«Тарифів» на церковні послуги встановлювати не можна, адже всі рівні перед Богом – і той, у кого мільйони, і той, у кого сьогодні порожньо в кишені. Такої думки - єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівської архиєпархії Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Теодор Мартинюк.

У Ватикані 12 березня 2015 року повідомили, що Святіший Отець Франциск дав згоду на канонічне обрання Синодом Єпископів УГКЦ високопреподобного отця Теодора Мартинюка, тоді - ігумена Свято-Успенської Унівської лаври, на служіння єпископом-помічником Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ. Священик родом із Яремча, що на Івано-Франківщині, але для Тернопілля - не чужий. Адже майбутній владика навчався у Кременецькому педагогічному коледжі і досі підтримує зв’язки із друзями. До того ж, в Уневі багато ченців з нашого краю. Про свій шлях до Бога, викладання у Папському Східному Інституті, плани роботи в архиєпархії отець розповів «Терену».

Виріс у Яремчі, змалечку ходив до монастиря

Теодор Мартинюк - один із трьох наймолодших єпископів Католицької церкви. Він є високоосвіченою людиною, багато подорожував, знає кілька іноземних мов, адже отримав освіту і за кордоном.

- Не думаю, що Синод ставив перед собою визначальну мету омолодити керівництво нашої Церкви, - - каже ієрарх. - Бажанням Папи швидше було, щоб Церква мала молодих священиків. Адже ми, ті, яким зараз по 40 років, є безпосередніми синами тих, хто правив у підпіллі. Я дякую Богу, що також пережив той час, досвідчив його. Тож не хочу, щоб ми забували про підпілля…

Отець Теодор виріс у християнській родині, долучився до релігійного життя підпільної Церкви ще у дитинстві. Його першим духовним батьком був отець Порфирій.

- У великій схимі Павло Чучман, ісповідник віри і мій учитель, двічі був в ув'язненні через те, що не зрадив свою віру, - розповідає єпископ-помічник. – Він був вірний Богові і Церкві у той дуже складний час. Крім нього, на моє релігійне виховання мали вплив також інші священики підпільної греко-католицької церкви, з якими мені доводилося спілкуватися з дитинства.

Неоціненним отець вважає вплив студійського монастиря, що діяв в Яремчі підпільно від середини 1930-х років. Особливо дорогою для Теодора Мартинюка була церква святого пророка Іллі, яку він відвідував у Дорі (тепер частина Яремча – прим.). На жаль, той дерев’яний храм згорів 15 березня 2015 р. Але його зображення прикрашає герб єпископа-помічника Теодора. Не випадковими на ньому є й інші елементи: Унівська ікона Пресвятої Богородиці, а також зображення святих Івана Хрестителя і Теодора Студита.

До речі, ту церкву у Яремчі (отець Теодор припускає, що причиною пожежі був підпал – прим.) громада уже відновлює. І, за словами Теодора Мартинюка, храм буде в тому ж стилі, але навіть дещо більшим.

«Планую відвідати якнайбільше парафій»

Викладати східне канонічне право у Папському Східному Інституті у Римі Теодор Мартинюк розпочав ще у 2011-му. Планує він це продовжувати і тепер.

- Викладаю короткі курси: «Монаше право» і «Право УГКЦ», - розповів отець. - Маю студентів із семи країн світу. Найбільше українським церковним правом цікавляться… індійці. Ці курси тривають місяць – виклад теми і відразу іспит, тож, запевняю вас, викладацька діяльність не заважатиме пастирській.

До слова, можливість навчатися у богословських університетах Західної Європи єпископ-помічник вважає великим Божим даром. Отцю пощастило із 19 років виховуватися на взірцях, що мають кількасотрічну релігійну традицію і досвід. А знання кількох іноземних мов допомагає Теодору Мартинюку налагоджувати контакти з іноземцями.

Дізналися ми і про те, які плани на розвиток архиєпархії наразі має Теодор Мартинюк, на чому він зосередить свої зусилля.

- Термін єпископ-помічник сам за себе говорить. Адже моїм головним завданням є допомога єпархіальному єпископу – священику, який очолює архиєпархію, митрополію. Тобто усі доручення, які даватиме мені митрополит Василій, я буду виконувати, - пояснює співрозмовник. - Другим завданням єпископа-помічника є виконання тих планів, зокрема душпастирських, які кожна єпархія напрацьовує протягом багатьох років.

Насамперед отець Теодор, як виявилося, бачить своє завдання у тому, щоб влитися до лав духовенства Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, стати співбратом місцевим отцям.

- І третє завдання, що переді мною стоїть, - те, яке наша Церква поставила у своїй стратегії до 2020 року, - додав він. – Працювати у цьому напрямку також дуже важливо. Мої ж особисті мрії і побажання – якнайкраще познайомитися з вірними Тернопільсько-Зборівської архиєпархії. Планую відвідати якнайбільше парафій, аби відвідати тих, хто потребує Божого слова.

«Я готовий до активних контактів зі світом…»

З огляду на те, скільки в отця різних обов’язків, він фактично не має вільного часу у мирському розумінні. Втім, він все одно старається знайти час для читання. Найбільше любить поезію Тараса Шевченка.

- Я з дитинства прагнув і прагну далі монашого життя, - каже він. – Власне, мене підтримали у цьому і Глава Церкви, і владика Василій. Але ще будучи в монастирі, я часто виконував активні обов’язки. Тому багато тинявся по світі. Відвідав майже всі країни Європи й Америки. У Римі мені часто доручали різні юридичні справи, тому я їздив до Канади, Швеції, Данії, Франції та Німеччини. Спершу це було для мене складним, але я вже той Рубікон переступив. І готовий до активних контактів зі світом. Залишаючись монахом, буду виконувати всі покладені на мене обов’язки.

За нагоди, запитала в отця Теодора про так звані церковні «такси», адже навіть у Тернополі деякі священики визначають конкретну плату за ті чи інші послуги.

- З одного боку, церква – це храм. Усі ми в ньому живемо, під дахом, якому час від часу потрібен ремонт, турбота. Зрештою, часто цей храм - пам'ятка архітектури. Усі є свідомі, що Церква потребує певних коштів, аби це все утримувати, - пояснив отець. - Інший момент: Церква не є бізнесовою організацією, яка намагається щось заробити. Церква живе тільки із пожертв...

Отець Теодор поділився досвідом Унівської лаври, адже керував нею не один рік і мусив вирішувати там чимало господарських справ, спричинених тим, що будівлі монастиря - пам'ятка XV століття.

- Держава від 1993 року (тоді я вступив до Лаври) не дала на утримання пам’ятки нічого, - констатував владика. - Але у нас і думки не виникало, щоб встановити, наприклад, скільки коштує намірення за Служби Божі. Була скринька, біля неї – маленькі папірці. Людина приходила і записувала те, що хотіла, і кидала у скриньку, незалежно від того, чи мала вона гроші на пожертву, аби помолилися за її здоров’я чи за померлих із її родини. Пожертва має бути невимушеною, щирою...  

Коли отець був у роздумах, чи варто прийняти пропозицію стати фактично другою людиною у Тернопільсько-Зборівській архиєпархії, він натрапив у Святому Євангелії на фрагмент, де Ісус Христос каже: «Візьми свій хрест і йди за мною». Саме цей хрест і став основним елементом на гербі єпископа-помічника, а також свідченням того, що він готовий його брати і нести. Архиєпархії це також дає чимало надій на майбутнє. 

Віра ОЛЕКСАНДРОВИЧ.

Фото автора

Довідка. Теодор (Тарас Мартинюк), син Михайла і Марії, народився 1 лютого 1974 р. у с. Дора (тепер - місто Яремче) Івано-Франківської області. Навчався в Яремчанській восьмирічній школі №1. У 1989 р. вступив до Кременецького педагогічного коледжу ім. Т.Шевченка, який закінчив у 1993-му зі спеціальністю вчителя праці, креслення і гуртків декоративно-прикладного мистецтва.

У 1993 р. вступив до Свято-Успенської Унівської лаври Студійського уставу. Перший постриг отримав 2 січня 1994 р. Тоді ж отримав направлення на навчання до Вищої духовної семінарії у Любліні (Польща). У 1995 і 1996 рр. навчався у Літній богословській школі в Уневі. 28 серпня 1997 р. отримав малу схиму. Уже у 1999 р. був рукоположений на ієродиякона, а в 2000-му – на ієромонаха.

У 2001 р. у Люблінському католицькому університеті захистив магістерську роботу. У 1999-2001 роках брав участь у підготовці документів до беатифікації мучеників УГКЦ. Упродовж 2001-2003 років виконував обов’язки економа Унівської лаври, а відтак, до 2005 р., був настоятелем Свято-Михайлівського монастиря Студійського уставу у Львові. У 2005 р. розпочав студії східного канонічного права в Папському східному інституті в Римі. Улітку 2006 і 2007 рр. вивчав французьку мову в Institut Catholique (Париж), а 2008 р. - у École Privée de Français pour l’International (Париж). У 2008 р. захистив ліцензіат зі східного канонічного права у Папському східному інституті. У 2008-2009 роках студіював юриспруденцію на факультеті канонічного права в Папському григоріанському університеті в Римі, отримав диплом Specializzazione in Giurisprudenza. У 2010 р. захистив докторську дисертацію зі східного канонічного права у Папському східному інституті в Римі. У тому ж році став ігуменом Свято-Успенської Унівської лаври. Із 2011 р. викладач східного канонічного права в Папському східному Інституті у Римі. Виконував обов’язки заступника голови Ради вищих настоятелів чоловічих інститутів богопосвяченого життя УГКЦ. Член Товариства українських каноністів УГКЦ.