Минулого тижня з професійним святом ми вітали учителів. Праця педагога вимагає титанічних зусиль, таланту, самовіддачі. "Терен" пропонує цикл публікацій про працівників педагогічної сфери, аби дізнатися всі тонкощі їхньої нелегкої роботи. Сьогодні – п'ята публікація.

Наша співрозмовниця - вчитель початкових класів Тернопільської спеціалізованої школи I-III ступенів №3 з поглибленим вивченням іноземних мов Світлана Григорівна Заброцька.

- Пані Світлано, скільки років, ви уже працюєте вчителем? Розкажіть, будь ласка, як вибрали цю нелегку професію?

- Вчителем початкових класів я уже працюю 22 роки. Мій професійний шлях дуже довгий, він розпочався, коли я була у початкових класах. Я мала зразок чудового педагога, якого пам'ятаю усі роки, це моя перша вчителька - Новосад Любов Михайлівна. Це була душевна людина, котра любила нас, обожнювала свою роботу, і, напевно, це десь глибоко у душі маленької дівчинки ще заклалося, і іншої професії я не побачила, виключно вчителем початкових класів.

- Як Ви себе відчуваєте уже зараз, з великим досвідом роботи, як змінювалося покоління, яке Ви уже випустили?

- Ви знаєте, сказати, що кількість років роботи полегшує роботу - це буде неправда. Змінюється час, змінюються діти, змінюються підходи до освіти, і тому, навпаки, працювати стає ще складніше. Стають цікавішими, інтерактивнішими наші діти, і це стимулює нас, вчителів, бути у пошуку нового, уміти зацікавити наших живчиків.

- Чи пам'ятаєте Ви своїх випускників, можливо, хтось із них став відомими, успішними людьми. Чи слідкуєте Ви за їхнім життям?

- Звичайно, кожен мій клас, який я випустила, є у пам'яті, і кожна дитина зокрема живе у серці. Випускаючи дітей, я завжди їм говорю, що вони йдуть від мене, але навіки залишаються у моєму серці. Так, вони змінилися, виросли, але вони залишилися моїми учнями. Дуже приємно, коли тебе зупиняють, дякують. Заради цих хвилин ми працюємо.

- Чи не здається Вам, що кожен раз, випускаючи черговий клас, Ви відпускаєте дітей у майбутнє, а самі залишаєтеся у школі?

- Ми у школі, звісно, залишаємося, але дітей обов'язково необхідно відпускати. Ми даємо їм поштовх у майбутнє. Початкові класи - це старт. Яким буде їхній старт, таким буде і майбутнє у школі. Шкода, звісно, відпускати, за кожною дитиною сумуємо. Ми чотири роки вкладаємо у дітей душу, ми є друга мама фактично: шнурки зав'язати, підтримати, слізку витерти і інколи за щось посварити. Кожна дитинка - це є частина твоєї душі, котра йде вчитися далі. Ми любимо і підтримуємо кожну дитину.

- Що болить у вашій педагогічній діяльності, чого б ще хотілося і що потрібно зробити?

- Дуже часті зміни, які відбуваються у самій системі освіти, підходах до освіти, необхідно щось змінювати постійно і не завжди ці зміни доречні. Ці зміни кличуть за собою невпевненість і невизначеність. Зміна підручників і програми не завжди у кращий бік. Хочеться стабільності у житті, у освіті, матеріальному плані, і тоді буде краще усім працювати.

- Які найприємніші моменти пам'ятаєте у роботі?

- Їх безліч. Приємно, коли дитина підходить до тебе і скаже якийсь комплімент, приємно, коли вони діляться з тобою своїми радощами і незгодами, приємно те, що дитина знайшла у тобі довіру. Несподіванки дитячі… У нас кожен день є приємні моменти.

- Якби у Вас з'явилася можливість змінити професію, чи скористалися б Ви нею?

- Непевно, ні. Ви знаєте, робота вчителя, постійне спілкування з дітьми - це є сенс життя. У дітей я заряджаюся енергією, в них я вчуся, вони хоча і маленькі, але у них є своя школа для нас, вчителів. Напевно, мені б було сумно в іншій професії.

Юлія ПАЛЕНИЧКА

Фото, відео автора