Майя Юркевич: «Ми маємо популяризувати та відроджувати наше – українське…»
Сьогодні, 10 листопада, Міжнародний день вишивальниць. Майя Юркевич - співзасновниця громадської організації «Школа борщівської народної сорочки», автор та куратор Всеукраїнського вишивального проекту «Відродження борщівської сорочки». Вже багато років жінка творчо і різнопланово працює, адже її роботи вирізняються своєю оригінальністю. Журналістці «Терену» вдалось поспілкуватися із майстринею та дізнатися про тонкощі створення української вишивки.
- Як довго Ви вже вишиваєте, коли почали і що до цього спонукало?
- Вишиваю ще з дитинства, приїжджала в село на канікули і зимою, як зазвичай, коли вже не було польових робіт, то всі жінки вишивали. Це я дуже запам’ятала. Тоді мені також хотілося спробувати, і я попросила бабусю, щоб вона мені показала, як це робиться. Мені сподобався візерунок старовинного рушника, пам’ятаю, там були квіти та виноград. І от бабуся мені показала кілька хрестиків, тоді я сіла і вишивала кілька годин, мені дуже сподобалось. Це надихнуло, з тих пір я почала вишивати.
- Розкажіть про Ваші перші роботи та що на теперішній час створюєте?
- Перші мої великі вироби з вишивки - картини та ікони. Згодом я вирішила створити таке, аби хтось міг це побачити. Виникла ідея оздоблення вишивкою одягу, хотіла, щоб його носили, розуміли і бачили українську красу. І першими моїми творіннями в такому плані були сукні, які я вишила хрестиком в поєднанні з бісером, одну з них подарувала мамі. Ще цікавішим бажанням було створити туфлі. Наразі вишиваю також кеди, сумки, рюкзаки, гаманці.
- Якими техніками вишивки володієте?
- Хрестиком. З цього починався мій шлях до вишивки, але зараз ним я рідко вишиваю, використовую частіше як допоміжну техніку. Зазвичай, зараз я вишиваю борщівськими швами – це є верхоплут, колодки 1, колодки 2, шов битим, пряма коса, гладь, кафасор, тобто багато різних.
- Чим відрізняється борщівська вишивка від вишивок інших регіонів?
- Борщівська сорочка вирізняється своєю унікальністю - вишивається чорною вовною, чорною ниткою, хоча, буває, і бавовняною ниткою, але саме те її відрізняє від сорочок інших регіонів. У жіночих сорочках домінує чорний колір, здебільшого ним вишивають рукави, також поєднувались і кольорові нитки: вовняні, бавовняні, й вкраплення бісеру. Особливістю чоловічих сорочок, навпаки, є те, що вони вишивалися білими нитками, тобто, біле по білому, або, що незвичне для чоловіків, – барвистими квітами, але з присутністю того ж самого чорного кольору.
- Чому саме вишивка? Можливо, пробували займатися якимось іншим видом декоративно-ужиткового мистецтва?
- Пробувала ще в'язати і малювати. В дитинстві ходила в художню школу, правда недовго, бо ми з батьками переїхали. А в'язати спробувала і зрозуміла, що це дійсно не моє, з того часу так більше цим і не захоплювалася, не надавала такого значення як вишивці.
- Багато хто каже: щоб вишивати, треба мати величезне терпіння. Чи погоджуєтесь ви з цим?
- Частково погоджуюсь із цим, тому що до будь-якої справи потрібно мати терпіння й дуже горіти ідеєю – робити те, що подобається. Якщо, наприклад, людина чимось захопилася, докладає зусиль,має велике бажання, робить це із задоволенням, то обов’язково усе вийде.
- Подейкують, що у вишиванці прийнято закодовувати певну інформацію про людину, наприклад, місце, звідки вона родом. Як ставитесь Ви до цього?
- Дехто надає цьому своє значення. Було таке, що люди, котрі хотіли вишити сорочку, мене запитували, зверталися за допомогою з орнаментами, оскільки хотіли знати, що той символ означає. Погоджусь з тим, що сорочка - це оберіг, але що означає той чи інший орнамент, то цим не переймаюсь. Я віруюча людина, тобто, не забобонна, і коли щось створюю, вишиваю, то це роблю інтуїтивно, від душі. В давнину жінки також, гадаю, створювали таким же чином.
- На Вашу думку, сьогодні вишивка стає все більш популярною?
Так, звичайно, вона стає популярнішою, тому що це модно. Це популяризують і демонструють світові дизайнери, відомі люди. Особисто я вважаю, що вишивка заслуговує займати почесне місце, адже це - генетичний код нашої культури, спадщини, який передається з покоління в покоління й демонструє традиції нашої країни, яка є красивою і багатою. Ми маємо цим пишатися і надалі популяризувати та відроджувати наше, українське, адже вважаю, що кожен народ має мати свою історію. Без минулого не може бути майбутнього.
- Чи плануєте організацію індивідуальної виставки?
- Виставку у майбутньому планую, проте, гадаю, для серйозної виставки мені ще треба попрацювати, щоб мати достатню кількість виробів. Так складається, що вироби, зазвичай, створюються на замовлення. Їх віддають, дарують, і в моєму доробку не так і багато їх залишається.
Фото надані Майєю Юркевич
