Пряники, вогники, сосна. Як тернополяни створюють свято
Свята ось-ось почнуться, тож розпитала тернополян, як вони створюють святковий настрій. Можливо, вам їхні поради знадобляться, або ж надихнуть відкрити нові горизонти урочистого налаштування духу.
Мандрівниця Оксана Назарко
Цього року особливо хочеться святкового настрою. Тому із сім’єю почали з того, що завішали гірляндами весь дім (сміється — А.З.).
Другий рік поспіль я випікаю пряники. Щоправда, торік не мала вдалого рецепта, тому вони вийшли дуже твердими, проте то не завадило їх розмалювати. Цього року тісто вдалося смачним, ми розписували пряники з похресницею і це однозначно додало настрою, бо було справжнім святом посипки та глазурі. Ми малювали різноманітні чудернацькі створіння та все, що спаде на думку.
Я дуже люблю робити невеличкі подарунки друзям і рідним кожного року. А розмальовані власноруч пряники — це кльова можливість подарувати щось оригінальне, тепле й просте.
Блогер Володимир Гевко
Новорічні свята — мабуть, єдині ліцензовані свята у моїй світоглядній системі координат.
Тому до них я справді готуюсь і докладаю зусиль, а не просто покірно приймаю як такі, що настали.
Палітра засобів для облаштування новорічного настрою та затишку широчезна — від гастрономічних радощів до ґаджетно-розважальних.
Щороку із сином йдемо по сосну, волочимо її додому, веселі та липкі від клею. Щороку докуповуємо ялинкових прикрас і завбачливо б’ємо декілька під час декорування, щоби звільнити місце для покупок наступного року.
Новорічні свята — час нативної гармонії, коли все складається і лягає, як треба. Для мене це ще час особистого ретриту та певної ментальної роботи над собою. Час подумати й час не думати одночасно.
Це ера духовок, чаїв, книжок і серіалів.
Дизайнерка Дарця Веретюк
Нічо, наче, особливого чи нестандартного — гірлянди, цукерки, казки, в’язані шкарпетки.
На Миколая любила в гори сама піти, бо на новий рік колиби переважно забиті, а притусовуватись до когось не хотілося. Хоча раніше кілька років поспіль зустрічали новий рік в горах досить великою компанією 10-15 осіб — або хтось йшов раніше і пекав колибу, або винаймали стару хату гостьову в якої бабці у Микуличині, Татарові чи інших селах, і тоді виходили на хребти вже звідти. Мені завжди того було достатньо, я й так на свята нікуди не йшла, святкувала сама і просто лягала спати у звичній для себе годині.
Маю сентимент до однієї старої гірлянди. Її складає 12 великих зірок із кольорового скла — червоного, синього, жовтого та зеленого. Дитячий казковий спогад: ялинка завжди стояла у кімнаті з прозорими дверима — таке візерункове скло — і крізь нього світились оті кольорові зірки, як магічні світлофорчики на шляху до Нарнії. Головна новорічна насолода дитинства — заглядати у той дрібний візерунок скла, який заломлював світло кольорових вогників у темряві й тиші. Для мене то було більш захопливо та магічно, ніж бамкання якогось там годинника, подарунки й решта канонічної атрибутики. Ше любила лягати на підлогу і просовуватись під саму ялинку — годинами так могла лежати на спині та вигадувати собі всякі казкові сюжети у тому камерному ялинковому світі.
А ще казки. В мене без них мало шо обходиться в житті, а у різдвяну пору, то само собою. Певно, то всім важко уявити шось релаксовіше і святковіше взимку, ніж сидіти закутаній в коцики у теплих в'язаних мамою шкарпетках, пити шось гаряче й читати казки. Ну але більшість то лиш уявляє, а я із задоволенням реалізовую, називаючи при цьому казками багато творів умовно дорослої літератури.
Зібрала Анна Золотнюк
Фото із сторінок респондентів у соціальній мережі
