Майже три десятки сучасних українських вуличних фотографів представили свої роботи на виставці «Ознаки життя». Відкрили її в тернопільській галереї сучасного мистецтва Na пошті, фото можна оглянути до 25 липня. Вхід вільний.

Виставку представляє група Українська вулична фотографія / Ukrainian street photography. «Ознаки життя» вперше показали в Києві на арт’ярмарку PHOTO KYIV у 2018 році, рік опісля — в івано-франківській галереї Асортиментна кімната та в Лондоні на фестивалі вуличної фотографії London Street Photography Festival. У Тернополі експозиція буде в оновленому форматі з новододаними світлинами. Виставка сформована зі світлин 26 учасників спільноти Українська вулична фотографія (УВФ). Попри різноманітність сюжетів і стилю, ці фотографії вступають в діалог одна з одною, розповідаючи про сьогодення.

Про те, чому варто піти на виставку, що таке вулична фотографія та з чого вона складається, а також про фотографування на вулицях Тернополя спілкуюся зі співорганізатором проєкту й тернопільським фотографом Володимиром Полиняком.

Те, чого не помічаємо

— Володимире, у Тернополі рідко відбуваються фотовиставки, зокрема, ті, котрі представляють вуличну фотографію. Тож почнемо з бази. Навіщо обивателю йти на цю виставку? Що він дізнається на ній?

— Кількість фотографічних подій спільноти Українська Вулична Фотографія в Україні цього літа дає привід для оптимізму. Це вже третя виставка спільноти і цього разу — в Тернополі. Для тернополян — це унікальний шанс побачити високоякісний фотопроєкт, створений Володимиром Петровим, Тарасом Бичком та Михайлом Палінчаком і насолодитись красою та магією вуличної фотографії.

Я не можу бути максимально впевненим, що кожен, хто відвідає виставку «Ознаки життя», для себе відкриє чи дізнається щось нове, скоріше — отримає естетичне задоволення від побачених робіт та, звичайно, залишиться в глибоких роздумах після відвідин цієї експозиції. Тому йти потрібно обов’язково!

— А властиво про сам термін вулична фотографія — як би ти сформулював те, що об’єднує фото проєкту, та які ознаки/деталі/особливості роблять їх власне вуличними?

— Фотопроєкт показує найчесніший та найчистіший підхід до фотографії у всіх його проявах. В деяких роботах можна прослідковувати багато подібностей в декораціях, формах чи геомерії, хоча кожна світлина є по-своєму унікальною та цілісною. Тут можна натрапити на залишки чи відлуння радянського у пейзажі та побуті, релігійні культи у публічному просторі або доволі абсудні чи драматичні ситуації, які ми часто не помічаємо. Гості виставки зіштовхнуться як із доволі депресивними сюжетними лініями так і зі світлинами, які нагадають кадри фільму.

Основна ознака виставки — це те, що її фотографії  були зняті без жодної постановки та постманіпуляцій.

— Мені страшенно подобається назва «Ознаки життя», бо вона мені перегукується із тим, що бачу визначальними рисами вуличної фотографії — фрагментованістю, живістю, такою, сказати б, доторкабельністю. Але це загальне. А що, на твою думку, постає з цієї виставки — які актуальні маркери/ознаки життя?

— Серед фотографій, обраних кураторами, прослідковуються різноманітні моменти українського життя, де багато несхожих за природою, формою та класом елементів спокійно співіснують на вулицях наших міст. З впевненістю можу сказати, що кожна представлена на виставці світлина, показує ті моменти нашого життя, які ми з вами переживаємо кожного дня.

Розповідати можна багато, проте важливо, щоб люди прийшли на виставку, не поспішаючи роздивились фотографії та знайшли для себе ті ознаки життя, які автори зафіксували у своїх роботах.

Місця вуличної фотографії

— Ти — модератор фейсбук-групи Українська вулична фотографія / Ukrainian street photography. Чи помітив ти локальні особливості фото? На штиб того, чи можна не дивлячись на підпис, зрозуміти, звідки фото — я про декорації, манеру одягу/поведінки, дух?

— Знаєш, коли бачу сповіщення про нову надіслану фотографію в групі УВФ, то стараюсь не затягувати і швидше подивитись на нові роботи від українців). Часто буває так, що навіть не читаючи опису, я можу легко зрозуміти, хто саме надіслав світлину. Саме часте використання однакових декорацій та місць, фокусна відстань, час зйомки, кольори чи манери видають автора (ця пізнаваність є важливим елементом творчості кожного фотографа).

Якщо говорити про фото зроблені саме в Україні, а не закордоном, то Одесу, мабуть, найлегше впізнати через море та колорит, світлини зі Львова будуть більше наповнені туристичними точками, місцевими пам’ятками, архітектурою та церквами. Окрема історія з Карпатами — дуже впізнавані гірські масиви з лісами та пейзажі. Окремо можна писати ще про людей, але це вже, мабуть, іншим разом і в більш розгорнутому діалозі.

— Як вуличні фото, зроблені у великих містах, скажімо, Києві чи Харкові відрізняються від зроблених у маленьких?

— Насправді все залежить від автора, бо хтось може в одному з районів Києва сфотографувати людину, яка порається на городі, чи навіть козу й не одразу зрозумієш, що фото було знято у великому місті. Таке саме з Дніпром чи Харковом. Є багато попсових локацій у різних регіонах України, які люди найчастіше використовують, знімаючи вуличну фотографію, і тут справді важливо розуміти, що важливо не те, де знята фотографія, а як вона знята.

— Взагалі, як вважаєш, у чому суть вуличної фотографії — навіщо вона потрібна не стільки фотографам, скільки тим, хто на неї дивиться?

— Я більше схильний до думки, що вулична фотографія потрібна тільки самим вуличним фотографам). Можна з упевненістю сказати, що вулична фотографія — з одного боку, просто щоденні ескізики та снепшоти. Хоча, якщо багато знімати, якісно та грамотно відбирати ці фото і сформувати серію чи використати вуличну фотографію як форму в фотопроєкті, то це збільшить шанси, що комусь це буде не тільки потрібною, а й надзвичайно корисною та цікавою. І знову ж таки, тут справа не в жанрі, а у самому фотографі.

Дискусії, запитання та обговорення є потрібними елементами в групі, але головне — без провокацій). Справді, трапляється, що якійсь людині фотографія настільки «не стріт», що вона готова роздерти горло всім довкола (жартую). Ми стикаємось з проблемою, що немає загальноприйнятого визначення поняття «вулична фотографія». Визначень можуть бути сотні і кожен бачить та розуміє вуличну фотографію по-своєму. Але насправді в цей жанр можна віднести майже будь-яку світлину, зняту без постановок і зроблену в публічному просторі. А публічним простором може бути і лікарня, і вокзал, і парк, і ресторан, тощо.

Тернопіль

— Які твої фотографії на виставці? Чому саме вони?

— В експозиції виставки «Ознаки життя» це фото з гаражами, котре зняв у 2019 році. Це вибір кураторів, тому я не можу конкретно відповісти на запитання, чому саме вона потрапила на виставку) Для мене ця робота є особливою, бо була першою, яку я надіслав в групу УВФ і яку прийняли.

— Ти багато фотографуєш у Тернополі, але й часто у мандрах, тож можеш порівняти атмосферу, хай як пафосно то не звучить, нашого міста з іншими. Тож чи легко у Тернополі займатися вуличною фотографією?

— Останнім часом я все більше виїжджаю за межі Тернополя, де стараюсь знаходити «чистішу» картинку. Цей так званий «чумацький» стиль (фотографувати неіндустріальні чи хуторні сюжети) мені зараз найбільше імпонує, і я кайфую, коли відкриваю для себе нові, незвідані раніше місця. Також я продовжую документувати тернопільський став та життя довкола нього, і мені це вдається доволі легко)

— Пригадую, колись ти сказав, що тобі цікаво фіксувати побутову реальність ставу. Ти знімаєш цю реальність понад рік, тож розкажи, з чого вона складається, і які її деталі вдалося оприявнити завдяки фотографуванню.

— Тернопільський став змінюється кожного дня і пересічний тернополянин може цього навіть не помічати, а фотографія — це один зі способів для мене зафіксувати ці зміни.

Але зараз мене найбільше цікавлять соціальні групи, які проводять час на ставі, використовують за різними призначеннями (рибалки, моржі, спортсмени, скейтери, «собачники», іноземні студенти…)

Цієї зими я наважився вийти на лід і почав знімати рибалок, яких раніше бачив тільки здалеку на березі. Це був дуже цікавий досвід, бо люди-рибалки були різні і в кожного були свої розповіді та своя харизма.

Анна Золотнюк

Фото Володимира Полиняка