ЮНЕСКО створило у Тернополі острівець милосердя і благодійності
Для багатьох жителів обласного центру адреса Миру,6 у Тернополі одразу ж асоціюється з будівлею Палацу культури «Березіль». Але у цій же будівлі, праворуч від головного входу, є ще одні двері, за якими розташований офіс Тернопільського обласного відділення Міжнародного Центру впровадження Програм ЮНЕСКО.
Тут і зустрівся з директором відділення Центру Віталієм Семенюком.
– То ж яке головне завдання цього підрозділу ЮНЕСКО, який Ви, пане Віталію, очолюєте вже ось восьмий рік, з початку створення відділення у Тернополі?
– Основна мета нашої роботи - різним чином сприяти діяльності ЮНЕСКО, сповідуючи основні принципи та засади цієї міжнародної організації. Це і налагодження взаєморозуміння між народами, відстоювання культурних, освітніх, гуманітарних цінностей, гарантування справедливості, законності, прав і свобод людини, допомога тим громадянам, які потребують певної допомоги для поліпшення свого здоров’я, соціального стану.
– Прошу, конкретніше про це розповісти.
– Напевно, варто почати з того, що у нас в області мешкає понад 53 тисячі людей з обмеженими фізичними можливостями. Зрозуміло, держава, як може, допомагає такій категорії людей. Але ми взяли на себе місію зробити те, що не завжди під силу державним структурам. Налагодили прямі контакти із зарубіжними благодійними фондами, людьми доброї волі. Їздимо за кордон, домовляємось про співпрацю, привозимо сюди, в Україну те, що необхідне медичним закладам, окремим хворим, немічним.
– Про що конкретно йдеться?
– Про те, що потребують хворі та медичні установи, які надають допомогу таким людям. На рахунку нашого відділення - тисячі інвалідних візків, ходуль, милиць, сотні багатофункціональних ліжок, які ми передали у лікарні, геріатричні будинки та інші соціальні заклади.
– І звідки все це привозите?
– Переважно з Франції, Польщі, Данії, Швеції та Німеччини. Скажу, що у нашій роботі дуже допомагає Тернопільська міська рада, ось офісне приміщення виділили, постійно контактуємо з міським головою Сергієм Надалом. Вагомою є підтримка голови ОДА Степана Барни та його заступника Юрія Юрика. Департаменти ОДА завжди сприяють, доставці вантажів до 3 т, то на рівні області все оте оформлення відбувається просто супероперативно, в тому числі й на Тернопільській митниці, ніяких претензій немає. Знають, що все законно, швидко оформляють.
– Серед Ваших підопічних, якщо можна так висловитися, є і територіальні центри соціального обслуговування?
– Так, вони постійно від нас отримують допомогу: передаємо одяг, взуття, тренажери, інвентар. Взагалі з усіма територіальними центрами співпраця досить тісна.
– От, у Великих Дедеркалах Шумського району було відкриття такого центру, ми туди доставили – ліжка, тумбочки, інші меблі, телевізори. Додам, що із Шумською РДА у нас тісна співпраця. Останнім часом на Шумщину вже прийшло чотири фури, а це – по 15-17 тонн різноманітного обладнання, передусім, медичного.
А Шумській центральній районній лікарні передали автомобіль швидкої допомоги від «Вандее – Україна» , марки «Сітроєн», який, у залежності від ситуації може міняти кліренс, що дуже важливо для наших сільських доріг. Респект та повага керівництву Шумської РДА. Скажу, що приємно працювати з тими людьми, які хочуть щось робити. Це стосується і влади громад Шумська, Кременця, Теребовлі, Збаража, Підгайців та обласного центру.
– Які ж категорії наших земляків під увагою відділення?
– Пріоритетом є допомога дітям-інвалідам. Наприклад, у Заліщиках є такий санаторій для дітей з ДЦП. Головний лікар Боринюк Петро впроваджує різноманітні сучасні методи лікування таких дітей. Так ось, функціональні інвалідні візки, електроскутер, медичні ліжка, яких мало де є в Україні, то все їм привозили. Так само допомагаємо і Заліщицькому госпіталю, афганцям свого часу теж багато допомогли.
– Тобто, основні отримувачі благодійної допомоги – лікувальні заклади краю?
– Фактично у кожну лікарню області, а це понад 40 медичних закладів, усюди привозили допомогу. Ви собі тільки уявіть – близько 2 тисяч функціональних ліжок привезли і це все справне, діє, допомагає хворим. Скажу, що нове ліжко в середньому коштує 3 тис євро. Звичайно, ми передаємо не зовсім нові, але все одно, вважаю, це суттєво поліпшує матеріально-технічну базу лікарень.
– Окрема тема – співпраця з з нашою університетською лікарнею. Її головний лікар – Василь Бліхар, людина, яка дійсно вболіває за те, щоб там було відповідне медустаткування, завжди знаходить можливість оплатити транспорт із таким обладнанням. Як ви знаєте, у цій лікарні починає діяти кардіологічний центр, то зі Швеції туди доставляємо обладнання. Дуже хороша співпраця з Володимиром Шкроботом, головним лікарем Тернопільської психоневрологічної лікарні, з обласним тубдиспансером, який очолює Вадим Рудик, підтримуємо давні, добрі стосунки. Пан Вадим, як і багато інших лікарів, часто з нами їздив за кордон, підбирав необхідне обладнання. До речі, недавно організували поїздку наших головних лікарів, на чолі з керівником департаменту здоров’я Володимиром Богайчуком, у Польщу, щоб там їхні колеги поділилися своїм досвідом реформ у медицині.
У Гданську, мій колега, Януш Стручинський, організував там зустріч із медиками та владою Поморського воєводства. Тернопільські медики казали, що дуже багато чого для себе цікавого дізналися під час такого спілкування.
– У переліку адресатів благодійної допомоги – не тільки медичні заклади?
– Безумовно, от в Коропецький ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою привезли для курсантів багатоярусні ліжка з Німеччини. До речі, такі ліжка досить легкі, швидко збираються, то ми хлопцям і на передову їх відправляли – 100 ліжок; у бліндажах там їх і використовують. Батальйону «Донбас» допомагали. Ми привезли французькі пожежні бушлати, то передали нашим хлопцям, які були в полоні. І коли їх Порошенко зустрічав в аеропорту, то я побачив українських бійців у тих бушлатах. Більше того, це ж телетрансляція була на весь світ, про ту подію, то до мене зателефонували наші партнери з Франції, кажуть, о, бачимо ті бушлати, які вам передавали! Бо я їм про це казав, коли передавав туди отой спецодяг дуже якісний - такі чорні шкіряні куртки. А ще пригадую, як передали у Сєверодонецьк, в обласну лікарню, медичне обладнання – просто унікальне. Однією із знакових, є допомога наших партнерів із Франції, військовому шпиталю західного військового округу , у Львові , ще на початку війни, коли туди прибули наші перші поранені воїни. Звичайно, постійно піклуємось про наш буремний Схід.
– Як же налагодили туди доставку речей?
– Переважно через волонтерів, маємо зокрема, у Кіровоградській області таку групу, яка постійно возить вантажі на Донбас. Багато на передову передаємо через заступника міського голови Тернополя Леоніда Бицюру, він туди часто їздить. Ось передавали консерви з Данії, в невеликих, металевих банках, то бійці казали, що це дуже зручно – кинув в кишеню, а як треба, відкрив і готовий перекус. Передаємо також палатки, каремати, засоби особистої гігієни, спецодяг та інше .
– У полі зору очолюваного Вами відділення, окрім Тернопільщини, є ще й інші регіони України?
– Так, Рівненському діагностичному центру свого часу багато допомогли. Узагалі, на Рівненщину часто відправляємо вантаж. Через громадське товариство інвалідів з дитинства «Доброчин» допомогли Дубенському хоспісу. Багатофункціональні ліжка, столи, туалетні стільці, тумбочки та візки отримало від нас, вірніше, від французьких благодійників, і відділення паліативної допомоги Дубенського медичного коледжу. Там активно працюю наші побратими Леонід Кічатий та Леонід Дудко.
– Пане Віталію, в цій благодійній роботі, напевно, важко обійтися тільки власними зусиллями?
– Це так. Але дякувати Богу, маємо низку наших земляків, які активно долучаються до роботи відділення. Так, часто нам допомагають,члени Центру ЮНЕСКО – Олександр Ковальчук, проректор медичного університету, доцент цього ж вишу Ігор Кулянда з сином, отець В’ячеслав Кізілов, головні лікарі (десь до 40 осіб) на громадських засадах співпрацюють з нами.
Василь Прусік, представник «Нашої Ряби» теж у команді добровільних помічників. Дуже активно нам допомагає підприємець Володимир Савченко, інші небайдужі люди постійно вкладають свої кошти, сили у нашу спільну справу з надання допомоги потребуючим, доставляючи вантажі з-за кордону. Дякую за підтримку архиєпископу Тернопільському, Кременецькому і Бучацькому УПЦ КП Нестору та нагородній раді ордену «За спасіння життя» – за відзначення жертовності наших європейських партнерів, що є великим плюсом у співпраці.
– Великий позитивний резонанс був у Тернополя після того, як за Вашого сприяння французи сюди доставили пожежну машину.
– Так, було таке. У Франції діє асоціація «Веселі черевички», благодійні організації «Ванде-Україна», «Лорейн-Україна». Так президент французько-української асоціації «Лорейн-Україна» Ніколас Дяченко подарував цю пожежну машину. Ніколас тоді сказав, що він хоч і народився у Франції, та є справжнім патріотом України і все від нього можливе робитиме, аби українські рятувальники мали більш сучасну техніку європейського зразка. Тоді це стало можливим за особистої підтримки в доставці Степана Барни та Ігоря Гуди.
– У Ласківці ми привезли пожежну машину з Гданська. В Дубно з Гнєва та з Седльця, – каже Віталій Семенюк.
– Знаю, що за Вашої ініціативи, пане Віталію, успішно реалізуються спільні міжнародні та культурно-просвітницькі, спортивно-оздоровчі проекти?
– Так, разом з партнерами з Польщі створили культурно-просвітницький проект. Минулого року у туди відправили на навчання 31 старшокласника у ліцей і технікум. Діти із багатьох регіонів України там вже вчаться на технологів харчової промисловості, фахівців з логістики і туризму. Діти мають прекрасну можливість здобути освіту. А як будуть тут умови, то вони, упевнений, обов’язково повернуться.
– А в що обходиться таке навчання?
– Це все майже безкоштовно. Маю хорошого друга, мера міста Любомиж, Вєслава Зьолковського. Це місто - побратим Теребовлі і Збаража. Ми підготували основу для співпраці, посприяли, щоб тернопільські міста мали міста-побратими у Польщі та Франції. Зараз готуємо грунт до такої співпраці із німецькими містами. От, Єленя Гура стала містом-партнером Тернополя за нашого сприяння. Для Збаража, Теребовлі. Кременця, Дубна, Підволочиська, Зборова , Шумська підшукали міста-партнери. Зараз йдеться до того, що Поморське воєводство може співпрацювати з Тернопільщино, це теж ми ініціювали і посприяли цьому.
А ще привозимо делегації на міжнародний інвестиційний форум у Тернополі. Є і практичні результати – створили спільне українсько-польсько-німецьке підприємство «Вой-кат Україна» у Почаєві. Виготовляють сувенірну продукцію, предмети декору, 55 робочих місць, як для Почаєва - непогано. Сировина йде з Німеччини, податки в Україні залишаються. Почали співпрацю одним з університетів біля Варшави. Там навчається багато студентів із обмеженим можливостями, нас це зацікавило, щоб допомогти такій категорії і в нас. Окрім того, впроваджуємо культурно-спортивні програми. Щороку організовуємо пробіг спортсменів-аматорів, поїздки-обміни випускників шкіл до Польщі.
Так що, задумів багато, лиш би Бог дав здоров’я, то спільними зусиллями разом із людьми доброї волі разом й надалі допомагатимемо тим, хто поруч з нами, хто позбавлений якраз цього – радості мати здоров’я.
– Що ж, дякую Вам за розмову, пане Віталію. Чистих Вам задумів і добрих справ на благо тих всіх, кому Ви допомагаєте разом з однодумцями.
– Спасибі й Вам, пане Олеже, що цікавитеся роботою нашого відділення і розповідаєте про це загалу. Разом ми зможемо досягнути багато чого корисного для нашої Вітчизни.
Фото автора та з архіву Тернопільського обласного відділення Міжнародного Центру впровадження Програм ЮНЕСКО
