Якщо вам подобається неоготика, то костел в Озерянах Борщівського району мусите побачити.

Фотографії й наполовину не передадуть того трепету, яким наповнюєшся, дивлячись на нього. Передовсім костел величезний. Настільки, що його важко цілісно охопити поглядом. А ще ці дерева — жах для фотографа й насолода для спостерігача — наче захищають костел, затінюють його, аби щось та й залишалося недомовленим.

DSC_4918

Що ближче підходжу до будівлі, більше бачу деталей, спершу очі розбігаються й на кілька секунд охоплює паніка, що все розглянути просто не вийде, але потім це відчуття змінюється спокоєм. Піднімаю очі — просто наді мною янгол з таблицею в руках, обіруч — герби фундаторів і скульптурні консолі — жіночі голови на плечах арки. Лінії скеровують погляд вгору, все вище й вище, він зісковзує з ліній костелу, наче з трампліна, в блакитну височину. Десь тут і народжуються специфічні переживання, що їх видобуває споглядання сакральної архітектури. Вона занурює у певний стан. У стан благоговіння, якщо вже ми про це заговорили. У стан, коли стаєш більшим за фізичне тіло й збільшується до розміру костелу, коли тлінне переростає у безкінечне. Роблю крок далі й розглядаю автентичні двері з готичними трилисниками, звертаю увагу на ребра нервюр. Повертаючись (двері зачинені, тож довелось задовольнитись оглядом ззовні), озираюсь. Погляд блукає текстурою відкритої поверхні цегли, треться об камінь, губиться у стрілчастих вікнах, перескакує на багатоярусні контрфорси, далі — на шпиль.

DSC_4924

Створив цю красу львівський архітектор Адольф Кун. До речі, саме він автор проекту палацу Сапіг у Львові, на Тернопільщині є ще один його проект — костел у Більче-Золотому. Збудували костел на бажання князів Сапіг, власників села, у середині ХІХ століття. Освятили в 1875 році. Андрій Бондаренко andy-travel.com.ua/ozeryani-0 пише, що в 1885 році тутешня парафія римо-католиків налічувала понад дві тисячі осіб. Далі там же: «З 1889 року костелом опікувалися отці-місіонери, які облаштували при храмі монастир. Після Першої світової війни, коли костел знову став парафіяльним, його підпорядкували Борщівському деканату. З остаточним закріпленням софітів на західноукраїнських землях костел закрили, перетворивши на складське приміщення. Храм повернули віруючим у 1991 році. Тоді ж мешканці Озерян, які таємно зберігали в себе костельне майно, повернули його до святині. В радянський час у святині був склад, в 1991 р. римо-католикам повернули костел. Багато що з церковного майна теж повернулося на місце: його переховували жителі села».

Тож будете поруч — неодмінно зупиніться, бо костел того вартує.

Анна Золотнюк