Володимир Ковцун: про жарти, мед і те, як голим по сцені бігав (інтерв’ю)
Днями в ПК «Березіль» відбувся концерт гумористичного шоу «Вар’яти». Журналістам «Терену» вдалось поспілкуватися з актором гумор-шоу Володимиром Ковцуном (Владзьо).– Що стимулює Вас до написання жартів?
– То просто моя робота! Я професійно цим займаюся. Людям подобається – значить, я роблю це добре. Це як люба інша робота, ти втягуєшся. Як вступив до інституту, так і почав грати в КВН з 1997 року і до сьогодні тим самим займаюся.
DSC_0612 (Copy)
– В якій атмосфері відбувається написання і робота над сценками?
– Має бути тихо. Тому що все мішає – навіть коли машини їздять. В основному я лежу в ліжку з комп’ютером на колінах – по-перше так дуже зручно, по-друге – так можна поспати на робочому місці. Або з Віталіком Тільним сидимо за столом і пишемо смішне, але збоку виглядає цей процес взагалі не весело, ніби два мужика пишуть лист в прокуратуру.
– За 9 років у «Вар’ятах» чи протягом ваших 22 років КВНівського життя були якісь курйози, моменти, коли ви забували тексти і т. п.?
– Ясно, що були! І тексти забували, і падали, і за шнурки зашпортувалися. Зал завжди відчуває, коли щось не так – люди того і чекають, щоб зашпортався, впав, забув, вийшов з розстібнутою ширінкою. От тоді зал вже не стримується.. ржуть зі всьої сили. Був навіть момент, що я в Березілі голий по сцені пробіг. Це був один єдиний раз, ще за часів КВН. Був фестиваль, де брали участь понад 20 команд. В нас була сценка, де стояло три дівчини і хлопці по черзі до них виходили. В кожного вони крали якісь речі, в результаті один стояв в трусах, в другого ще щось вкрали, а я вибіг голий. Ви не подумайте поганого, я тоді прикривався руками. Але це дуже було смішно. За кулісами усі знали, що я маю бути голий. Я за ширмою скидаю труси, за кулісами вже стояв крик, а коли вибіг так на сцену то зал від реготу підскочив в Березілі до стелі. Ніхто такого не чекав.
DSC_0606 (Copy)
– Знаємо, що ви виготовляєте мед на продаж. Як просувається бізнес?
– Мед виготовляють бджоли (чи приносять), а не я! І це не бізнес, а улюблене заняття. Воно надає мені певного спокою. Коли між концертами ми маємо час, я їду у село і йду до бджіл. В мене є пасічник, який допомагає доглядати за пасікою. Коли в мене був один вулик то меду вистачало для себе. А зараз є 19 вуликів, і ми чисто фізично не можемо усе використати. Хоча їмо я, мама, сестра, вся родина і знайомі – усі їдять мед і його все рівно багато. Тому його потрібно продавати. І для того, щоб його продати, я замовляю баночки, роблю на замовлення наклейки. Люди пишуть мені повідомлення, що хочуть придбати продукт, мама записує куди і кому відправити і новою поштою надсилає замовлення.
– У Тернополі ви зіграли два концерти. Це на честь дня народження колективу?
– На перший основний концерт (о 20:00) квитки розкупили одразу. Тому ми зробили ще додатковий концерт на 17:00. В нас завжди приходять на концерт і військовослужбовці, також роздаємо квитки для людей, які не можуть придбати квитки: це і дитбудинки, соціально обмежена категорія людей. Це не лише у Тернополі, таке практикуємо по цілій Україні.
– Що зазвичай отримуєте від своїх шанувальників?
– Воно все поєднується. Концерти – це наша робота, за яку отримуємо гроші. Також отримуємо і оплески, букети квітів. Ми об’їздили з «Вар’ятами» багато країн і міст. Я б сам такого ніколи не зміг собі дозволити. А коли є концерт, ми маємо можливість поєднати подорож із роботою.
DSC_0615 (Copy)
– Знаємо, що ви їздили на Схід, підтримуєте наших військовослужбовців. Чи продовжується ваша допомога зараз?
– Так, їздили. Кожен виконує свою роботу – хтось взяв до рук зброю і пішов воювати, а ті хто цього зробити не можуть, мають допомагати захисникам. Хтось грошима, хтось моральною підтримкою, але осторонь бути не можна. Ми – усі українці, і якщо не ми, то хто?!
62132198_835333830195072_4772445931352096768_n
Такою патріотичною нотою завершилася наша розмова. Концерт відбувся на вищому рівні. Присутні сміялись досхочу та вдячно аплодували акторам.
Усі, хто бажає замовити мед від Владзя, можете написати в особисті повідомлення Володимиру Ковцуну.Фото авторки
