі

– Я так розумію, що оте поняття «віддяки рідній землі», серед іншого, сконцентровується і в конкретній допомозі тернополянам, які живуть і працюють у столиці?

– Це справді так. Але це стосується не тільки тих, хто тут постійно мешкає. Ми прекрасно розуміємо, що наприклад, тим, хто хворіє і прибуває сюди на складну операцію чи тривале лікування, у Києві не зовсім просто. Тим більше, коли поруч немає родичів. І щоб такі люди не залишалися наодинці з тими всіма клопотами, вони мають знати, що є тут земляки, які бодай частково візьмуть на себе їхні проблеми. Це стосується і молоді, абітурієнтів, адже важливо, щоб випускники теж знали, що у Києві є люди, які можуть дати їм щиру пораду, зустрітися разом із ними та їхніми батьками, порекомендувати, як визначитися з важливим рішенням.

– Тобто, йдеться про те, аби допомогти землякам адаптуватися у столичному середовищі?

– Я вам відверто скажу, людині, яка сюди потрапляє вперше і хоче знайти своє місце у цьому багатомільйонному мегаполісі, не так уже й легко це зробити. Зрештою, це природне явище, наявність такого конкурентного середовища, коли йде постійна боротьба за утвердження на тій чи іншій посаді, бо як не впораєшся, на твоє місце прийдуть інші. Тож треба працювати так, аби не було жодних зачіпок, підстав для певних висновків, які може зробити твій керівник. Так що, людям, які приїхали із провінції, це потрібно враховувати і працювати над собою більше, ніж тим, хто вже освоївся у Києві, не кажу вже про самих киян. І тут маса психологічних, соціальних чинників, про які намагаємось розповісти тим землякам, які з нами спілкуються, потрапляючи у Київ.

– А ви все оце, про що кажете, свого часу відчули і на собі?

– Саме так. Скажу більше, у мене просто дихання перекривало, у перші місяці, коли я приїхав сюди на роботу. І це після того, як я працював тривалий час у Тернополі. Здавалося б, я, людина самодостатня, тут відчув такий прес, такий ритм, темп, що просто опускалися руки, десь навіть закрадалася думка, чого я сюди приїхав, треба повертатися назад. Але з іншого боку, це був шанс показати і довести, на що ти здатен, самоутвердитися у власних очах і в середовищі нових колег.

– І скільки триває період такої адаптації до столичних умов?

– Напевно, для кожного він різний. Багато хто його не може пройти, ви самі знаєте відомих наших земляків, які мали солідні посади у Тернополі, потрапляли сюди, у Київ, а він, так би мовити, «витискав» їх зі свого середовища. І такі люди поверталися назад, звідки приїхали.

Шанс, який дає Київ

– Але, з іншого боку, це все – ніби своєрідний тест на твою конкурентоздатність, волю, самоутвердження?

– Ото воно і є. Я теж так кажу. Адже ти маєш можливість відкрити у собі певний потенціал, реалізувати задатки, тим самим, принести щось корисне суспільству на тій ділянці, де долею тобі було визначено працювати. І як приємно, коли згодом на тебе починають по-іншому дивитися, ніж на початку твого входження у колектив, як прислухаються до твої думок, схвалюють твої ідеї, рішення, дії, підтримують із тобою стосунки як із фахівцем, ерудованою людиною, що відчуває себе повноправним членом команди. У цьому переконався упродовж 12 років проживання та роботи у Києві, зрештою, як і інші члени нашого земляцтва.

– Хто ж вони – люди, які згуртувались у цю громадську організацію?

– О, якщо узагальнено, то вони відображають увесь спектр політичного, економічного, соціально-культурного життя столиці. Це люди, які вже чогось досягли у житті і готові допомагати іншим, в тому числі й землякам, своїм досвідом, знаннями. Вони своїм яскравим життєвим прикладом показують, особливо молодим нашим землякам, як можна досягти успіху – мовляв, не бійтеся, пробуйте, дерзайте, бо Київ дає шанс розвиватися людині, не треба його боятися, потрібно, якщо склалися такі обставини, сміливо їхати сюди і утверджувати себе.

– Скільки ж часу діє тернопільське земляцтво?

– Якраз цього року минає 20 років з часу його заснування. Ми навіть запровадили відзнаку земляцтва «Тернопілля» з нагоди цієї дати, коли відомий український громадсько-політичний діяч, виходець із Тернопільщини, нині покійний Левко Горохівський заснував це земляцтво. То ми хочемо якраз таку нагороду під номером 1 вручити його родині, котра нині мешкає у Вашингтоні. Узагалі, наші земляки-тернопільці за кордоном – це окремий пласт для роботи земляцтва. Це ж десятки тисяч людей! І багато серед них теж чекають якогось певного імпульсу з України, передусім, від своїх земляків. Тому, це теж, упевнений, має бути у нашому полі зору.

– А взагалі, як спланована робота земляцтва?

– Передусім, поставили перед собою завдання упорядкувати списки земляцтва, видати довідник. Вже зараз напрацьовуємо роботу секцій за інтересами – економіки, бізнесу, юриспруденції, соціальних питань, медицини, культури, освіти, сфери молоді, людей пенсійного віку. Окрім цього, «розбили» область на певні сектори, куди входять 3-4 райони і визначили тих членів ради земляцтва, які матимуть «під опікою» той чи інший регіон нашого краю. Це, вже бачимо, дозволяє цілеспрямованіше допомагати землякам і вирішувати для них певні проблеми, тісніше з ними контактувати.

– Я в цьому переконався, слідкуючи за спілкуванням на сторінці земляцтва у Facebook.

– Так. Окрім цього, ось-ось запрацює оновлений веб-сайт, який наповнюватиметься новинами з Тернопільщини, коментарями, відповідями на звернення, порадами фахівців, експертів. Створюємо інформаційну групу, яка, серед іншого, відповідатиме за організацію низки культурних, просвітницьких, спортивних заходів за участю земляцтва.

Ставка – і на досвід земляків, і на молодь

– Бачу, що земляцтво багатофункціональне…

– Так, поле нашої діяльності обширне – від зустрічей із творчими особистостями, діячами культури, мистецтва, непересічними особистостями, до волонтерської роботи, допомоги бійцям на сході України, медичної, фінансової, консультативної допомоги тим, хто цього потребує. От, зокрема, взялися підтримати ілюстрований фотоальбом «Замки Тернопілля» зі світлинами та графічними малюнками фортифікаційних споруд нашого краю. Вже готовий макет цього проекту, який вийде за нашої підтримки українською, англійською та польською мовами. Це теж наш внесок у промоцію тернопільського краю, її історичної спадщини.

Створили раду земляцтва, куди увійшло 17 осіб. Відчуваю допомогу кожного, особливо свого першого заступника, який відповідає за соціально-економічні питання та зв’язки з громадськими організаціями – Михайла Апостола, керівника оргсектору та відповідального за питання науки і освіти Ярослава Жовнірчика. Зрештою, вже переконався, що кожен із членів ради докладає максимум зусиль, аби земляцтво діяло ефективно.

– А де збирається земляцтво?

– Зараз на завершені облаштування офісу земляцтва на вулиці Володимирській, у неділю зустрічаємось на ранкових молитвах із духівництвом, збираємось і в церкві Святого Василія на Львівській площі. Маємо свого духівника, отця Віталія, наш земляк править у Михайлівському соборі. Ми не ділимось за тією чи іншою конфесією, тут проблем немає.

Робимо ставку і на молодь, адже у Києві чимало наших молодих земляків, які теж потребують підтримки, то хочемо разом реалізувати їхні проекти як тут, так і на Тернопільщині, щоб спільно це робити. Ось у межах реалізації програми «Київ – для киян» започаткували на базі закладів медицини одноразове щорічне безкоштовне обстеження членів земляцтва. Також намітили запровадити відпочинок дітей членів земляцтва в тернопільських родинах за кордоном за програмою «Українці — разом». Цього року обов’язково здійснимо кілька поїздок до святих місць на Тернопільщині, передусім, це стосується Зарваниці та Почаєва.

Наостанок скажу, що в нашій оновленій громадській організації сотні прізвищ. Зрозуміло, у кожного своя доля, свій життєвий шлях, ми різні за віком, фахом, зрештою, можливо, і політичними уподобаннями. Але усіх нас єднає головне – те, що ми вихідці з Тернопільщини, любимо свій рідний край, свою маленьку батьківщину. І це почуття – у серці кожного з нас.

Тут, у земляцтві ми чекаємо на кожного, аби зустрітися, вислухати, щиро поспілкуватися, допомогти один одному. Зрештою, все це і є, напевно, оті цінності, які ми ніколи не маємо права втрачати.

– Що ж, Валерію Йосиповичу. Бажаю Вам і очолюваному Вами земляцтву, щоб оте почуття приналежності до батьківського порогу, материнської теплоти рідного краю зігрівало тут, у Києві осередок тернопільської громади. Аби сюди приходили наші земляки і в години радості, і в годину смутку.

– Вірю, що так і буде, бо тут, у земляцтві ми чекаємо на кожного, аби зустрітися, вислухати, щиро поспілкуватися, допомогти один одному. Зрештою, все це і є, напевно, отими цінностями, які ми ніколи не маємо права втрачати.

Фото автора

196

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора