Лялькова магія тернополянки Люсі Дрозд (фото)

Copy of IMG_3373

Хороші іграшки це не стільки засіб для розваги, скільки поштовх до того, щоби придумувати свої історії чи розглядаючи деталі, поринати у свої роздуми. Так чи інак, споглядання та тактильний контакт із ними — відправна точка.

Такі відправні точки у виправи в незнане виготовляє із валяної вовни тернополянка Люся Дрозд. Серед її героїв — люди, звірі й, ті, хто поєднує ознаки перших і других. Із нею поговорили про те, чому ці іграшки не зовсім для дітей, чим їй подобається співпраця з митцями, а також про те, як виникла летюча миша-альбінос.

— Твої вироби (от до речі, як ти їх називаєш?) у мене асоціюються зі словом композитні. Річ у тому, що в них намішано кілька шарів — це ніби й іграшка, але й не зовсім, і не тільки того, що не зовсім для дітей, а того, що вони надто самостійні, щоби з ними гратися. І наступне — вони складаються з різних матеріалів — валяної частини та порцелянової (масок), одягу. Оце я розповіла, як я бачу. А тепер ти — як ти собі формулюєш свою ідею, концепт, осердя — тобто те, навколо чого ти плюс-мінус працюєш?

 

— Свої вироби я називаю іграшками, скульптурами, ляльками. Річ у тому, що їх можна поділити на такі підвиди, деякими можна трошки погратися навіть дітям.

 

На початку в мене саме й були замовлення на дитячі іграшки, та з часом я зрозуміла, що іграшки з валяної вовни досить тендітні, а тому швидко втрачають свою цілісність. Я приймала іграшки на реставрацію, після того, як вони вже встигли познайомитись з дітлахами, тому вирішила трохи відійти від саме дитячих іграшок — це просто не практично.

 

Художні ляльки я почала робити з цікавості: піддалася на цю лялькову магію. Це такий містичний процес! Спочатку в тебе купка різних матеріалів, а потім вони перетворюються у персонажа зі своїм характером і душею. Художні ляльки я ніколи не повторюю, тому що це неможливо, це так само як народити ідентичну людину. Так само і лялька, якщо народжується не із форми для заготовок — буде щоразу зовсім інша.

 

Вовняних персонажів я люблю називати скульптурами, англійською це звучить як felted sculptures, дуже логічно — скульптури, зваляні голкою з вовни.

 

Ідеї народжуються довго, найцікавіші скульптури і ляльки народжувалися або у колаборації з іншими художниками, або виношувалися роками. Останній мій проєкт — це кішки з керамічними китайськими оперними масками. Декілька років тому подруга подарувала комплект вінтажних масок і я час від часу відкривати скриньку з ними, дивилась, зачиняла й ставила на місце. А ось тільки зараз з‘явилося бачення того, як їх використати, і мені дуже подобається результат.

 

— Як ти почала робити власне іграшки?

 

— Почалося все з того, коли я вперше побачила маленьку брошку, зваляну з вовни, — вона мене так захопила, мені так сподобалася її текстура, що через якийсь тиждень я вже пішла на навчання. Після майстер-класу я зразу ж почала робити все підряд: брошки, гірлянди, підставки під кружки, подарунки, здається, навіть зразу ж почала їх продавати, бо люди хотіли їх купувати.

 

— Пам’ятаєш свій перший намір для виготовлення? Як він відрізняється від наміру, котрий є нині?

 

— Моїм першим наміром було створити іграшку для дітей, хотілося, щоби вони могли переодягати ці іграшки, котрі я створювала у вигляді звірят, і бавитися ними, хотілося, щоб ці іграшки були довговічними і цінними для дітей. Але потім я зрозуміла, що валяна вовна не той матеріал, який підходить для дитячих іграшок. бо, як я вже говорила, вони  довго не жили.

 

Намір, який у мене є зараз зовсім інший. Їх є декілька. Я хочу створювати те, що відгукується десь всередині мене у вигляді образів і навіть емоцій, які передаються скульптурі чи ляльці й передавати це людям, які це шукають і хочуть оточити себе цим. Люди часто купують ляльки серіями, бо в серію я вкладаю щось спільне для всіх робіт, тому їх так важко розділити. А з іншої сторони, я хочу показати цінність довготривалої ручної праці, мені здається, що зараз людям варто трошки переглянути свій стиль споживання речей. Багато хто з нас перестав цінувати речі, бо їх можна легко замінити новими, купивши те ж саме в магазині, бо тираж такий, що може забезпечити кожну людину на планеті. Мені дуже подобаються складні й неповторні речі, думаю, люди купують і використовують їх більше обдумано.

— І коли порівняти тоді й тепер — ставлення, техніка, кольори, персонажі — то що змінилося?

 

— Мені здається, що змінилася складність і якість моєї роботи, персонажі завжди дуже різні, навіть не дуже розумію свою логіку і алгоритм ідей, які приходять в голову. Зараз мені подобається поєднувати різні техніки, додаю кераміку, вчуся шити одяг, більше вивчаю анатомію. Помітила, що стиль незмінний, персонажі завжди трохи наївні, як бачу, так і роблю, адже особливих професійних уміння у скульптурі та малюванні я не маю.

 

Я завжди надихаюся авторами ляльок які працюють у темних, світлих або дуже нейтральних тонах, але сама використовую дуже яскраві кольори, нічого з собою зробити не можу. Спочатку мені це не подобалось, хотілось когось копіювати, а зараз розумію, що ці яскраві кольори мені допомагають шукати свій стиль, тому продовжую піддаватись цьому.

— Зараз твої роботи мають цілісний вигляд — тобто, розглядаючи навіть дуже різні, я бачу певні подібності, зокрема, стилізаційні деталі, матеріал, пластика. А чи ти помітила, коли вийшла на рівень свого?

 

— Насправді я ще шукаю свій стиль, але в останній серії робіт мені подобається усе від форми до кольорів та ідеї, хочу продовжувати у тому ж напрямку. Мені подобаються мінімалістичні і лаконічні форми, але водночас і складні, хочу ускладнювати і робити їх ефектнішими, працюючи із розміром і формою.

— Розкажи, як ти працюєш — створюєш серіями, як тигрів чи музикантів, або в тебе більше точкових героїв?

 

— Як на мене, найголовніше в усьому — це ідея, коли є ідея і бачення, то все йде як по маслу. Як тільки певний проєкт завершений, а нова ідея ще не підійшла, то починаю робити будь-що ніби шукаючи, деколи знаходжу щось цікаве сама, інколи хтось може підкинути свою ідею і виникає колаборація.

— І власне як виникають герої? Бо частина, як рожева летюча миша чи дівчина за мотивами Модільяні, чи птаха у пальто, такі, ніби за ними стоїть якась історія. От з суміші чого з’являються ці образи?

 

— Дівчинку з картини Модільяні я зробила саме у вільному плаванні, були ідеї щодо створення копій людей, або зображень картин, але зрозуміла що це не моє. А от летюча миша в рожевому створена у співавторстві з моїм товаришем Тарасом Брільом, ми з ним робили серію з ляльками у вигляді рідкісних тварин. Мені важко сідати і придумувати персонажа, я завжди шукаю кого зробити і часто мені в цих пошуках допомагають інші люди. Я люблю людей і люблю з ними співпрацювати.

— І власне у контексті цих робіт мені твої іграшки асоціюються із іграшками для дорослих, а не дітей. А як ти бачиш того, хто буде дивитися на твої вироби?

 

— Одного разу я задала собі запитання: «Хто дивиться на мої іграшки, хто їх купує?». З цим запитанням я поїхала продавати свої вироби на відому ярмарку в Одесу і побачила свою аудиторію на власні очі. Можу описати цих людей словом Freak. Фрік в моєму уявленні — це людина, яка повністю проявляє свою сутність у зовнішньому світі, не боїться її показати, не маскується за прийнятним для суспільства одягом і зовнішнім виглядом і манерою мислення. Я обожнюю свою аудиторію — це сміливі люди. Мені навіть здається, що я хочу бути як вони, але поки не можу позбутися усіх цих рамок, які мене сковують, можливо через своїх ляльок я намагаюся їм щось сказати, наприклад: «Поможіть, я хочу до вас!».

— Мені страшенно подобається кількість деталей, якими наснажені твої герої. І це вже суто практичне запитання — як зі створених деталей тобі запам’яталися найбільше?

 

— Найяскравіший спогад про виготовлення деталей був зв‘язаний із керамічними частинами летючої миші-альбіноса. Мені захотілося зробити запечені керамічні частинки, тому звернулася до подруги, яка працює з керамікою, і тут й почалося. Я, напевно, разів п’ять бігала до неї в студію переробляти те все, кожного разу чекала зі схрещеними пальцями день (бо випічка кераміки відбувається близько восьми годин) і щоразу я ті частинки переробляла.

— До речі, звірів, здається, у тебе найбільше — чого так?

 

— Ніколи не задавала собі цього запитання, проте мені здається, це тому, що звірів легко можна зробити цікавими персонажами і надати їм людської подоби з характером, як в мультфільмі. Але хочу експериментувати. Ось мені знайома, з якою можливо також буде колаборація, запропонувала зробити героя-подушку, чекаю такого виклику з нетерпінням.

— Розкажи про матеріали. Чому тобі подобається працювати із шерстю?

 

— Мені дуже подобається текстура, яка створюється методом валяння вовни, чи то сухим методом (голкою) чи мокрим (так створюються сумки, одяг, взуття). Багато раз вже задумувалась над тим, що варто спробувати працювати з іншим матеріалом і трохи зекономити час на роботу, але щоразу відхожу від цієї думки, бо таку текстуру ніяким іншим методом не створиш.

 

— А порцелянові деталі — так зрозуміла, ти сама виготовляєш їх.

 

— Більшість ляльок мають керамічні частинки, які виготовлені зі спеціальної глини, що сама висихає, для ляльок — цей матеріал властивостями схожий на гіпс. Почала працювати з цим ним і поєднувати його з вовною тоді, коли вирішила створити інтер’єрі ляльки. Коли поєднуються різні матеріали, робота виглядає ефектно і її цікавіше розглядати.

 

Створення обличчя — це кожного разу дуже скрупульозна робота, я сідаю в тиші з ескізом і починаю ліпити, дуже старанно до цього відношусь, глина швидко підсихає, тому часу на зайві рухи мало. Пам‘ятаю як вперше створювала людські копії облич для обгортки альбому «Тік Ту», це було ще те завдання. Підписалась на це не маючи досвіду взагалі, але було дуже цікаво і результат неочікуваним вийшов.

 

— І останнє. Розкажи про одного зі своїх персонажів, того, хто тобі найближчий.

 

— Найближчим персонажем для мене був такий тушканчик, довгоп‘ят. Я його так полюбила, так він мені сподобався і полюбився, що коли в мене його купили, навіть скупу сльозу пустила. Зрозуміла, що більше ніколи його не зможу потримати в руках і повторити теж не вийде, він був надто для мене ідеальним, але мав їхати до своєї людини. Отаке вийшло як в кіно про нещасне кохання — люблю, але відпускаю.

Анна Золотнюк

Фото надала Люся Дрозд

Вибір читачів за тиждень

Відео