/ ///Тернопільський поет Роман Воробйов про легкий озерний сум, мовчазне сузір’я риб’ячого ока та гіркоту життя

17 Червня 2019, Понеділок


Погода
Якщо на Дорофія сонце парить і тиша в повітрі, можна готуватись до грози

На Тернопільщині хочуть «запрягти» вітер

Це цікаво
47 країн тернополянки Наталі Вихристюк (фото)

Відео Фоторепортаж
Співачка «на мільйон» запалювала на Тернопільщині (фото, відео)

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Тернополян закликають напоїти тварин у спеку

Тернополяни можуть обрати в Україні вузи із списку кращих у світі

Кольоровий мінімалізм тернопільських вулиць (фото)

Як тернопільським вчителям навчити слухати іноземною мовою

Тернополяни нехтують зарплатою у 40 тисяч

На Лановеччині худобу рятували з болотяної пастки 

Дах Чортківського костелу стане золотим. Чи надовго?

Відео Фоторепортаж
На Тернопільщині встановили ще одну статую Христа Спасителя (фоторепортаж, відео)

Від журналістики до блогерства: тернополянка Наталя Литвин про успіх в Інстаграмі

Погода
Незабаром погода на Тернопільщині зміниться: очікують на грози та град

На Тернопільщині наповнили вином чашу княжих дружинників (фото)

Спортивний огляд тижня: тернополяни – найкращі в усьому світі одразу в кількох дисциплінах

Сезон кісточкових почався з рекордного імпорту (Агроновини)

На Тернопільщини більше ста осіб змінили місце голосування на парламентських виборах

На Тернопільщині можна побачити «Лемківські пацюрки»

На Тернопільщині пройшов тренінг для секретарів сільських рад (фото)

Переможець Кулінарного Кубку в Тернополі приготував коропа з хлібним желе та чіпсами (фото)

Це цікаво
17 червня в історії Тернопільщини

16 Червня 2019, Неділя


Усе про тварин і «гуманітарку» розповіли на Тернопільській митниці

Фоторепортаж Це цікаво
Тернопіль на межі. Для цього варто тинятись вулицями в спеку (фоторепортаж)

Фоторепортаж
У Чорткові спекли найбільшу круглу піцу в Україні (фоторепортаж)

Фоторепортаж
На Півмарафоні найшвидшим був житель Тернополя (фото)

На сплату штрафу жителям Тернопільщини дають лише 10 календарних днів

Фотофакт
Тернополянка показала, як продавці квітів обманюють своїх клієнтів (фотофакт)

Громади на Тернопільщині тепер мають грошей стільки, що раніше і не мріяли

До кінця літа ціни на овочі знизяться на 30% (Агроновини)

Фоторепортаж Це цікаво
Металеві прикраси Тернополя (фоторепортаж)

Тернопільські випускники можуть дізнатись свій рейтинговий бал з математики

Між селами у Тернопільському районі – страшна картина

Це цікаво
16 червня в історії Тернопільщини

На Тернопільщині відкрили сервісний центр, який якісніше надаватиме послуги (фото)

Фоторепортаж
У Великогаївській ОТГ відбувся фестиваль «Позитивних емоцій» (фоторепортаж)

Спортсмен з Тернопільщини виборов золото на чемпіонаті України

15 Червня 2019, Субота


Зарваницю відвідали паломники зі Словаччини (фото)

Погода
Погода у Тернополі 16 червня

До межі з Тернопільщиною упродовж 120 км нестимуть чудотворну ікону

Тернополянка закликає перестати відвідувати дельфінарії

Поновлення строку на прийняття спадщини

Тернопільський Півмарафон цього разу завершать Океаном музики

Анонс
Тернополян просять принести книги… для собак і котів

На Кулінарний Кубок Заходу до Тернополя приїхало понад 50 кухарів (фото)

Надзвичайний клас пожежної небезпеки оголосили на Тернопільщині

Масові отруєння бджіл завадять повернути першість із експорту меду (Агроновини)

У селищі на Тернопільщині готуються до масової дегустації зеленого борщу

На Тернопільщині стало відомо, на що витратили 7 млн 400 тис грн.

Ну і ну! На Тернопільщині у День Святої Трійці діятиме …«Містечко децентралізації»

Відео
Лікарня на Тернопільщині отримала прилад, який допоможе рятувати хворих (відео)

Тернопільський поет Роман Воробйов про легкий озерний сум, мовчазне сузір’я риб’ячого ока та гіркоту життя

«Гіркий берег літа» Роман Воробйов

Є інтерв’ю, в яких ніби розпитуєш про збірку, а тобі видають відповіді, що їх можна читати, як книжку та цитувати при нагоді й за пригод. Десь таке вийшло із розпитувань поета, ідеолога «Сумної вівці» та «Тернопільська поезія мертва» Романа Воробйова про його поетичну збірку «Гіркий берег літа».

«Там живуть люди»

— Це твоя подаленіла в часі від першої (вона ж була, та, перша, збірка?) книжка. Що робиться з віршами, коли вони тривалий час чекають, поки їх опублікують?

— Фактично не перша. Перша називалася «Безсоння, або Опір легких матеріалів». Вона була маленька, кишенькова, підпільна й видана за часів студії 87. Люблю її. Нікому не показую. Тому «Гіркий берег літа» – це перша повноцінна. Яку можна показати. Тому що там ще й дуже і дуже гарний дизайн.

Нічого з ними поганого не робиться. Вірші мають полежати без тебе, окремо, мають пожити, погуляти, вони мають набратися часом. Це не лише тексти у підсумку. Це невеличкий літопис, бачення світу, в якому ти жив у той чи інший момент, це відчуття улюблених людей, яким нишком присвятив ці вірші. Ці спогади, можливо, і належать лише тобі, але менше всього хочеться, аби ти їх не так розумів з часом. Бо там живуть люди. Бо в цих фіксаціях станів та моментів, емоцій, переживань – в них ти відчуваєш відповідальність за те, що тобі подарували близькі й далекі. Хороше й сумне. Червоне й чорне. Про все не-вічне, не-вічне. Тому і миті, коли після тривалого часу перечитуєш давні вірші і відчуваєш їх як вперше – вони прекрасні. А якщо не відчуваєш… ну, тоді просто недостатньо добре впіймав і не все побачив.

— Що для тебе взагалі означає вихід книжки?

— Це… ну, це цілий світ. Хотів видати книжку, але не мав достатньо текстів. Зібрав і створив. Після думав, як її оформити та зверстати. Навчився верстати і зробив. Після хотілося задизайнити, тому, власне, навчився дизайнити і проілюстрував. Що тут і казати, вона навіть видана фактично від мене і продається у книгарнях від власного імені, а не видавництва… Хоча «Сумна Вівця» де-факто видавництво тепер, мабуть.

Але де-факто це початок, бо вдосталь планів є. Вже формується нова збірка з попередньою назвою «Словник неточних рим життя». А ще – пишеться збірка страшних оповідань «Озерні монстри». А ще хочеться видати арт-бук від «Сумної Вівці», бо майже до кожної листівки є свій вірш, і якось хочеться поєднати це. Тому вихід означає вхід. Коли закінчив одне, то починаєш інше.

 «Люблю тебе, тварино»

— Мені дуже подобається назва. Але в гіркоті й березі мені чується якась приреченість. Розкажи, що то не так. Але як?

— Це часто кажуть. Кажуть, що надто сумно, дуже приречено, але не зовсім розумію це. Я обожнюю розповідати жарти, до прикладу. В житті мало що приносить стільки задоволення, як бачити людей, що сміються. Але ж ти не можеш не сумувати в житті. Не можна не відчувати приреченість насправді. Не можна не жити за, не знаю, за Кьєркегором, за Камю, це екзистенціальний і дурнуватий світ, де ти ніколи не будеш стабільним, де щоночі тебе може розбудити страх чи тривога, а їх як загасити, як заспокоїтися. Де ніколи немає певності. В нас війна чи не-війна, а хто в кандидати, ви це серйозно взагалі.

Як ще це описати, коли ти власноруч розбираєш та підпалюєш свою домівку, будуєш пліт з пір’я та кісток, бо чуєш вдалині якісь барабани. А після – стомлено лежиш на піску і відчуваєш, як прилипають до ніг старі штани, що мати купила була їх на гуманітарці давно; лежиш, бо все розлетілося, бо ти знову не думав і все розтрощив, і тепер зверху на тебе лише мовчки дивиться сузір’я риб’ячого ока. І ти дістаєш телефон, а там десятки пропущених і сотні непрочитаних. І ти розумієш, знову і знову, що куди б не заблукав, де не був би і що не робив би – це аби батьки просто пишалися тобою, аби могти розділити радість з близькими, аби друзі мали причини були радісними і сміятися. То ж ти пишеш: «Привіт. Як там ти?», відповідаєш: «Сьогодні я трішки програв і майже нічого не зрозумів, але лише майже», кажеш: «Люблю тебе, тварино» і «Не здавайся, тварино». Бо у нас всіх досі є мрії. І десь в тумані знову спалахує маяк.

Життя не може не бути гірким. Дорога не може не бути гіркою. Навіть коли ти йдеш босим по піщаному берегу. Гіркі момент просто рано чи пізно зміняться на хороші і в це треба вірити. Треба просто йти, бо все це – лише дуже довга дорога додому, бо коли ти прийдеш туди і впадеш на землю спиною, мільйон метушливих птахів просто мають злетіти з гілок. Всі нестримні, невимовні, неприйнятні речі – лише те, що тебе підштовхне далі, бо зробить прекрасні речі більш яскравими. Плата, яку треба прийняти, коли не можеш виграти все. Не можеш бути завжди щасливим. Ти можеш просто йти далі. Власне, про це і книжка.

«Озеро – це інтимне море»

— А біля берегу — про феномен (як філософське явище) озерних жителів. (Ти, до речі, читав «У країні водяників» Акутагави? Як так, є якісь зв’язки/паралелі?)

— Це дуже проста думка. В нас є колоніальна держава, якою є Україна, яка страждає від всіх можливих проявів постколоніалізму. В нас є периферійне місто Тернопіль, про яке тільки й можуть сказати туристи, що воно «файне». І мені десятки разів казали, мовляв, «все кльово, вірші ок, але ж Рома, це не озеро… це став». Але коли якийсь багатий персонаж викопує величезне водоймище поряд своєї величезної вілли, то кажуть, що «в нього є особисте озеро». Мова про те, що нікого насправді не цікавить радіус, глибина чи шляхи формування водоймища. Нікого не цікавить термінологія. Це все ідентифікація і те, як ти себе бачиш, і як тебе бачать інші. У Львові не вирощують каву, але вони змусили всіх говорити про «львівську каву». А наша головна риса, ключовий бренд – він просто під носом.

І озерні жителі… це красиво. Якщо ти доісторична людина, то ти мусиш своє селище будувати біля води, аби завжди мати доступ до неї. Якщо ти сучасна людина, то маєш пам’ятати, чому саме так і робили доісторичні. Чому вони були – мариністи, а сьогодні всі – урбаністи, але в Тернополі ми – урбаністичні мариністи. І – так, мариністика це перш за все море, але озеро – це інтимне море.

Є паралелі і є зв’язки з японською традицією літератури. Всі японці – релігійні синкретисти, вони притримуються прадавньої віри в багатьох божеств і духів, водночас зберігаючи першість в технологічному розвитку. Це прекрасна культура з прекрасним переплетенням раціонального і духовного, це власний буквальний магічний реалізм. Акутагава менше впливав. В цьому напрямку плетіння міфотворчості та раціональної містичності в буденність, коли метафори можуть матеріалізовуватися і сприйматися як звичні речі, тому що світ й так незрозумілий і дурнуватий, яка різниця, – в цьому для мене орієнтирами є Кобо Абе і Орхан Памук.

— Розкажи про тих озерян, котрі лишили свої знаки в текстах. Взагалі люди впливають на тебе як письменника?

— Люди – це альфа та омега. Люблю людей, обожнюю, шкодую, що не вистачаюся часом достатньо. Коли говорити про збірку, то можна кожен вірш прив’язати до конкретної людини, а деякі рядки згадати, під враженням від кого написані. Вона так і поділена, власне: цикли «Спортивний» та «Картографічний» – про стосунки, цикл «Літній» – про давніх друзів, цикл «Календарний» – про друзів сьогоднішніх. Є вірші з мовчазними присвятами – там йдеться про конкретну людину, але вона не названа, є тексти «в співавторстві» – це не справжнє співавторство, просто, коли текст перечитуєш, то так сильно розумієш, що він абсолютно точно не повністю твій.

Люди – це те, що залишається у підсумку. Що у самому кінці буде важливим. Вони є всюди в текстах. Люди – це зморшки, як казав Завадський. Зморшки-люди, зморшки-вдома не зрозуміла, зморшка за тата й за маму, за себе, за іншого себе, за сміх та закочені очі, мовляв, ахахах, який ти милий в дитячому альбомі; за пустку, за просто так, за «от дурними були», зморшки-канали до солоного моря, зморшка «вона спить міцно» та зморшка «де вона зараз»; зморшка «двері до себе» та «алкоголь до десятої», зморшки «вам є вісімнадцять?» і «чому від тебе тягне димом?», зморшка за «де вона зараз» і «з ким», проковтнуті наодинці світанки, наші маленькі розмови, самотні смерті та ранки зі пом’ятою сорочкою й тяжкою головою. Люди – це омега і люди – це альфа.

 «Туманна юність», «тяжкий нічний сум», «легкий озерний сум»

— З опису в ФБ я зрозуміла, що йдеться в поезії, зокрема, про буденні речі, вколисані на водах печалі. Так ось розкажи про трансформацію буденності через поезію.

— Буденність дуже широко сказано. Ця книжка в цілому про молодість. Вона про те легке дитинство, яким залишається у згадках, про туманну юність, де ненавмисно кривдиш людей і де сам вмираєшся, про тяжкий нічний сум, про легкий озерний сум, про каміння, які створюєш для себе і не можеш підняти. Вона про всі ті страшні й жахливі речі в житті людей, прекрасних молодих людей, що шукають такі ж прекрасні місця. Про те, що які божевільні речі ти не робив би на вечірці, наодинці з, на самоті, що саме ти не писав п’яним би і не редагував після тверезим, як би не розвіювався сам і не розвіював інших – у підсумку це все буде неважливим і стане буденністю. Але воно матиме сенс у самому кінці.

Особливо нічого я не трансформую. Все написане таким і є. Не революційним, не радикальним, не оптимістичним, не депресивним. Воно є таким, яким лишається десь поряд тебе опісля. І коли ти викладеш на стіл, коли скажеш, як думаєш, як є, і коли після цього лишається і надія, і віра, і сила на краще – це і є поштовхом далі.

 «І поезія фіксує ці тріщини»

— І разом із тим вийдемо на глобальне/загальне — поезія, яка вже помирала, нашо вона нині? Я про авторів/читачів.

— Матевощук раніше часто читав вірш Корнеля Філіповича про республіку, де заборонили всіх поетів. Коли коротко, то вони всі погано закінчили. Стали забувати слова, забувати зв’язки між людьми і людьми, людьми і птахами, речами і речами. Позакривалися у домівках і не могли згадати. Як в Маркеса… Не знаю, чи б це трапилося насправді.

Поезія – вона ж, як й інше мистецтво, як знімкування, як малювання, вона ловить реальність. Світу немає, поки ти його не назвеш, поки не покажеш пальцем, тоді речі стають видимими. І поезія фіксує ці тріщини, ці маленькі очевидності, ці стани свідомості, про які не кажуться вголос людьми, тому що навіщо. Але хто скаже щось, що матиме сенс? Щось щире. Коли в нас є розуміння «форми» і розуміння «змісту», до прикладу, а де можна знайти зміст, коли в новинах – одні формальності, коли у постах людей – там форма, старанно витесана, прихорошена, замаскована, аби було конкретне враження. Але якогось змісту вони не набувають насправді.

Але форма також важлива. Ми от зараз готуємо невеличикий безіменний музичний проект і хочемо зробити гарну синергію форми та змісту. Може, і кліп намалюю. Аби в усіх напрямках працювало.

Анна Золотнюк

Знімки Івана Поливоди

102

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора