/ /Збаражчанка Тетяна Федорів дослідила епітафії «нового» єврейського цвинтаря Збаража (фото)

17 Липня 2019, Середа


Тернопіль на маршруті Мотопробігу єдності серед 33-ох міст України (фото)

Зареєструватися у тернопільському центрі зайнятості зможе не кожен: що варто знати безробітним

Оновлено
На Тернопільщині рейсовий автобус зіткнувся з легковим автомобілем. Є жертви (фото) (оновлено)

«Парк Загребелля» у Тернополі опікується не деревами, а об’єктами реклами та інвестиціями

У Тернополі економитимуть заради ремонту

Відео Це цікаво
У Кременці відома співачка зняла містичний кліп (фото, відео)

Бережіть свої мобільні телефони від шахраїв

На базі тернопільської школи проводитимуть спортивні заняття

Конфлікт через передвиборну агітацію на Тернопільщині: кандидат у депутати наїхав на народного обранця

На «Файне місто» з бюджету Тернополя виділили 450 тис. грн

Шолом не врятував мотоцикліста від важких травм (фото)

Фотофакт
На одній із вулиць Тернополя облаштували велодоріжку (фотофакт)

У Тернополі розшукують неповнолітню тернополянку, яка втекла з дому тиждень тому (фото)

Фотофакт
Гаївський міст у Тернополі випадково відкрили для вантажівок (фотофакт)

Терміново
Де у Тернополі сьогодні не буде світла 

Це цікаво
17 липня в історії Тернопільщини

Як мешканці Борсуківської ОТГ святкували фестиваль «На хвилях Горині» (фото)

Богатирські багатоборства зібрали у селі Яблунів дорослих і малих силачів із Гусятинщини

На Тернопільщині стартувала благодійна школа англійської мови

16 Липня 2019, Вівторок


У Великогаївській громаді розвивається культурна діяльність

Погода
Який Андрій (17 липня) – такий і Калинник (11 серпня)

Відео
Тернопільські артилеристи готуються до вогневої підготовки (відео)

У Тернополі хочуть обладнати дитячі садочки камерами відеоспостереження

Як тернополянка переїхала в Берлін на маркетинг-позицію

Відео
У соцмережі показали схему, за якою діють двоє шахрайок на Тернопільщині (відео)

Відео Фоторепортаж Це цікаво
Тернополяни мають кілька днів, аби насолодитися незвичною виставкою (фоторепортаж, відео)

Афрокоси не для моря, радить тернопільська танцюристка

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

За що тернополяни можуть понести відповідальність напередодні виборів

Видавці з Тернопільщини вишикувались в чергу за 100 тис грн

Дністер оцінить: у Чорткові будівництво очисних на стадії завершення

Погода
Названо те, на що Тернопільщина сподівається попри погоду і хвороби

Було/стало: найбільшу школу у Чорткові повністю термомодернізували

Цифри, що вражають: половина українських селян працює на заробітках (Агроновини)

У Тернополі оголошують «жовтий» рівень безпеки

Фоторепортаж
Місце без імені: Тернопільщина, яка зникає з лиця землі (фоторепортаж)

Фоторепортаж Це цікаво
Як тернополянка Ірина Кравчук вчить не боятись творити (фоторепортаж) (інтерв’ю)

У Тернополі піймали на хабарі керівника однієї з автошкіл

Поки тернополянин відпочивав після застілля, у нього вкрали все до мокасинів

Кілька метрів вантажівка протягнула під собою легківку (фото)

Два випадки крадіжок грошей з салонів автомобілів задокументували за минулу добу правоохоронці області

Житель Тернопільщини крав металобрухт із колишніх приміщень селищної ради

Два падіння у стані алкогольного сп’яніння стали летальними для тернополянина

Фоторепортаж
Кахля однієї давньої тернопільської вулиці (фоторепортаж)

Фоторепортаж
Ремонтні роботи на одній із вулиць Бережан добігають завершення (фоторепортаж)

Фотофакт
Тернополяни скаржаться на небезпечний стан скейт-парку (фотофакт)

15 скелетів, які витягнули в Чорткові, належать в’язням післявоєнного період (відео)

Відео
Ніяких чортів там немає: чому варто відвідати Чортків (відео)

Без знання англійської тернополяни не вступлять до вишу?

Терміново
Через ремонтні роботи у Тернополі перекрили рух для деяких тролейбусів

Фоторепортаж
53 тис. грн призовий фонд, учасники з 14 областей: у Чорткові відбувся Всеукраїнський шаховий турнір (фоторепортаж)

Фотофакт
Як у Тернополі рятувальники кошеня визволяли (фотофакт)

Збаражчанка Тетяна Федорів дослідила епітафії «нового» єврейського цвинтаря Збаража (фото)

Терен, збаражчанка, Тетяна Федорів, дослідниця, Тернопільщина, епітафії «нового» єврейського цвинтаря, Збараж

Якось так трапляється, що історія багатьох людей чи то  стирається, чи то десь губиться, не сказати б навмисне, та все ж. Зокрема, єврейських громад. Тому, коли до рук потрапила книжка «Нариси до історії євреїв Збаража. «Новий» єврейський цвинтар міста» молодшого наукового співробітника дослідницького відділу Національного заповідника «Замки Тернопілля» Тетяни Федорів, я дуже зраділа.

Насамперед зауважу — хоча видання стосується Збаража та зав’язується навколо нього, ця книжка загалом є доброю знадобою для вивчення життя єврейських громад краю.

Формують видання дві частини. Перша — статті Тетяни Федорів, що стосуються різних аспектів дослідження євреїв у Збаражі, друга — її дослідження, що ґрунтується на вивченні мацев, котрі збереглись на «новому» єврейському цвинтарі.

Я поспілкувалась із Тетяною про те, що стало причинком дослідження, про його особливості та результати.

ЗБЕРЕГТИ ТЕ, ЩО РУЙНУЄТЬСЯ

— Тетяно, що стало поштовхом, аби вивчати історію євреїв у Збаражі?

Уже понад десять я років працюю у Національному заповіднику «Замки Тернопілля». Одним із напрямків нашої роботи є краєзнавство, або, як тепер говорять, локальна історія.

Якщо можна так сказати, то поштовхом для того, аби розпочати вивчати саме історію євреїв у Збаражі, став мій нині покійний колега-краєзнавець Олег Євгенович Мандрик. Він перший, хто розповів мені про єврейський Збараж, перший, хто повів мене на єврейський цвинтар міста й масову могилу поблизу нафтобази. Він буквально топтав переді мною стежку та розповідав, розповідав. Шкода, що він так рано відійшов у засвіти…

— У книжці ти, зокрема, описуєш будинки, що пов’язані з історією євреїв і дійшли до нашого часу. Які особливо дорогі тобі?

— Може, це прозвучить пафосно, але всі будинки мені дорогі. Особливо ті, котрі вже руйнуються… Можливо, написавши про них у своїй книжці, я збережу їх для інших…

Тобі траплялось розмовляти із тими, хто нині там мешкає — чи знають вони про історію цих будівель.

– Так. Були такі випадки. Це стосується будинку, де колись розміщувалась «Фотографія Ґлассманна». Ще на початку своєї роботи над дослідження єврейської історії Збаража, коли книжки і в планах не було, я спілкувалась із старшою жінкою, котра живе у цьому будинку. Від неї я почула деталі, доти мені невідомі… Про будинок Ніссона Спейсера мені розповіла моя подруга, яка колись там проживала. Для неї стало відкриттям, що цей будинок був єврейським, а для мене — що цей будинок колись був житловим. Оскільки, відколи себе пам’ятаю, там було архітектурно-планувальне бюро.

Як загалом у Збаражі ставляться до єврейської спадщини? Чи зацікавлене місто в її збереженні та поширенні інформації про неї?

— Можу сказати лише те, що єврейська сторінка Збаража ще маловідома. Тому тут не йдеться про ставлення, а швидше про заповнення прогалин у історії рідного міста. Зараз для мене важливо, аби про неї знали. Знали про те, що Збараж на третину був єврейським містом.

Мені дуже пощастило, що маю надзвичайну підтримку та допомогу від нашого міського голови Романа Полікровського. Він з радістю іде мені на зустріч і підтримує усі мої починання та ініціативи. До того ж у мене є група підтримки — мої колеги, друзі, знайомі, які допомагають мені у цій роботі.

ПРАГНЕННЯ ДО ЖИТТЯ

Одна із вражаючих частин книжки — розповіді про євреїв Збаража, зокрема, Іду Фінк та її батька лікаря Людвіка Ландау, поета Беньяміна Еренкранца. Їхні долі це не тільки історії про страждання, а також про боротьбу. Крім того, вони нагадують, наскільки тісно пов’язані життя українців та євреїв. Але я запитаю про інше. Як на твій погляд, чому можуть навчити нинішнє покоління ці люди?

Думаю, життя родини Ландау, родини Іди Фінк — це дуже хороший приклад прагнення до життя. Я вважаю, що завдяки отому прагненню до життя їм вдалося вижити у цій страшній Катастрофі (а саме так називають євреї трагедію, яку пережили — «Шоа» (Катастрофа). Справа в тому, що мати Іди Фінк — Францішка померла від раку вже у гетто, а от батько — Людвік і дві його доньки Іда і Ельжбета — вижили. Оце прагнення до життя — ключове, чого варто нам повчитися. Адже не можна сказати, що їм було простіше, аніж нам. Це були жахливі часи. Але тим не менш, вони вистояли. До того ж родина Ландау — це приклад міцної, дружньої родини, приклад любові та відповідальності один за одного.

А стосовно єврейського поета зі Збаража Велвла Збаражера, то я думаю, що з його творчістю варто знайомитись ще у школі. До того ж, є переклади його віршів з їдишу. І що цікаво, переклав їх Іван Франко, який свого часу побував у нашому містечку. Отак. Життя цікава річ.

175 МАЦЕВ

— Я захоплена тою працею, яку ти зробила, облікувавши мацеви «нового» цвинтаря та переклавши написи на кожному з 175 надгробків. Розкажи трохи про технічну сторону цього дослідження. Хто допомагав із розчищенням території кіркута, яке тривалий час було в хабазах; скільки часу зайняв облік мацев, переклад написів, опрацювання…

— Я не вважаю, що роблю щось надзвичайне. Може, трохи незвичне. Все розпочалося з того, що наш мер Роман Полікровський, щойно заступив на свою посаду, взявся за розчищення єврейського цвинтаря. Це був один із його перших кроків. Коли я з Олегом Євгеновичем вперше пішла на єврейське кладовище у 2012 році, то навіть не здогадувалася, що воно у тих корчах… Але коли у 2015 році мер з командою небайдужих привів до ладу цей цвинтар, мені випала хороша нагода продовжити свою роботу. Її я розпочала 4 жовтня 2015 року. Тоді я багато фотографувала. Ці фото, найперші, вважаю найбільш вдалими. Тоді видалася сприятлива погода, був сонячний день… Спочатку мене цікавили написи на мацевах, які я могла прочитати, тобто польською та німецькою… Але згодом я зрозуміла, що написи івритом значно більші за обсягом, та, очевидно, інформативніші… Постало питання: як їх прочитати, адже спочатку мені всі ці літери видавалися однаковим, я дивувалася, як взагалі ці написи можна прочитати, а тим більше зрозуміти. Довелося шукати різні варіанти і один привів мене у Тернопіль, до чудової людини, яка й навчила мене івриту. Я безмежно вдячна їй за ті знання, котрі вона мені дала. Мені дуже пощастило її зустріти!

Так моя робота набула нового сенсу. Я списала купу паперу, переписуючи написи з надгробків, зробила багато різних таблиць, порівнювала, систематизувала, складала в одне ціле, перекладала… І це виявилось надзвичайно цікаво! Іврит — це мова, яка дуже стимулює розумову діяльність. І мене це дуже-дуже захопило. Спочатку було складно, потім я вже вловлювала якісь закономірності, поєднувала написи із зображеннями… Кожний епізод роботи з епітафіями — завжди був для мене відкриттям і можливістю чогось навчитись і щось зрозуміти. Ця робота триває і досі… Розумію, що мої переклади ще досить дилетантські, а тому працюю далі й над епітафіями, і над собою.

І ще стосовно розчищення та благоустрою кладовища. Вважаю неймовірною удачею для нашого міста те, що наприкінці 2018 року наш «новий» єврейський цвинтар був огороджений. Роботи були здійснені неприбутковим товариством зі збереження та захисту єврейських кладовищ в Європі ESJF. І вже у березні цього року на кладовищі линула молитва — поминальний каддіш.
«ЗІРВАНА КВІТКА», «МИЛА ТРОЯНДА»

— Розділові, де вміщені фото мацев і переклад написів передує вступна стаття, в якій ти пояснюєш значення символів, розповідаєш про ті, котрі були найбільш поширеними.

— Її я зробила для того, аби тому, хто буде знайомитися з єврейськими кладовищами, було трошки легше. За основу взяла статті Михайла Носоновського та Бориса Хаїмовича, а також відкопала книжку по історичній хронології, яку придбала ще на першому курсі навчання в університеті. Ніколи не подумала б, що вона мені ще пригодиться. Стосовно відкриттів, то робота з надгробками та епітафіями щоразу була і є своєрідним відкриттям.

Що цікаво. На нашому «новому» єврейському цвинтарі є лише одна мацева з епітафією їдишем. І це також єдина мацева, де зазначена дата народження та дата смерті. Для християнських надгробків це звична справа, я маю на увазі «народився — помер». А на мацевах у текстах епітафій вміщується, як правило, дата смерті й кількість прожитих років. Які, до речі, теж пишуть літерами івриту, як і дата смерті.

Що стосується зображень, різьблення на мацевах, то на нашому кладовищі вони вже більш спрощені, лаконічніші, ніж на старих, а часто навіть відсутні… Це пов’язано з тим, що на початку ХХ століття вже склалась інша традиція, інші вимоги до різьбярів, які виготовляли мацеви. До речі, нез’ясованим питанням для мене з-поміж багатьох інших залишається джерело походження надгробків із піщаника. Якщо мацеви з вапняку могли виготовляти десь поблизу Збаража чи навіть у самому місті, то мацеви з пісковику чи їхні заготовки, очевидно, звідкись привозили, бо на Збаражчині покладів такого каменю немає.

— Завдяки твоїй книжці я знаю, як виглядав «стандарт» надгробного напису. Розкажи про ті написи, котрі зворушили тебе.

— Для мене було дуже важливо перекласти епітафії, написані на івриті, українською. Бо, коли людина зможе прочитати цей  текст зрозумілою їй мовою, то є ймовірність, що він її зачепить, можливо, зворушить. Тоді єврейська культура стане дещо ближчою, більш зрозумілою. Найбільше мене зворушили епітафії на мацевах дівчат та юнаків. Це ті надгробки, де зображені зламані дерева. Я розуміла, що у текст тої чи іншої епітафії вкладався увесь біль, увесь смуток втрати. Наприклад, там можна прочитати: «зірвана квітка», «мила троянда», «зірваний навесні життя» та інші.   

— У книжці є слова про те, що вивчення кіркурту — це джерело інформації про розвиток єврейської громади, її особливості. Як би ти сформулювала основні відомості, отримані на основі вивчення «нового» єврейського цвинтаря.

 Розумію, що чим більше поховань, тим більше даних можна отримати. У нас скромний рахунок, однак, дякую Богу, що хоча б це вціліло. Стосовно основних відомостей, то можу сказати, що серед євреїв нашого містечка були ремісники, бо в текстах епітафій часто повторюється: «насолоджувався працею своїх рук», тобто працював руками. Також є кілька поховань коенів — нащадків священиків Єрусалимського храму,а також є одне поховання меламеда — вчителя хедеру (початкової релігійної школи). Ну, і варто вказати, що є кілька мацев, де зазначено звідки родом був померлий. Зокрема, на наших надгробках можна побачити такі назви населених пунктів, як: Нове Село, Добриводи, Стриївка, Золочів, а також місто Мінськ. З Мінська у нас на кладовищі поховані двоє братів і це, до речі, найпізніше з виявлених на сьогодні поховань 1946-47 роки. Робота триває…

Анна ЗОЛОТНЮК

Фото автора

1585

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора