/ ///Тернопільський поет Роман Воробйов про легкий озерний сум, мовчазне сузір’я риб’ячого ока та гіркоту життя

18 Грудня 2018, Вівторок


Ярмарок благодійності: дівчата із Союзу Українок Америки долучилися до збору коштів для купівлі медобладнання дітям Тернопільщини

Фоторепортаж
Тернопільська художниця Марічка Юрчак покаже всесвіти за вікном

Фоторепортаж Це цікаво
Неймовірно круті готелі світу, у яких варто зупинитися хоча б раз у житті (фото)

Фоторепортаж
Що залишилось від давнини на тернопільській вулиці Івана Франка?

Невикористані агродотації підуть на виплату пенсій (Агро – новини)

Тернопільські спортсмени привезли перемогу зі Львова (фото, відео)

Тернополяни можуть допомогти реалізувати мрію студентів педагогічного університету

Це цікаво
За кого на Президентських виборах готові голосувати мешканці Тернопільщини? (опитування)

З кожним роком кількість дітей, які тікають з дому, зростає

Відео
На Тернопільщині подекуди таки чистять сніг (відео)

Фоторепортаж
У Тернополі студенти практикували англійську завдяки пухнастим друзям (фоторепортаж)

Фоторепортаж
Засніжений Тернопіль чекає подарунків не від Миколая, а від Петра (фото, відео)

Терміново Фотофакт
У Тернополі впала опора, частина центру може залишитись без світла (фотофакт)

Тернопільщина: успіх більше залежить від команди, ніж від грошей (фото, відео)

Фотофакт
На Тернопільщині не припиняють займатися благодійністю (фотофакт)

Терміново Фотофакт
На об’їзній Кременця перекинулася фура зі Збаража (фотофакт)

Це цікаво
18 грудня в історії Тернопільщини

Очільник Кременецької РДА обіцяє запалити

У Тернополі розпочалася боротьба за кубок Святого Миколая (фото)

На Тернопільщині футболісти зіграли на новенькому майданчику

Студент з Бережан переміг у конкурсі та поїде до Франції за новими знаннями та досвідом (фото)

17 Грудня 2018, Понеділок


Погода
Сава стелить, Сава гвіздки гострить, Сава шлях засалює

Об`єднання демократичної опозиції: Гриценка підтримали Томенко та Катеринчук

У Тернополі дослідили кількість пасажирів в громадському транспорті

Чи здаватимуть приміщення в Тернополі в оренду на електронному аукціоні вирішать депутати міськради

Відео Анонс
Тернопільські музиканти допомогли підготуватись Миколаю (фото, відео)

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

Рентабельність вирощування гороху впала до 10% (Агро-новини )

Без вихідних: дорожники Тернопільщини протистоять негоді

Це цікаво
Як тернополянам уникнути нонсенсу при спілкуванні іноземною мовою

Тернополян запрошують на кастинг акторів для зйомок у фільмі (фото)

Тернополяни на свята працюватимуть вдома

Відео
Тернополяни очікують чудес від Миколая (відео)

Тернополянам розповіли кого повідомляти про нерозчищені вулиці від снігу

Фоторепортаж
У Тернополі обрали найкращого кота серед двохсот претендентів (фото)

Ланівчанина ледве не застрелили під час полювання

Фоторепортаж
Давнє мереживо старих дверей (фоторепортаж)

Тернополянка розпочала благодійну естафету «Миколай для чотирилапих» (фото)

Спортивний огляд тижня: злети змінилися падіннями

Відео
Показали вражаюче відео про те, як засяяла Замкова гора у Кременці (відео)

Це цікаво
У скільки тернополянам обійдеться оренда квартири у новорічну ніч (фото)

VIP-Тернопіль опинились в центрі великого скандалу

Тернополянам на замітку: вартість євро суттєво знизилась

Тернопільська ялинка майже остання у рейтингу найвищих ялинок України (інфографіка)

Відео
У Тернополі нарешті подбають про етику, але й про землю не забудуть (фото, відео)

Це цікаво
17 грудня в історії Тернопільщини

ФоторепортажЕксклюзив Це цікаво
На Тернопільщині можна придбати ексклюзивні подарунки до свят (фото)

Футболісти Тернопільщини презентували власну книгу-довідник

Ветерани футболу отримали заслужені нагороди (фото)

16 Грудня 2018, Неділя


Погода
Тріщить Варюха — бережи ніс та вухо

Через негоду вантажівкам можуть обмежити в’їзд у Тернопіль

Турецька вантажівка потрапила у смертельну ДТП на Тернопільщині (фото)

Тернопільський поет Роман Воробйов про легкий озерний сум, мовчазне сузір’я риб’ячого ока та гіркоту життя

«Гіркий берег літа» Роман Воробйов

Є інтерв’ю, в яких ніби розпитуєш про збірку, а тобі видають відповіді, що їх можна читати, як книжку та цитувати при нагоді й за пригод. Десь таке вийшло із розпитувань поета, ідеолога «Сумної вівці» та «Тернопільська поезія мертва» Романа Воробйова про його поетичну збірку «Гіркий берег літа».

«Там живуть люди»

— Це твоя подаленіла в часі від першої (вона ж була, та, перша, збірка?) книжка. Що робиться з віршами, коли вони тривалий час чекають, поки їх опублікують?

— Фактично не перша. Перша називалася «Безсоння, або Опір легких матеріалів». Вона була маленька, кишенькова, підпільна й видана за часів студії 87. Люблю її. Нікому не показую. Тому «Гіркий берег літа» – це перша повноцінна. Яку можна показати. Тому що там ще й дуже і дуже гарний дизайн.

Нічого з ними поганого не робиться. Вірші мають полежати без тебе, окремо, мають пожити, погуляти, вони мають набратися часом. Це не лише тексти у підсумку. Це невеличкий літопис, бачення світу, в якому ти жив у той чи інший момент, це відчуття улюблених людей, яким нишком присвятив ці вірші. Ці спогади, можливо, і належать лише тобі, але менше всього хочеться, аби ти їх не так розумів з часом. Бо там живуть люди. Бо в цих фіксаціях станів та моментів, емоцій, переживань – в них ти відчуваєш відповідальність за те, що тобі подарували близькі й далекі. Хороше й сумне. Червоне й чорне. Про все не-вічне, не-вічне. Тому і миті, коли після тривалого часу перечитуєш давні вірші і відчуваєш їх як вперше – вони прекрасні. А якщо не відчуваєш… ну, тоді просто недостатньо добре впіймав і не все побачив.

— Що для тебе взагалі означає вихід книжки?

— Це… ну, це цілий світ. Хотів видати книжку, але не мав достатньо текстів. Зібрав і створив. Після думав, як її оформити та зверстати. Навчився верстати і зробив. Після хотілося задизайнити, тому, власне, навчився дизайнити і проілюстрував. Що тут і казати, вона навіть видана фактично від мене і продається у книгарнях від власного імені, а не видавництва… Хоча «Сумна Вівця» де-факто видавництво тепер, мабуть.

Але де-факто це початок, бо вдосталь планів є. Вже формується нова збірка з попередньою назвою «Словник неточних рим життя». А ще – пишеться збірка страшних оповідань «Озерні монстри». А ще хочеться видати арт-бук від «Сумної Вівці», бо майже до кожної листівки є свій вірш, і якось хочеться поєднати це. Тому вихід означає вхід. Коли закінчив одне, то починаєш інше.

 «Люблю тебе, тварино»

— Мені дуже подобається назва. Але в гіркоті й березі мені чується якась приреченість. Розкажи, що то не так. Але як?

— Це часто кажуть. Кажуть, що надто сумно, дуже приречено, але не зовсім розумію це. Я обожнюю розповідати жарти, до прикладу. В житті мало що приносить стільки задоволення, як бачити людей, що сміються. Але ж ти не можеш не сумувати в житті. Не можна не відчувати приреченість насправді. Не можна не жити за, не знаю, за Кьєркегором, за Камю, це екзистенціальний і дурнуватий світ, де ти ніколи не будеш стабільним, де щоночі тебе може розбудити страх чи тривога, а їх як загасити, як заспокоїтися. Де ніколи немає певності. В нас війна чи не-війна, а хто в кандидати, ви це серйозно взагалі.

Як ще це описати, коли ти власноруч розбираєш та підпалюєш свою домівку, будуєш пліт з пір’я та кісток, бо чуєш вдалині якісь барабани. А після – стомлено лежиш на піску і відчуваєш, як прилипають до ніг старі штани, що мати купила була їх на гуманітарці давно; лежиш, бо все розлетілося, бо ти знову не думав і все розтрощив, і тепер зверху на тебе лише мовчки дивиться сузір’я риб’ячого ока. І ти дістаєш телефон, а там десятки пропущених і сотні непрочитаних. І ти розумієш, знову і знову, що куди б не заблукав, де не був би і що не робив би – це аби батьки просто пишалися тобою, аби могти розділити радість з близькими, аби друзі мали причини були радісними і сміятися. То ж ти пишеш: «Привіт. Як там ти?», відповідаєш: «Сьогодні я трішки програв і майже нічого не зрозумів, але лише майже», кажеш: «Люблю тебе, тварино» і «Не здавайся, тварино». Бо у нас всіх досі є мрії. І десь в тумані знову спалахує маяк.

Життя не може не бути гірким. Дорога не може не бути гіркою. Навіть коли ти йдеш босим по піщаному берегу. Гіркі момент просто рано чи пізно зміняться на хороші і в це треба вірити. Треба просто йти, бо все це – лише дуже довга дорога додому, бо коли ти прийдеш туди і впадеш на землю спиною, мільйон метушливих птахів просто мають злетіти з гілок. Всі нестримні, невимовні, неприйнятні речі – лише те, що тебе підштовхне далі, бо зробить прекрасні речі більш яскравими. Плата, яку треба прийняти, коли не можеш виграти все. Не можеш бути завжди щасливим. Ти можеш просто йти далі. Власне, про це і книжка.

«Озеро – це інтимне море»

— А біля берегу — про феномен (як філософське явище) озерних жителів. (Ти, до речі, читав «У країні водяників» Акутагави? Як так, є якісь зв’язки/паралелі?)

— Це дуже проста думка. В нас є колоніальна держава, якою є Україна, яка страждає від всіх можливих проявів постколоніалізму. В нас є периферійне місто Тернопіль, про яке тільки й можуть сказати туристи, що воно «файне». І мені десятки разів казали, мовляв, «все кльово, вірші ок, але ж Рома, це не озеро… це став». Але коли якийсь багатий персонаж викопує величезне водоймище поряд своєї величезної вілли, то кажуть, що «в нього є особисте озеро». Мова про те, що нікого насправді не цікавить радіус, глибина чи шляхи формування водоймища. Нікого не цікавить термінологія. Це все ідентифікація і те, як ти себе бачиш, і як тебе бачать інші. У Львові не вирощують каву, але вони змусили всіх говорити про «львівську каву». А наша головна риса, ключовий бренд – він просто під носом.

І озерні жителі… це красиво. Якщо ти доісторична людина, то ти мусиш своє селище будувати біля води, аби завжди мати доступ до неї. Якщо ти сучасна людина, то маєш пам’ятати, чому саме так і робили доісторичні. Чому вони були – мариністи, а сьогодні всі – урбаністи, але в Тернополі ми – урбаністичні мариністи. І – так, мариністика це перш за все море, але озеро – це інтимне море.

Є паралелі і є зв’язки з японською традицією літератури. Всі японці – релігійні синкретисти, вони притримуються прадавньої віри в багатьох божеств і духів, водночас зберігаючи першість в технологічному розвитку. Це прекрасна культура з прекрасним переплетенням раціонального і духовного, це власний буквальний магічний реалізм. Акутагава менше впливав. В цьому напрямку плетіння міфотворчості та раціональної містичності в буденність, коли метафори можуть матеріалізовуватися і сприйматися як звичні речі, тому що світ й так незрозумілий і дурнуватий, яка різниця, – в цьому для мене орієнтирами є Кобо Абе і Орхан Памук.

— Розкажи про тих озерян, котрі лишили свої знаки в текстах. Взагалі люди впливають на тебе як письменника?

— Люди – це альфа та омега. Люблю людей, обожнюю, шкодую, що не вистачаюся часом достатньо. Коли говорити про збірку, то можна кожен вірш прив’язати до конкретної людини, а деякі рядки згадати, під враженням від кого написані. Вона так і поділена, власне: цикли «Спортивний» та «Картографічний» – про стосунки, цикл «Літній» – про давніх друзів, цикл «Календарний» – про друзів сьогоднішніх. Є вірші з мовчазними присвятами – там йдеться про конкретну людину, але вона не названа, є тексти «в співавторстві» – це не справжнє співавторство, просто, коли текст перечитуєш, то так сильно розумієш, що він абсолютно точно не повністю твій.

Люди – це те, що залишається у підсумку. Що у самому кінці буде важливим. Вони є всюди в текстах. Люди – це зморшки, як казав Завадський. Зморшки-люди, зморшки-вдома не зрозуміла, зморшка за тата й за маму, за себе, за іншого себе, за сміх та закочені очі, мовляв, ахахах, який ти милий в дитячому альбомі; за пустку, за просто так, за «от дурними були», зморшки-канали до солоного моря, зморшка «вона спить міцно» та зморшка «де вона зараз»; зморшка «двері до себе» та «алкоголь до десятої», зморшки «вам є вісімнадцять?» і «чому від тебе тягне димом?», зморшка за «де вона зараз» і «з ким», проковтнуті наодинці світанки, наші маленькі розмови, самотні смерті та ранки зі пом’ятою сорочкою й тяжкою головою. Люди – це омега і люди – це альфа.

 «Туманна юність», «тяжкий нічний сум», «легкий озерний сум»

— З опису в ФБ я зрозуміла, що йдеться в поезії, зокрема, про буденні речі, вколисані на водах печалі. Так ось розкажи про трансформацію буденності через поезію.

— Буденність дуже широко сказано. Ця книжка в цілому про молодість. Вона про те легке дитинство, яким залишається у згадках, про туманну юність, де ненавмисно кривдиш людей і де сам вмираєшся, про тяжкий нічний сум, про легкий озерний сум, про каміння, які створюєш для себе і не можеш підняти. Вона про всі ті страшні й жахливі речі в житті людей, прекрасних молодих людей, що шукають такі ж прекрасні місця. Про те, що які божевільні речі ти не робив би на вечірці, наодинці з, на самоті, що саме ти не писав п’яним би і не редагував після тверезим, як би не розвіювався сам і не розвіював інших – у підсумку це все буде неважливим і стане буденністю. Але воно матиме сенс у самому кінці.

Особливо нічого я не трансформую. Все написане таким і є. Не революційним, не радикальним, не оптимістичним, не депресивним. Воно є таким, яким лишається десь поряд тебе опісля. І коли ти викладеш на стіл, коли скажеш, як думаєш, як є, і коли після цього лишається і надія, і віра, і сила на краще – це і є поштовхом далі.

 «І поезія фіксує ці тріщини»

— І разом із тим вийдемо на глобальне/загальне — поезія, яка вже помирала, нашо вона нині? Я про авторів/читачів.

— Матевощук раніше часто читав вірш Корнеля Філіповича про республіку, де заборонили всіх поетів. Коли коротко, то вони всі погано закінчили. Стали забувати слова, забувати зв’язки між людьми і людьми, людьми і птахами, речами і речами. Позакривалися у домівках і не могли згадати. Як в Маркеса… Не знаю, чи б це трапилося насправді.

Поезія – вона ж, як й інше мистецтво, як знімкування, як малювання, вона ловить реальність. Світу немає, поки ти його не назвеш, поки не покажеш пальцем, тоді речі стають видимими. І поезія фіксує ці тріщини, ці маленькі очевидності, ці стани свідомості, про які не кажуться вголос людьми, тому що навіщо. Але хто скаже щось, що матиме сенс? Щось щире. Коли в нас є розуміння «форми» і розуміння «змісту», до прикладу, а де можна знайти зміст, коли в новинах – одні формальності, коли у постах людей – там форма, старанно витесана, прихорошена, замаскована, аби було конкретне враження. Але якогось змісту вони не набувають насправді.

Але форма також важлива. Ми от зараз готуємо невеличикий безіменний музичний проект і хочемо зробити гарну синергію форми та змісту. Може, і кліп намалюю. Аби в усіх напрямках працювало.

Анна Золотнюк

Знімки Івана Поливоди

76

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора