Храму Преображення Господнього у селі Решнівка Збаразького району, в якому знаходиться відомий чудотворний образ Божої Матері «Всіх сумуючих радість», виповнилося 365 років. З цієї нагоди у селі відбувся ряд заходів, які зорганізувала завідуюча сільським клубом Оксана Павлусяк.
− Ми не могли залишити непомітною таку дату, − відзначила пані Оксана, − адже Решнівка − одне з шанованих відпустових місць південної Волині, назване в народі «малим Почаєвом». Прославила його чудотворна ікона Божої Матері Решнівецької, яка й дотепер знаходиться в місцевому храмі, будівництво якого було пов’язане саме з цим чудотворним образом. За переказами, власниця села, православна шляхтянка Марія Савич приймала у своїй хаті подорожнього ченця, який за гостинність і благочестя поблагословив її святим образом. Вона відчула благодать Божу від ікони, що знаходилась в її хаті, і вирішила, що місце для образу − у святині, а тому надумала збудувати дерев’яну церкву. Під час посвячення церкви 1650 року біля святого образу дістала зцілення від хвороб одна селянка. По трьох роках в околицях з’явилась пошесть, яка щоденно забирала багато людей. Вони зійшли на гору Решнівецьку, де зі сльозами на очах просили у Пресвятої Діви перед її чудотворним образом порятунку і захисту. На другий день було зауважено, що пошесть минає. З того часу і ведеться перелік аж 380 випадків чудесної допомоги вірним через чудотворний образ Божої Матері.
Сучасний храм в ім’я Преображення Господнього побудовано на горі 1759 р. на кошти польського королевича Якова Людвіка, як дерев’яний і лише в 1887-1888 рр. його було капітально перебудовано. Тож історію побудови храму ми відтворили у театралізовано-художньому дійстві «Спадок», в якому взяли участь місцеві аматори. Марію Савич зіграла директор місцевої школи Ярослава Давимука, образ ченця втілив у виставі Володимир Кумаревич, служками були Настя Присяжна та Кароліна Павлусяк, також у виставі були задіяні Сашко Голубенний, Віталій Онищук, Олена Магера, Богдан Магера та інші односельчани різного віку та професій, які виконали роль гурту женців. Допомагав у постановці вистави, її озвученні завідувач будинком культури села Шимківці Володимир Кісілевич.
Задля матеріальної підтримки храму мешканці Решнівки зорганізували благочинний ярмарок «Подаруй частинку себе», який розгорнув торгівлю після театралізованого дійства. Вправні господині частували усіх охочих юшкою, смачною випічкою та іншими наїдками, за що отримували від односельців відповідну плату. Зароблені кошти організатори ярмарку передали на потреби цінної святині − оплату ремонту покрівлі храму та інші. Загалом храм Преображення Господнього − твір суто волинської архітектурної школи, розмальований в іконописному мистецькому волинському стилі, має багату внутрішню окрасу трьох іконостасів мистецького різьблення і позолоти, багато давніх ікон, інших старовинних речей.
У цей день храм отримав ще один неабиякий дарунок.
З ініціативи Оксани Павлусяк та стараннями вчительки початкових класів Світлани Бабовал побачив світ короткий фото путівник, присвячений 365-річчю Спасо-Преображенського Собору села Решнівка. У ньому викладений літопис села, назва якого за однією з версій походить від решітників − перших поселенців-майстрів, які виготовляли решета. Село вперше згадується в історичних документах під 1463 роком і в давнину належало старовинному роду князів Збаразьких. У кольоровому буклеті також згадується історія церкви, описуються святині і визначні місця Решнівки − чудотворну ікону, дольмени − незвичайні мегалітні прадавні спорудження, склад яких до кінця не розкритий; капличка, що біля в’їзду в село; Писарева криниця, вода якої має лікувальні властивості; «давнє цвинтарище», де збереглись кам’яні хрести ХІV-ХVст. давньої роботи волинських каменотесів.
На фото зображений печерний монастир, в якому у давнину усамітнювались для молитви ченці; дзвіниця Спасо-Преображенського собору; дольмени − камені, на яких побудований собор Преображення Господнього; «Дяківщина» − місце, де колись стояв будиночок, в якому жили дяки. Сад, який знаходився недалеко від житла дяків, завжди був багатий на плоди. Сьогодні від саду залишилось декілька дерев, які пам’ятають історію святині.
Тож місцеві мешканці бережуть свій чудовий давній храм, пам’ятають його історію та щонеділі зігрівають його своєю молитвою, черпаючи наснагу й благодать на своєму шляху до Бога, пише Народне слово.

Фото з відкритих джерел