Впродовж фестивалю "Тернопільські театральні вечори" тернополяни побачили багато цікавих і не схожих між собою вистав. Але була одна, про яку не можна змовчати. Мова про "Республіку на колесах" радянського автора Якова Мамонтова, яку привезли наші сусіди із Хмельницького (обласний академічний музично-драматичний театр імені М. Старицького, художній керівник Анатолій Пундик).

Зізнаюсь чесно, багато людей "клюнуло" на підпис, зазначений на афіші, а саме: "Страшносмішна вистава". Одним словом, тернопільський люд, який скучив за добрим гумором, перепрошую, "повалив" на страшносмішну п'єсу. Забіжу трохи наперед: першим покинув глядацьку залу священик із двома малолітніми дітками. Цей отець був мудрим і далекоглядним... 

Інші дивилися. У виставі режисер намішав усього. Тут і анархісти, і білогвардійці, і більшовики, і червоноармійці та вся інша "нечисть", яка могла бути лише у 1919 році. У тернопільського глядача, відчувалося, був легенький шок: Українець-селянин показаний продажним перебіжчиком, до того ж - безграмотним, неосвіченим... Зате всі інші - мудрі, особливо один з них, єврей.

Виставу, де впродовж двох дій розгул і розпуста, суцільна пиятика, психологічно витримати неможливо. А ще була гучна стрілянина, що годі було витримати. Уявіть собі, що упродовж всього часу я чекала і сподівалась, що ось-ось має початись щось "смішне", так, як це рекламували всі театральні афіші. Але коли на екрані з'явився із своїм затяжним монологом дєдушка Лєнін, зрозуміла - смішного далі вже нічого не буде.

Отож після першої дії багато людей залишили театр, не витримавши такої ментальної наруги.  У зв'язку з цим, у багатьох тернополян з цього приводу виникло безліч запитань, як можна ставити такі постановки, коли в країні війна? Тим самим, використовуючи символіку країни агресора? Адже, як відомо, прийнятий навесні цього року закон про засудження тоталітарних комуністичного і нацистського режимів, передбачає прибирання символіки радянського режиму з публічного простору. 

Пройшли лише десятки років з часів Голодомору та масових репресій, частина їхніх жертв та дітей цих жертв ще живі – і для цих людей морально важко постійно бачити поряд із символами незалежної України символіку держави, що колись зруйнувала їхнє життя. Позбутися радянських символів з публічного простору означає нарешті "відпустити" те жахливе минуле жертв режиму й не нагадувати їм про нього. А  українці сьогодні, як ніколи,  потребують патріотики. Це було очевидно після показу вистави львів'ян  "Невольник" Т.Шевченка, після якої глядачі отримали позитивний заряд і гарний настрій.

Валентина СЕМЕНЯК

Фото з відкритих джерел