Як вже повідомляв «Терен», краєзнавець Андрій Капуста поділився історією про неймовірні пригоди у Галичині бельгійського вояка під час Першої світової війни.

Сьогодні – завершення цієї історії.

- Влітку 1917 року Перша світова війна ще далека від завершення. Російська армія розпочинає наступ в Галичині. Москалі проривають оборону австро-угорських військ і загарбують значну територію. Восьма армія на південному фланзі виходить аж до передгір'я Карпат. Проте, австро-угорська та німецька армії, перегрупувавшись, переходять у протинаступ - громлять москалів і в кінці липня виходять на лінію Серету. В цей час - 25 липня 1917 року бельгійський бронедивізіон АСМ у складі першої бронебатереї, прикриває відступ своїх союзників.

В одному із боїв, на західній околиці Микулинець, на узліссі отримує важке поранення в голову бельгійський вояк - Леопольд Сірсаак. Через стрімкість відступу, бельгійці залишають свого побратима, бо вважають його приреченим.

Над полем бою в Галичині запала тиша чергового перемир'я...

А в київському шпиталі лежить бельгієць. Від 25 липня в підрозділі АСМ про нього нічого не чули. Важкопоранений, він вважався зниклим безвісти, - пише Андрій Капуста..

У серпні бельгійських військових велосипедистів, які охороняли склади забезпечення бронедивізіону в Києві, тимчасово розмістили в казармі «Бендер». Велосипедист Генрі Джордж розмовляє з якимось російським солдатом, і той розповідає, що в шпиталі неподалік від казарми зареєстровано пораненого бельгійця, який шукає своїх земляків. Жорж вирушає у лазарет і знаходить там свого друга Сірсаака з товстою пов'язкою на голові. Затинаючись, бельгієць переповідає свою історію.

Коли він після того фатального дня прийшов до тями, то лежав на тонкій солом'яній підстилці у підводі російських військових, яка стрибала по жахливій дорозі. Було спекотно. Потім його поклали в сарай поміж інших поранених москалів. Він не знав де перебуває, не міг висловитись, бо москалі не розуміли його мови й отримував лише чорний хліб і воду. Австрійський медбрат-військовополонений промивав його відкриту рану і накладав свіжу пов'язку. Це було єдиним лікуванням, яке йому надавали. А потім його посадили на потяг до Києва й завезли до лазарету.

Сірсаака переводять у шпиталь, де перебувають інші поранені бельгійці. Тут його оперують, але починається запалення рани, і він почувається гірше. Не отримавши належного лікування, на початку листопада 1917 року Леопольд помирає від поранення...

Бійці експедиційного корпусу перебували в Галичині до грудня 1917 року. 10 грудня бельгійський уряд повідомляє керівництво АСМ, що король Адьберт ухвалив рішення репатріювати експедиційний корпус додому.

Частину загиблих в Галичині бельгійців поховали на цвинтарі в Тернополі, а Леопольда Сірсаака - на початку листопада 1917-го в Києві...

Фото з допису