З історії цеглин відтворюється історія краю.

Очевидно, якби ми знали, скільки історії в стінах наших будинків, то щиро б здивувались.

Краєзнавець з Тернопільщини Андрій Капуста пише, що якихось сто років тому на наших теренах цегелень було значно більше, ніж зараз. Транспортна система тоді була не надто розвинута, а цегла – не дуже зручним багажем для переміщення на великі відстані. Тому кожному містечку було вигідніше мати власну цегельню.

- Тільки в Тернополі таких підприємств було аж три. Знаходились вони у власності виключно іудеїв. Ось імена окремих власників - Самсон Білер, Леон Крель, Катц. Проте, яку якісну цеглу виготовляли їхні підприємства! Значна частина Микулинець та Струсова була збудована саме їхньою цеглою. А ще кожна цегельня мала своє клеймо, іноді їх могло бути декілька. Клейма були своєрідними знаками якості. Це означало, що виробники відповідали за свою продукцію. Вони остерігались недопалу чи перепалу, або використовувати низькоякісні матеріали, - пише Андрій Капуста.

Тернопільську цеглу маркували клеймом «TARNOPOL». Перша парова цегельня, окрім цього напису, ще додатково таврувала свою продукцію абревіатурою «1 С.Р.», що перекладається як «Pierwsa Cegielnia Parowa».

З початком радянської окупації нашого краю в 1939 році Тернопільські заводи з виробництва цегли було відібрано у власників та націоналізовано. Наприклад, завод N3 з 1939 по 1941 роки виготовляв цеглу з клеймом українською мовою «Тарнопіль».

Так, саме ТАрнопіль, а не ТЕрнопіль. Бо місто було перейменовано в серпні 1944 року.

Цегла з таким клеймом доволі рідкісна, бо виготовлялась лише декілька років. А ще в середовищі колекціонерів не виключають можливості, що цю цеглу продовжували продукувати під час німецької окупації. Але ця версія ще потребує доказів...