Мій співрозмовник належить до тих небагатьох, на жаль, оптимістів, які впевнені у власних силах і переконані, що в Україні грядуть зміни на краще. Можливо тому, що виріс у середовищі, де не звикли нарікати на життєві проблеми, а прагнули реалізуватися в місцевих умовах. Ярослав Дрюченко – виходець із Потуторів Бережанського району, тут закінчив середню школу, з відзнакою – Тернопільський національний економічний університет. Працював на бавовняному комбінаті, начальником СТО «Тернопільавто», пізніше повернувся у Бережанський район, де працював заступником і директором у двох виробничих підрозділах компанії «Агропродсервіс». Нині – очолює Бережанську районну організацію Аграрної партії України.

Про майстерню просто неба

Ще працюючи директором ПП «Агропродсервіс – Бережани», Ярослав Дрюченко переконався: аграрії інвестуватимуть у землю, якщо будуть впевнені, що довго на ній працюватимуть. А пайовики – це фундамент агропідприємства і в боротьбі за місце під сонцем виграватиме той, хто краще їх зрозуміє, переконає, не підведе. На жаль, Україна – чи не єдина країна в світі, де аграрна галузь ходить у пасинках, натомість влада «викачує» з неї чималі капітали. Найбільший роботодавець і платник податків – аграрний сектор – нагадує дійну корову, з якої прагнуть отримати не тільки молоко, а й здерти шкіру, пишуть на сторінках газети «Сільський господар».

Тому нині аграрії, і не тільки вони, бачать єдиного захисника своїх інтересів – Аграрну партію України. «Існує хибна думка, – каже Ярослав Дрюченко, – що партія опирається тільки на сільський електорат. Це зовсім не так. Нас підтримують жителі міст, які розуміють, що успішний розвиток аграрного сектору, цієї майстерні просто неба, дає робочі місця торговельній і переробній галузям, багатьом іншим напрямкам економіки».

Село потрібно рятувати. Молодь виїжджає за кордон на заробітки, руйнуються сім’ї, а головне, зазначає мій співрозмовник, втрачається ініціатива, бажання працювати на своїй рідній землі. Вселяє надію те, що на недавніх виборах до об’єднаних територіальних громад представники Аграрної партії зайняли третє місце в Україні і друге – на Тернопільщині.

Нема ціни людській праці

Селу потрібен кооперативний рух. А нині ситуація виглядає так, що наявний малий бізнес у занепаді. «Взяти хоча б, для прикладу, минулорічне літо, – каже Ярослав Олександрович. Мій знайомий вирощує малину. Так-от, оптовики пропонували за кілограм ягід 7–8 грн. Тим, хто її збирав, треба заплатити 5–6 грн за кілограм. А скільки праці вартує правильна обрізка, своєчасне удобрення, захист рослин? Чому ніхто не цінує важкої і гідної людської праці?».

Аби дати повноцінно розвиватися малому бізнесу в громадах області, потрібно запровадити на законодавчому рівні єдині відрахування за користування землею, а також провести її інвентаризацію, впровадити систему регулювання державою цін на сільськогосподарську продукцію, вважає партійний активіст.

Розруха у… головах чиновників

Душа болить, що в районі роками нічого не змінюється. Проблема в чиновниках, які не хочуть бути ефективними менеджерами. Безініціативність, відсутність далекоглядної стратегії – це те, що характеризується розбитими дорогами, обшарпаними стінами будинків у центральній частині Бережан, де хоча би мав бути елементарний порядок. Досі невирішена проблема із вивезенням сміття з головних вулиць міста.

Єдиний вихід – децентралізація. Потрібно формувати навколо міста територіальну громаду, залучати до цього процесу молодих, ініціативних людей, переконаний Ярослав Дрюченко. А їх сьогодні в районі достатньо. Працювати самим над вирішенням проблем, мотивуючи інших.

Хтось із відомих сказав, що Євромайдан задекларував запит на зміну цінностей, перехід із суспільства, яке знаходиться на стадії виживання, до суспільства, якому важливий розвиток. «Саме такий принцип сповідує наша політична сила», – каже мій співрозмовник, якому небайдужа доля України.

Петро ГУДИМА