20 вересня в історії Тернопільщини
Цього дня народилися:
Білінська Орися (1949, с. Блищанка Заліщицького району) — громадсько-культурна діячка, майстер народної творчості, редактор.
Боднар Василь (1976, с. Олесине Козівського району) – міжнародник, правник, з 2015 р. - Генеральний консул України в Стамбулі.
Волянський Юліан (1957, м. Тернопіль) – господарник, громадський діяч, засновник 1-ї в Україні ферми з промислового розведення страусів.
Гавдида Іван (1966, с. Саранчуки Бережанського району — 30. 08. 2003, м. Київ) — педагог, громадсько-політичний діяч. Загинув за нез’ясованих обставин
Демчук Теофіль (1896, м. Тернопіль — весна 1992, м. Валбжих, Польща) — актор, театральний діяч, історик театру, педагог
Король Євген (1980, смт Вишнівець Збаразького району) — спортсмен (вільна боротьба). Майстер спорту України(1999)
Микитюк Олександр (1906, м. Заліщики — 01. 07. 1986, м. Банґор, штат Мен, США) — композитор, дириґент, скрипаль.
Миронюк Микола (1958, с. Бедриківці Заліщицького району) — актор.
Пташник Броніслав (псевда «Зеньо» , «Берест» ; 20. 09. 1932, с. Яцківці, нині Зборів. району — 01.09. 2003, м. Тернопіль) — учасник національно-визвольних змагань
Рубін Владислав (1917, с. Токи, нині Підволочиського району — 07. 11. 1990, Польща) — релігійний діяч, кардинал Латинського обряду. Автор наукових і публіцистичних праць.
Сагайдак Мирон (1944, с. Заруддя, нині Зборівського району) — кінорежисер, кінооператор, методист-педагог кіноаматорів і фотолюбителів, телефоторепортер, художник-аматор
Середницький Леонід (1941, с. Вербовець, нині Лановецького району) — вчений у галузі нафтогазової промисловості, господарник, громадський діяч. Автор та співавтор понад 100 наукових праць і винаходів
Франків Михайло (1955, с. Козівка, нині Тернопільського району) — хормейстер, режисер, громадсько-культурний діяч
Цей день в історії Тернопілля:
1441 – перша писемна згадка про с.Обич Шумського району.
Як свідчить лист від 20 вересня 1673 р., тернопільські міщани, які попереднього року потрапили в татарський полон, повернулися з Криму додому.
1675 – після взяття Бару, Збаража, Підгайців 10-тисячна армія паші Сердара Ібрагіма Шішмана підійшла до мурів Теребовлянського замку. Облога замку тривала кілька днів, замок був під безперервним обстрілом. Стіни замку в певних місцях були зруйновані, провіанту не було, тож комендант фортеці Ян-Самуель Хшановський вирішив на ранок здати замок, але його дружина Анна Дорота (Зофія) зі зброєю в руках стала також до захисту замку. Своєю мужністю вона відвернула чоловіка і лицарство від здачі замку — він витримав облогу. Турецька армія зняла облогу і переправилась через Дністер.
1920 – Збараж, Вишнівець. Вступ до міст частин 6-ї польської армії.
1920 – Ланівці вкотре потрапили під владу Польщі, тоді ж містечко стало центром ґміни.
1920 – Лянцкорунь, Скалат, Сатанів. Вступ до міст частин Дієвої армії УНР.
1920 – Бій Запорозької дивізії Дієвої армії УНР з частинами Червоної армії за м. Волочиськ.
1920 – до 20 вересня в м. Тернопіль перебував Галицький революційний комітет, який називав себе тимчасовим робітничо-селянським урядом Галичини.
1939 – в с. Молотків на Лановеччині (навпроти застави «Лисогірка», нині однойменне село належить до Хмельницької обл.) група невідомих під виглядом червоноармійців била селян, проводила обшуки, відбирала зброю.
1939 – Л. Берія у своїй інструкції наказав приймати від частин Червоної армії військовополонених і відправляти їх у спеціальні табори. Цього ж дня перші полонені були відправлені із Західної України в табір у Путивлі Сумської області, де могли розміститися до 10 тис. осіб.
1946 – с. Увислу Гусятинського району оточили більшовицькі військові підрозділи (приблизно 500 осіб). До обіду тривали перевірки селянських дворів.
1947 – поблизу с. Гути Любицької Любачівського повіту (Польща) у бою з підрозділом польської служби безпеки загинув уродженець с.Золота Слобода Козівського району, провідний діяч ОУН та УПА, крайовий провідник ОУН Закерзоння, публіцист Ярослав Старух.
1948 – працівники МДБ виявили три криївки в господарстві І. Трача в с. Качанівка Підволочиського району, його з дочкою заарештували, але після допитів відпустили, оскільки він розповів, що у цих криївках переховував від німців євреїв.
1980 – у Бережанах відкрито краєзнавчий музей, як відділ Тернопільського краєзнавчого музею. Ініціатором створення та директором до 1995 р. був Степан Дудар. З 2002 р. музей працює як самостійний заклад. Складається з 18 залів, у яких — понад 12 тис. експонатів, щорічно фонди поповнюються більше як на 300 експонатів. При музеї створено товариство «Лемківщина» та гурт «Лемкиня», клуб вишивальниць.
1992 – пископ Тернопільський і Кременецький Сергій Генсицький увільнений від тимчасового керівництва Львівською єпархією УПЦ Московського патріархату.
1998 – на будинку на вул. Листопадовій, 8 у Тернополі, у якому відомий реставратор, уродженець Тернополя Д. Шолдра жив і помер (1993-1995), встановлено пам’ятний знак (скульптор О. Маляр), а в музеї відкрито Меморіальну залу.
2000 – Указом Президента України розширено межі державного заповідника «Медобо́ри» (природоохоронна територія в Україні, в межах Гусятинського і (частково) Підволочиського районів). Вона складалася з двох частин, а саме: «Медобори» (9521,0 га, Гусятинський і Підволочиський райони) і «Кременецькі гори» (1000,0 га, Кременецький р-н). Крім головного пасма до складу «Медоборів» увійшли урочища «Шум», «Козина», «Кокошинський ліс», які є недалеко від основного масиву і становлять значну созологічну цінність, а також дещо відокремлені вапнякові останцеві горби із степовою рослинністю.
2015 – у Харківському військовому госпіталі від поранень, які отримав 13 вересня 2015 року, під час нападу ворожої ДРГ на взводний опорний пункт поблизу смт Луганське Донецької області помер Володимир Рожелюк (народився 30 травня 1960, с. Гайворонка Теребовлянського району) — український військовик, старший лейтенант, командир взводу 2-го окремого мотопіхотного батальйону 14-тої окремої механізованої бригади (раніше — 2-й БТО Рівненської області «Горинь»), в/ч пп В0113. 1 березня 2016 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
20 вересня 2001 кілька кадрових агентств з Білорусії, Грузії, Росії, Киргизстану, Казахстану і України заснували і вперше відзначили День рекрутера.
Проведення Днів рекрутера було підтримано чотирнадцятьма громадськими організаціями країн СНД.
У професійному святі рекрутерів за минулі роки взяли участь більше 150 агентств з п'яти країн СНД — Білорусії, Грузії, Росії, Киргизстану, України. Всі заходи були проведені агентствами безкоштовно. Це говорить про те, що кадрова індустрія достатньо сильна і економічно спроможна.
День рекрутера вже перетворився на соціально-значущу подію, в ходії яко професіонали кадрової індустрії діляться з громадськістю цікавою та корисною інформацією про ситуацію на ринку праці. У ході свят проводяться семінари, консультації з працевлаштування, круглі столи, лекції, прес-конференції, зустрічі з учнями, виступи по радіо і телебаченню.
У ніч з 20 на 21 вересня у світі відзначається одне з найнезвичайніших природоохоронних свят — Ніч кажанів.
Головна його мета – привернути увагу громадськості до проблем рукокрилих та їх охорони , а також розвінчати міфи навколо звірків, перед якими багато людей відчувають невиправданий забобонний страх, вважаючи їх вампірами.
Насправді кажани – звичайні ссавці, які завдяки своїй будові оволоділи мистецтвом польоту. Чотири довгих пальці на сильно розвинених передніх кінцівках підтримують крило. Довгий вузький хвіст, завдовжки голову, також обтягнутий літальною перетинкою. Пальці задніх кінцівок з кігтями вільні від перетинки: ними кажани чіпляються за гілки й виступи, повисаючи вниз головою.
Тому, що кажани ведуть нічний спосіб життя, є своє пояснення: у них дуже слабкий зір, пристосований тільки до темряви. Зате у кажанів чудово розвинені нюх і слух , які допомагають полювати і орієнтуватися в просторі, а також унікальна здатність до ехолокації , якою, окрім них, володіють тільки дельфіни.
Кажани водяться всюди, крім полярних районів і високогір'я.
Всі ці тварини є безпечними. Виняток становлять кажани-вампіри з великими і гострими зубами , які мешкають в Латинській Америці і харчуються кров'ю дрібних гризунів, птахів, а зрідка – і домашньої худоби.
Кажанів, які водяться у Європі боятися не варто: всі вони – комахоїдні тварини. Більше того, кажани навіть корисні, оскільки знищують багатьох шкідливих комах які також активні в темну пору доби.
Сьогодні багато видів кажанів є на межі зникнення. Проблема особливо загострилася в останні десятиліття, адже почалися активні вирубки дупластих дерев (саме в дуплах живе більшість цих звірків) , а також застосування різних отрутохімікатів (кажани гинуть, наївшись «отруєних» комах). Існує Міжнародна угода про охорону кажанів, підписана низкою країн.
Свято кажанів зародилося в Європі. У ці дні в багатьох європейських країнах проводяться лекції, виставки, семінари, присвячені охороні цих тварин, а в святкову ніч організовуються екскурсії, під час яких можна побачити цих ссавців.
Іменини сьогодні святкують Іван, Макар, Лука.
