/ /Тернополянка Світлана Андріїшина про кіноспрагу, втечу від реальності та шок від фільму

23 Вересня 2018, Неділя


Тернополяни на калькуляторі зможуть порахувати сплачені податки

Фоторепортаж
Давні огорожі та свіжа зеленина Тернополя (фоторепортаж)

Тернопільські медики отримали підставу для звільнення від забобонів про мерців

Фотофакт
У Тернополі знайдено нові археологічні предмети (фотофакт)

Фоторепортаж
На Тернопільщині місяць малюватимуть незвичайні скульптури з майбутнього (фоторепортаж, відео)

Тернополяни вміють наводити порядок разом

Художниця з Тернопільщини серед осені нагадала не тільки про інші пори року (фоторепортаж)

Відео
Страшну комедію про весілля у Тернопіль привезли із Чернівців (фото, відео)

Це цікаво
23 вересня в історії Тернопільщини

Жителі Тернопільщині мають змогу позмагатися у здобутті відзнаки Героя Небесної Сотні

Футбольні команди Тернопільщини продовжують боротьбу у чемпіонаті області

На Тернопільщині покращується стан доріг

ФК «Дністер» переміг Зборівську команду (фото)

22 Вересня 2018, Субота


Погода
Погода у Тернополі в неділю, 23 вересня

Фоторепортаж
«Дякую Богу, якому служу»: військові зі всієї України зібрались на Тернопільщині (фоторепортаж)

Біатлоністи Тернопільщини – серед переможців чемпіонату

На Тернопільщині священики отримали нагороди за служіння

Це цікаво
Тернопільський довгобуд готують для недільної імпрези

Відео
У Тернополі протестували новий пандус (відео)

Відео Анонс
Легендарний гурт співатиме у Тернополі (відео)

Тернопільщина: коли бізнес думає не лише про себе

Фоторепортаж Це цікаво
Осінній холод зібрав панянок за капелюшками та кавою (фоторепортаж)

Тернопільських туроператорів перевірить Уряд

Фермер з Херсонщини перейняв канадську технологію вирощування квасолі (Агро-новини)

Анонс
У Тернополі відбудеться грандіозне свято

Про це повинен знати кожен тернополянин

Тернополяни їдять голубів?

Фотофакт
Житель Тернопільщини зробив снігову бабу посеред осені (фотофакт)

Фоторепортаж
Найкрасивіші двері Микулинців (фоторепортаж)

Борги – це замкнуте коло, в яке краще не ступати, впевнені на Тернопільщині

Посівні площі під часником збільшилися у два рази (Агро-новини)

Продавці стихійної торгівлі у Тернополі стали моднішими

У Тернополі відкрили 24-й магазин «Студії м’яса» (фото)

У фаворі на Тернопільщині – проводи, механічне обладнання і автомобілі

Це цікаво
22 вересня в історії Тернопільщини

Студенти Тернопільщини мають змогу виграти 27 тисяч гривень

Футбольна команда з Підволочиську стала чемпіоном

На Тернопільщині діти отримали кабінет для соціально-реабілітаційних робіт

Молодь Тернопільщини об’єдналась в молитві

21 Вересня 2018, П’ятниця


Погода
Натішились: в Тернополі обіцяють дощ

Засуджений за рекордний хабар високопосадовець з Тернопільщини повертається у політику 

Навколо «Українського Єрусалиму» на Тернопільщині розпочалися «авторські» пристрасті (фото)

Чи дозволять тернопільським водіям їздити без документів

Уряд дуже розчарував медиків із села на Тернопільщині (фоторепортаж)

Скільки за безоплатні послуги держави платять тернополяни

Тернополянам розповіли, що таке хатха-йога

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Фотофакт
На тернопільській вулиці встановлюють унікальні ліхтарики

Анонс
Що чекає тернополян на вихідних?

Це цікаво
Хвилинка грамотності для тернополян: як багато ви знаєте про українську мову

Фотофакт
Мішки з податками тернополян лежали прямо під ногами (фотофакт)

Тернопільська пивоварня «Опілля» поповнила бюджет на кругленьку суму

Тернополянка Світлана Андріїшина про кіноспрагу, втечу від реальності та шок від фільму

Кінематограф давно став невід’ємною частиною мистецького дискурсу. Проте й досі перебуває для більшості в статусі такого-собі доважку до приємного і розпружливого часопроведення.

Тим часом кіно не тільки оперативно відгукується на виклики сучасності, а й ставить складні й незручні питання. Про кіно як мистецтво, про те, як зануритись у світ немасового й некомерційного кінематографу, і для чого це потрібно, я розмовляла з тернополянкою, сінемафілкою Світланою Андріїїшиною. Моя співрозмовниця не просто любить дивитись  кіно, а й може пояснити (що й робить) у своїх оглядах, для чого варто переглянути ту чи іншу стрічку.

— У твоєму фб-профілі пише, що ти сінемафілка. Розкажи, трохи про те, коли ти діагностувала в себе таке захоплення і які його симптоми.

— Усвідомлення, що я фанатію від кіно, прийшло не відразу. Перші начерки до цього захоплення з’явилися ще у дитинстві, коли ночами переглядала програму «Аргумент-кіно» на «1+1». Фільми, про які там говорили і які показували, були зовсім не такими, які я бачила до того. Мені сподобалося, що кіно можна не тільки дивитися, про нього можна говорити, аналізувати, порівнювати, докопуватися до глибини…

Справжнє ж усвідомлення любові до кінематографу та прагнення про нього писати прийшло до мене лише у 2013-му, коли я почала викладати рецензії у своєму жж-блозі.

— Як ти вчилась дивитись кіно. Пам’ятаєш, коли почала дивитись фільми усвідомлено?

— Я не експерт, а просто аматор, тому навряд чи можу відповісти на це запитання максимально повно. Спершу в мене не було жодного підходу до перегляду стрічок – я просто мала невситиму кіноспрагу і намагалася втамувати її. Я дивилася все, що видавалося цікавим чи з опису, чи з інтригуючого постеру. Часом були стрічки, які додивлялася через не можу, намагаючись зрозуміти, що ж таки мені хотіли сказати. Деколи (і я не знаю чи мені за це соромно, доводилося залишати стрічку на половині). Після тонн переглянутих фільмів зрозуміла одне — не треба силоміць змушувати себе дивитися стрічки, котрі входять у якийсь ТОП, особливо, якщо це текст із заголовком «ТОП фільмів, які треба подивитися до кінця життя». Треба пам’ятати, що кіно — це в першу чергу втеча від реальності і можливість проживання чужих досвідів, тож не варто силоміць прив’язувати себе до сюжетів, які тобі абсолютно нецікаві.

— Навіщо людині немасове кіно?

— На мою думку, немасове кіно потрібне для того, щоб не загрузнути у шаблонності та буденності. Якщо дивитися лише американський кінематограф, то перше знайомство із європейським може бути шоком. Як це не прикро, та нашому мозку легше сприймати історії за шаблоном, ніж ті, де треба вмикатися та максимально співпереживати герою чи намагатися декодувати історію. Тому не треба докоряти собі, якщо якесь арт-хаусне кіно зовсім тебе не пройняло або сюжет виявився абсолютно незрозумілим. У такій ситуації є два виходи: перший — забути про таку стрічку, як страшний сон і повернутися до звичного кінематографу або ж другий — копнути глибше і почати читати ґрунтовні рецензії, дізнаватися задум режисера, шукати інтерв’ю та інші зачіпки, які доповнюють цілісну картину того, що було показане на екрані.

— Із немасовим кіном можуть виникати такі проблеми, що мозок, присаджений на екшн, бунтує. То розкажи, як заспокоїтись і почати кайфувати від деталей.

— Можливо, це дивно звучатиме, але у мене таких проблем не виникає, якщо атмосфера, герої та локації захоплюють з першого кадру. Сюжет стає чимось другорядним і просто хочеться насолоджуватися кожним кадром, як ідеально зробленою фотокарткою. Такий, до прикладу, фільм про соліста гурту Joy Division — Control. Тут одразу відчувається, що режисер знімав музичні кліпи до цього, оскільки картинка говорить більше, ніж діалоги. Його може бути нуднувато дивитися, якщо слідкувати власне за подіями, однак якщо зосередитися на атмосфері, русі камери та музиці — все інше стає не таким вже й важливим.

— До речі, скільки фільмів у тиждень ти переглядаєш? Як обираєш для себе фільми. На що звертаєш увагу під час перегляду? Для мене нормальна практика переглядати улюблені стрічки по багато разів. А ти таке практикуєш?

— Колись мені вдавалося дивитися по кілька стрічок за вечір, зараз це залежить від часу, сил і настрою. Про те, коли трапляється тиждень абсолютно без кіно — я починаю сумувати (усміхається — А. С.) Тому практикую ходити в кінотеатри у Тернополі та інших містах, якщо знаю, що щось чудове йде у прокаті, або ж просто розумію — мені терміново треба у кіно.

Нові стрічки зазвичай шукаю за фільмографією режисерів та акторів, котрих люблю — так легко бути в курсі, що нового від них чекати, а також завжди можна переглянути те, з чого вони починали. Для цього користуються IMDB – Internet Movie Database, моніторю нові трейлери, читаю рецензії на улюблених ресурсах: The Guardian та Moviegram . Люблю також слідкувати за новинками міжнародних кінофестивалів: Берлінале, Каннський кінофестиваль, Sundance, Міжнародний кінофестиваль у Торонто  та іншими. Щоправда, з фестивальними фільмами є один нюанс – на їхній прокат треба дуже довго чекати, а коли ж вони врешті з’являються в нас, то мають лише один сеанс пізно вночі, оскільки не розраховані на масового глядача. Проте я вважаю, що дуже важливо ходити на такі стрічки в кінотеатр і платити за перегляд, якщо ти хочеш, аби якісне кіно не зникало з екранів.

Раніше мені приносило неймовірне задоволення по кілька разів переглядати улюблені фільми, розбивати їх на кадри, саундтреки чи й цілі діалоги, та потім я зрозуміла скільки ще непереглянутих фільмів на мене чекає і тепер дуже рідко дозволяю собі розкіш повторного перегляду, але, ясна річ, маю фільми, які бережу для таких моментів.

— І на завершення. Назви і коротко розкажи про п’ять сучасних фільмів, які тебе торкнули. І три класики жанру, які би ти радила переглянути, аби відчути смак доброго кіно.

— П’ять сучасних фільмів. Такі запитання зазвичай захоплюють мене зненацька, хоча я й постійно чую їх від друзів. Але коли дивишся занадто багато фільмів, в кінцевому підсумку стає важко виділити ті, які були найкращими. Бо що найцікавіше у кінематографі, так це те, що навіть у найнезрозумілішому, «поганому» фільмі завжди можна знайти те, що врешті западе в душу і залишиться там опісля перегляду. Що ж до фільмів, які вразили і які я з радістю перегляну колись ще раз, це:

Вона (Her, 2013) — це неймовірна стрічка про любов до… операційної системи, яка повертає головного героя до розуміння, що ж таке це почуття в цілому. Та окрім сюжету в цьому фільмі неймовірна музика, краєвиди та майстерні діалоги.

Дуже подобається творчість молодого режисера Дрейка Доремуса і я завжди з нетерпінням чекаю на його стрічки. З останніх, що запали в серце, рекомендую  “Новизна” (Newness, 2017) та “Рівні” (Equals, 2015). Сподобаються чуттєвим натурам.

Кафе де Флор (Cafe de Flore, 2011) — колись ця стрічка розірвала мені серце — настільки нетипова та емоційна, як і зворушлива та щира. Попри нашарування сюжетів, вона, як і попередні мої рекомендації — про любов.

“Життя Адель” (Blue is the warmest color, 2013) — лише нещодавно подивилася цей фільм — володар «Золотої пальмової гілки» 66-го Каннського кінофестивалю. Стрічка йде три години, але цього невідчутно. Вона мене вразила своєю життєвістю та простотою подачі.

“Містер і місіс Адельман” (Mr & Mme Adelman, 2017) – а тут чіпляють французькі 70-ті, літературні розмови двох інтелектуалів і кохання, яке починається із зовсім не схожих на кохання речей.

Щодо класики, то я вирішила не силувати себе і не дивитися все те, що треба нібито подивитися, а обирати фільми за відчуттями, інтуїтивно. Тому мабуть і досі не переглянула більшість із того, що будь-який порядний кіноман дивиться перш за все.

Думаю, кожен повинен сам обирати свою класику і дивитися те, що хочеться. Так, свого часу мене дуже сильно вразив “Малголленд драйв” (Mulholland Dr. , 2001) — фільму лише 17 років, але для мене він вже як класика. Девід Лінч не потребує слів, його потрібно просто дивитися.

Ще одна моя особиста класика — це фільм “Перед світанком” (Before sunrise, 1995). Вперше я про нього дізналася завдяки програмі «Аргумент кіно», а значно пізніше відкрила, що це трилогія: є ще «Перед заходом» (Before Sunset, 2004) та «Перед північчю почуттів» (Before Midnight, 2013). Раджу кожен, проте найбільше атмосфери у першому.

Запитувала Анна ЗОЛОТНЮК

125

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора