Окрім невмирущих казок із перлин світової літератури, є й нові. Ті, котрі висвітлюють сучасні реалії та ставлять часом незручні, але потрібні питання про стосунки й поведінку в сучасному світі. І хоча образ казкарки найчастіше асоціюється з жіночою постаттю, то не завжди так. Ось і нині про казки говорю з тернополянином, а нині мешканцем Кракова, Святославом Чернієм.  Його ви можете знати за книжками «Теплі Історії Мрійника», «Теплі Історії для Неї» та «Пригоди Хоботовичів». 

— Привіт, Святославе. Як досвід батьківства відбилися на твоєму письмі? Які нові теми/аспекти/кути погляду ти в ньому відкриваєш? 

— Завдяки батьківству я заснував у фейсбуці рубрику #анатоміябатьківства та описую там якісь, можливо, для когось примітивні речі, але для мене — то абсолютно новий світ. У мене з’явилась додаткова мотивація до письма, бо всі діти хочуть пишатись своїми батьками. У моєму баченні світу — присвятити дитині книжку — це привід до того, щоб дитина тобою пишалась і відчувала, що ти її любиш.

— Ти пишеш казки, які означуєш як такі, що зближують дітей та їхніх батьків. Розкажи, які то казки.

— У житті мусить бути розвиток. Я створив фейсбук сторінку Наплічник Казок, де власне окреслив таку ціль «Зблизити дітей та їхніх батьків за допомогою казок». Перш за все, мої казки мають зближувати дітей та їхніх батьків (Сміється — А. З.). Я стараюсь писати так, щоб батьки мусіли ще щось додавати від себе, а в дітей виникало багато запитань. Дуже важливо в батьківстві — вести діалог із дитиною.

Натомість було б нездорово, якби там всюди було про мої тексти, тому Наплічник Казок буде більше культурним центром чи міністерством казок, де маю змогу, крім інформації про казковий книжковий ринок України та культурні події в ньому, заодно популяризувати свої дитячі тексти та свій досвід батьківства. Запрошую.

— Як вважаєш, якою має бути сучасна казка? 

— А це дуже влучне питання. Я шукаю якусь квінтесенцію. Один із моїх рукописів — це казка-детектив. Там порушено основне правило — недібрана цільова аудиторія. З тестів виникає, що ні вік, ні стать не грає ролі... Хтось каже, що вона повчальна, а хтось — що такого своїм дітям читати не дасть, бо там є сцена, що сповідує фізичне насилля. На мій «ідіолект» вона правдива і має свої маяки, які несуть застереження або показують на практиці принцип «злочин дорівнює кара», а також дещо полемізують на тему справедливості або зла заради добра.

Сучасна казка повинна вчити того, що притаманне сучасному суспільству. «Халяви» вже немає. Цінується час. Цінується ресурс. Цінується ремесло. Все має свою ціну. Однак, у сучасній казці завжди актуальною буде тема любові, власне вищезгадана тема моральності, духовність теж є завжди сучасним, понадчасовим вектором. 

— А пов’язане з тим питання — як думаєш, на зв’язок батьків-дітей впливає написане? 

— Хто б там що не казав, ми всі трактуємо життя крізь призму власного досвіду. Тому, коли батьки читають дітям казки вони можуть не погоджуватись з тезами автора, бо в них інший досвід. Рівноцінно можуть і погоджуватись, бо розв’язок ситуації, запропонований автором є цікавим і перспективним. На основі обговорення казок, батьки можуть або виразити власну думку або підтримати думку автора.... Або скерувати дитину на її власну тезу.... Що в усіх випадках добре, бо є взаємодія.

— І наостанок. Про що годилося б написати казку у ці різдвяні свята? 

— Про взаємозалежність і людяність. Ми на цій планеті одне ціле, а весь час самі ж люди пробують порушити баланс... Різдво нівелює це бажання, хоча б на день... Треба використати його, щоб нагадати собі про це... людяність і взаємозалежність.

Анна Золотнюк

Фото надав Святослав Черній