/ //Прогулянка нетиповою Теребовлею із письменником Назарієм Занозом (фоторепортаж)

19 Серпня 2019, Понеділок


Погода
Пимени-Марини – не шукай у лісі малини

Тернополян просять передати послання «солодкому» крадію

Дві квартири скоро стануть у Тернополі чиєюсь власністю (фото)

Відео
У центрі Тернополя патрульні наздоганяли порушника (відео)

Тернопільська «Красуня дня»

Відео
На набережній Тернопільського ставу танцюють всі (відео)

На Тернопільщині оголосили про сильні пориви вітру та різке зниження температури

Фоторепортаж
Давня огорожа біля тернопільської електрівні

Тернополяни стають вчителями вдома

У Тернополі можна заробити понад 35 тисяч

Блискавка убила 20 овець одним ударом (Агроновини)

Теребовлянець повірив шахраям та віддав їм 3 тисячі доларів

Терміново
У центрі Тернополя збили людину (фото)

У Тернополі внаслідок бійки потерпілий опинився в лікарні

На Тернопільщині в потрійній ДТП загинула людина (фото)

Відео
На Тернопільщині обрали найкращий коровай (відео)

Спортивний огляд тижня: тернопільський веслувальник найкращий у світі

Фоторепортаж
Ранкові випадковості Тернополя (фоторепортаж)

Дорогий коньяк і настоянки на Тернопільщині розливали із брудних бідонів (фото)

Анонс
У Тернополі пройдуть 17-ті театральні вечори

Що тернополянам необхідно знати про поточний курс валют

Відео
На Тернопільщині відсвяткували закінчення жнив (відео)

Це цікаво
Тернополянка розповіла, як не боятись поїздок в Африку

Це цікаво
19 серпня в історії Тернопільщини

Анонс
У селах Вишнівецької громади організують серію кінопоказів під відкритим небом

На Тернопільщині проходить обласний фотоконкурс «Спортивне літо»

Колишній гравець Національної збірної України очолив Теребовлянську «Ниву»

18 Серпня 2019, Неділя


Молодь, яка «Будує Україну разом», знову відвідала Зарваницю (фото)

Погода
Який день на другий Спас, така і Покрова

Відео
За нового керівника військовий коледж на Тернопіллі зазнав немало змін (відео)

Мінрегіон дає громадам Тернопільщини шанс заявити про себе на всю Україну

За кордоном загинув 25-річний житель Тернопільщини

План на Тернопільщині допомогли перевиконати «євробляхери»

Анонс
На Спаса тернополян кличуть на екскурсію містом

На Тернопільщині змушені терпіти: заборонили популярний сечогінний препарат

Анонс
У Тернополі вчитимуть, як надавати домедичну допомогу дітям

Відео
Відомий кременецький спортсмен вразив екстремальними розвагами на Замковій горі (фото, відео)

В Україні очікується рекордний врожай кукурудзи (Агроновини)

Фоторепортаж
У тернопільській галереї виставка про те, як віднайти себе (фоторепортаж)

Це цікаво
Равликами з Тернопілля смакує вся Європа

Тернополянам розповіли, як вибрати кавун, щоб не опинитися на лікарняному ліжку

Це цікаво
Казкова історія Теребовлі в деталях від Олесі Хмелик

Анонс
У Тернополі розкажуть та покажуть, як вишити свою першу борщівську сорочку

Тернополяни зможуть оцінити роботу Укрпошти по QR-коду

На Тернопільщині гроші рікою течуть

Пальмове гілля, дзвіночки, соняшники та чотирилисники тернопільських будинків (фото)

Це цікаво
Тернополяни можуть поїхати в Європу за 100 гривень

Тернопільщина: любиш їздити із комфортом, мусиш за це заплатити

Тернопільські парки можуть змінитись

Це цікаво
18 серпня в історії Тернопільщини

У Байковецькій громаді гості з муніципалітету Ельва

На Тернопільщині стартував десятиденний фестиваль «Городок Фест» (фото)

Прогулянка нетиповою Теребовлею із письменником Назарієм Занозом (фоторепортаж)

Теребовля

Теребовля – місто, в яке можна приїздити безкінечну кількість разів і знаходити щось нове. Чи то будинок, який раніше ховався, чи то двері, які не помічала. Зрештою, якщо вже й щось й було бачене, це аж ніяк не привід його ігнорувати.

Тим більше у Теребовлю треба їхати, якщо її показує той, хто тут виріс і мешкає. А особливо, коли це есеїст, письменник і краєзнавець Назарій Заноз.

Ми з подругою приїжджаємо автобусом, тому природно, наша мандрівка починається з нового вокзалу – тут чисто і прохолодно (що у жаркий день безсумнівний плюс).

Ми проходимо далі та зустрічаємося із Назаром біля модерністичного будинку на початку вулиці Шевченка. Звідси вже кілька років починається моє занурення в Теребовлю. Можна зайти з парадних дверей, але атмосферніше зробити це зі сторони двору. Будинок зведений буквою П і приємно побути в тіні стін, що оточують з трьох боків. Заходимо в під’їзд. Тут світло – робота вертикального скління – і врочисто біло від акуратних тюлей. На другому поверсі є й мереживні серветки. Де-не-де збереглись автентичні двері й дверні ручки. Назарій фотографує номерки – каже, вони теж автентичні.

Виходимо через центральний вхід, переходимо дорогу біля ратуші. Верхівка зараз розібрана – трохи дивно бачити її кістяк. Заходимо у наступний модерністичний будинок, що його круглі вікна сходового майданчика виходять просто на ратушу. До речі, це не дарма розповідь починається з модернізму, за словами Назарія, з-поміж різних стилів будівель, найбільше тут модерністичних.

– У тридцятих роках українці та поляки змагались, хто більше набудує. Тому є класні зразки модернізму українського та польського. Наприклад, будинок українського купецтва та будівля, де містився магазин чехословацької взуттєвої фірми Bat’a, котрі зараз є частиною корпусів коледжу культури і мистецтв. Така українська активність змусила пожвавитися поляків, тому вони звели в одна тисяча дев’ятсот тридцять дев’ятому році новий ринок для своїх купців. Також були плани на сусідню територію, де мав постати готель та великий конференц-зал, проте цим планам завадила Друга світова, – каже Назарій. – У нас нема дуже старих будинків, штибу бароко чи рококо, дерев’яних церков. Бракує тяглості архітектурної традиції – це при тому, що це місто старе. Причина в тому, що Теребовля сильно постраждала у Першій світовій – місто було у прифронтовій зоні, тому його сильно бомбили.

Поки розглядаємось у під’їзді – віконце, що виходить у підвал, балясини зі строгими лініями, а потім піднімаємось на горішній поверх, де живописне бюрко з дзеркалом, в якому гріх не сфотографуватись, запитую Назарія, чим йому подобається модернізм. Відповідає:

– Основна риса таких будинків – функціональність. У них цікава геометрія та форма, неординарні рішення організації простору – всього цього нема у старіших будинках. У них є ще одна важлива риса – вони можуть добряче здивувати зсередини, бо ззовні часто є переінакшеними й можна не здогадуватися, що в під’їзді на тебе чекає справжній скарб. Моїм фаворитами в цьому плані є будинки на Підзамче, вісім і на Шевченка, неподалік школи мистецтв. У першому переховуються розкішні до запаморочливости сходи, котрі на кожному поверсі виглядають зовсім по-іншому. А в другому містяться не лише чудові вітражні вікна, а й збереглися автентичні функціоналістські двері, одні з котрих теж мають кольорове скло в оздобі.

З приємної прохолоди під’їзду виходимо у двір. На балконних галереях сушиться білизна. Як і щоразу, коли буваю тут. Для мене це переплетення внутрішніх дворів, змійки балконних галерей – дуже теребовлянське. Така собі нагода бути ніби й в місті, а водночас у дуже приватній капсулі. Назарій розповідає, що в сусідньому будинку – так видно на гугл мапі – посередині є внутрішній двір іксіксес розміру.

Ми йдемо вулицею Северина Наливайка – ліворуч будинки, що стоять пліч-о-пліч, з іншого боку забудова не така щільна. Назарій вказує на одну із кам’яниць, перебудовану так, що й не зрозумієш, стара вона чи нова, тільки балкон вказує на давність. Колись тут містився суд, а ще кільканадцять років тому всередині були автентичні тамбурові двері з кольоровим склом і плитка, а тепер «Адвокати» і все перероблено.

Номінально ми біля центральної дороги – тої самої, якою курсують фури й де мінімальна кількість переходів – просуваємось паралельно ній, але шумова хвиля майже не докочується – у дворах спокійно та розмірено. Якась жінка обробляє городик, а ми заходимо у відкриті двері під’їзду поруч. Перед входом лежить старий светр зеленого кольору. Про колір я згадала не даремно, бо зелені тут і балясини. Ми обговорюємо їх стильову приналежність – функціоналізм чи ар-деко? Назарій каже, що дуже часто зрозуміти, в якому саме стилі зведені міжвоєнні будинки, не можливо – трохи функціоналізму, трохи конструктивізму і додати ар-деко. А деякі перебудовані так, що тільки по балясинах здогадуєшся про їхній вік. Запитую Назарія, чи, на його думку, теребовлянці розуміють цінність своїх кам’яниць.

– Це дуже залежить від людей. У кожного своє розуміння цінности. Хтось любить свій дім, бо бачить в нім те, що зосталося від батьків. Плекає так, як його чи її навчено змалку. Відчуває, що то наче продовження себе. А коли немає тієї тяглости, нема відчуття співпричетности з місцем, у вас і в цих коридорів та плитки нема спільних історій та таємниць – то й не тримаєтесь одне за одне. А один чоловік, з яким нещодавно випала нагода поспілкуватися, мешкає у будинку панської прислуги. Для нього історична цінність місця в тому, що він, за його словами, нарив у себе на городі купу антикваріату, – провадить мову співрозмовник. 

Про антикваріат і не тільки думається, коли переходимо з під’їзду в під’їзд і подибуємо ровери, картини, меблі, коврики, а ще незліченну кількість вазонів. Межа між приватним і загальним стирається. Те, що під’їзди такі собі склади, причина того, що парадні двері тут зазвичай зачинені. Назарій жартує, що вони бувають відчиненими лише у двох випадках – або їх забули зачинити, або провітрюють влітку.

Виходимо на центральну частину вулиці Шевченка. Зупиняємось перед одним із двох будинків у місті, зведених у стилі сецесії.

– Інша кам’яниця розташована на Родини Юрчаків, вона належала архітекторові Закжевському. А цей будинок – колишня каса «Поміч». В оформленні балкону другого поверху можна помітити соняшники, а під еркером розгледіти чортополох. Моя подруга, котра мешкає в цім будинку, каже, що колись там було своє джерело чи криниця, яке замурували і тепер воно дає про себе знати, – розповідає Назарій. – Спершу, коли будинок лише звели, тут містились українські торговельні установи, канцелярії каси, товариства «Сільський господар», контори адвокатів, повітового суду, у тридцять дев’ятому – НКВС, в сорок першому німці розмістили жандармерію, після війни тут був райвідділ міліції, потім школа механізації.

Я розглядаю маскарон на щипці – завжди цікаво вгадувати, яку емоцію закладав архітектор, ліпнину, дашок еркера. Відтак входимо всередину. Нагору ведуть дерев’яні сходи, можна вийти на балконні галереї.

Далі я вже не встигаю слідкувати за вулицями – звертаємо десь, виходимо кудись. Наш провідник каже, що завжди намагається змінювати свої маршрути, аби не набридало. Говоримо про вичерпуваніть/невичерпуваність міст, зокрема, Теребовлі – обмеженого простору, де проте навіть через роки прискіпливого виходження трапляється щось нове.

– Зрештою, коли чогось бракує, і здається, що ти вже все бачив, починаєш уважніше ставитись до того, що навколо. Приміром, недавно помітив у місті старі паркани, – каже Назарій. – Зараз нові знахідки трапляються через знайомства з місцевими. Дізнаюсь від людей дуже багато речей, про які не довідався би з книжок чи архівів – люди пам’ятають, який вигляд мали будинки, що у них містилось, які там відбувались історії. Іноді заходиш на вулицю, де, здається, нічого цікавого нема, і в будинку не надто цікавому можеш знайти когось, хто розкаже захопливу історію. Так за останній місяць я дізнався, мабуть, більше, ніж за останні три чи чотири роки.

Запитую, звідки у нього інтерес до старого міста.

– Думаю, цікавість до архітектури прищепили в сім’ї, так само, як локальний патріотизм, – відповідає. – Мені здається, що діє й те, що моя сім’я має причетність до будинку, котрий є (хоча тепер із цим статусом нічого не зрозуміло) пам’яткою архітектури місцевого значення. А ще недавно подумав про те, що більшість моїх друзів мешкають у будинках, котрі є пам’ятками архітектури місцевого значення. Раніше все, що зводили зодчі, – було мистецтвом. Тоді банальна прогулянка середмістям перетворювалася на магічне відвідування музею просто неба, де прекрасні ландшафти Галицького Поділля доповнювалися, вписаними в них розкішними кам’яницями. І коли ти одразу зростаєш між краси, коли щодня бачиш ці виставки балясин та портрети ліпнини, коли звертаєш увагу на те, з якою дотошністю й любов’ю до деталей творився паркан, коли естетика гвинтових сходів вгвинчується тобі в саме серце – то в старшому віці тобі й в голову не прийде нищити якусь пам’ятку.

…Ми закручуємо петлі маршрутів старими та добре відомими вулицями. Заглядаємо у вирви модерністичних сходів, перескакуємо з чорної на білу кахлю, ловимо сонячні промені та перепосилаємо сигнали. І нарешті закінчуємо там, де починали – на вокзалі. Але тепер біля нас жіночка, котра боїться, що автобуса вже не буде, і довгоногий пес, що зрелаксовано спить на дорозі. І автобус таки прибуває.

Анна Золотнюк

На фото Оксани Максимлюк – Назарій Заноз, інші світлини авторки

46

mm
teren.in.ua

Передрук та інше використання матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на teren.in.ua.

Залишити коментар

  Коментарі Facebook

Схожі матеріали
Інші публікації автора