11 Квітня 2021, Неділя


Погода
Вдень тепло, вночі – заморозки: погода у Тернополі 12 квітня

Відео
Тернопіль прокидається від зимової сплячки (Відео)

Громадам у нас непогано живеться, впевнений головний податківець Тернопільщини

Громада на Тернопільщині матиме свій туристично-інформаційний центр

Фоторепортаж
Мандрівки Тернопільщиною. Із широко відкритими очима (фото)

У середу школярі Чортківської громади повернуться за парти (відео)

Анонс
Архиєпархія УГКЦ повідомила, як на Тернопільщині відбуватиметься Хресна дорога

Фотофакт
«Доброта – найблагородніша зброя»: на Тернопільщині громада дбає про самотніх літніх людей (фотофакт)

За останні три місяці у Тернополі майже 30 сімей піддавались домашньому насильству

Фоторепортаж
Прогулянки Тернополем. Найменші із закрученостей (фото)

Фотофакт
Тернополяни зібрали 50 мішків сміття (фото)

У Тернополі помер екссуддя

Україна заборонила ввозити пшеницю і соняшникову олію з Росії (Агроновини)

Ефект від детінізації економіки на Тернопільщині – 82%

Неподалік Тернополя проведуть обробку посівів агрохімікатами

Після тривалої хвороби помер священник Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ

Фоторепортаж
Мандрівки Тернопільщиною. Дверні вертикалі (фото)

Хороших доріг на Тернопільщині стає більше (фото)

Це цікаво
Древній саркофаг випадково знайшли на Тернопільщині

За добу понад 400 людей захворіли на коронавірус та ще 11 померли

Відео
На Кременеччині сталася жахлива пожежа (відео)

Це цікаво
11 квітня в історії Тернопільщини

10 Квітня 2021, Субота


Погода
Погода у Тернополі 11 квітня

Відомий тернопільський журналіст та письменник ввідійшов у вічність

Фотофакт
У Тернополі навіть супутниковим тарілкам надають патріотичних кольорів (фотофакт)

Фоторепортаж
Прогулянки Тернополем. На відстані дотику (фото)

Відео
Через необачність одного з водіїв під колесами авто ледь не опинились двоє дітей (Відео)

Фоторепортаж
На Тернопільщині відкрили поліцейську станцію (фото)

На Тернопільщині 59 жителів краю перестали приховувати свої доходи

Фотофакт
На Тернопільщині місця відпочинку перетворюють на сміттєзвалища (фотофакт)

У Тернополі затримали серійного крадія

Фоторепортаж
Мандрівки Тернопільщиною. Розкіш каменю (фото)

Тернопільська міська рада визначилася з долею радянського літака, що на проспекті Степана Бандери

Дорожники Тернопільщини закривають проїзд через міст

Україна подала заявку на включення борщу до культурної спадщини ЮНЕСКО (Агроновини)

У Тернопільській лікарні збирають гроші на катетери та голки

Фотофакт
На Бережанщині місцеві жителі самостійно прибрали стихійне сміттєзвалище (фотофакт)

У Шумську ініціюють відновлення центрального стадіону

Фоторепортаж
Прогулянки Тернополем. Без скла (фото)

На Тернопільщині вже добре навчилися аналізувати ризики

Помер 89-річний священник з Тернопільщини

За добу – понад 500 нових хворих на коронавірус

Фотофакт
На Бережанщині знову горіла суха трава (фотофакт)

Це цікаво
10 квітня в історії Тернопільщини

9 Квітня 2021, П’ятниця


Погода
В Тернополі нарешті розпогодиться і потепліє

Фотофакт
Тернополяни дізнаються більше про рідне місто (фотофакт)

Аж 400 дерев планують завтра висадити на Бережанщині

Ще одне місто на Тернопільщині завершує опалювальний сезон

Медичні працівники Тернопільщини отримали відзнаки з нагоди Дня здоров’я

Відео
На Кременеччині одні мешканці смітять, інші – збираються на толоки (фото, відео)

Анонс
Що чекає тернополян на вихідних

Фотофакт
Тернопільська «Красуня дня»

«Замки», «яйця Фаберже» і казкові «Жар-Птиці» створює жителька Петриків біля Тернополя (фото)

Що й не кажіть, але мрії, якщо у них дуже-дуже вірити, можуть таки збутися, навіть, коли тобі ось-ось буде 89! Давня мрія дитинства збулася для Владлени Федорівни Авдевніної, яка живе у Петриках.

Народилася Владлена у Києві, змалку дуже хотіла стати архітектором чи скульптором, бо з дитячих літ мала хист до малювання. Нині пригадує, як отримала першу премію в школі, коли намалювала шматочком вугілля „батька усіх народів”. Малюнок здивував учителів і всіх, хто прийшов оглянути шкільну виставку.

Їй вручили подарунок – набір фарб. Ними творила на папері чудернацькі замки, палаци, дивні будівлі з вежами, загадкових птахів, не покидаючи мрії стати архітектором. Але війна все перекреслила…

А потім життя так закрутило, що не до малювання і архітектури було. Вийшла заміж за військового. Куди чоловіка пошлють, туди й вона… Так і опинилися на Тернопільщині, у Теребовлі, потім осіла у Петриках. Робота у побуткомбінаті, де шила одяг, була рутинною. Владлена сама вигадувала зразки, яким чудувалися клієнти, не вірячи, що таке можна самотужки викроїти.

Зрозуміло, що серед її постійних відвідувачів були дружини місцевих партійних керівників, директорів баз. Пошите „від Владлени” у 50-70 роки минулого століття вважалось шиком і останнім писком моди.

Особливо вдавалися їй весільні сукні. Вони були дуже оригінальними і не повторювалися ні разу за весь час, коли вона інтенсивно шила самобутні весільні наряди.

Чоловік останні роки свого життя працював єгерем. Не раз ходила з ним у ліс, любувалась галицькою природою. Не оминала чудернацьких погнутих і покручених коренів дерев, старих пнів, зупиняючись біля них. Не оглянулась, як і пенсійний вік надійшов. Часу побільшало, особливо коли стала вдовою. І згадала пані Влодзя, як її тепер звуть сусіди, про свою мрію. Й почала творити.

– Я спочатку із брил пісковику витесувала різноманітні фігури, – розповідає Владлена Федорівна. – Давалось то мені легко. Ніби зразу бачила вже готовий виріб, просто відкидала все зайве, наближаючись до завершення роботи. Збивала пальці до крові, спина боліла. Сусіди знизували плечима, та й вдома на початках не зовсім розуміли, що то я на старість надумала таке. Але скільки потім у всіх було радості, коли з куска каменю з’явилася смішна жабка, потім гномик, ще пізніше – герої грецького епосу. То павучка якогось витешу, то черепашку, а то до фонтанчика якесь таке диво зробила, яке навіть не знала, як назвати. Але мені та й людям це все подобалося.  

   

   

– Згодом, я зрозуміла, що без цього не можу, – продовжує пані Владлена. – Мушу щось витесувати. Оті майбутні фігурки мені часто снилися, я вставала зранку і робила їх. Треба було мати відповідний інструмент, то мої рідні мені якось спеціально на комбайновому заводі замовили. Чоловік сестри Руслани, Борис, дуже допомагає, коли треба чи камінь дістати, чи з інструментами проблема якась. З часом тих фігурок назбиралось досить, то він зробив в садку такі алейки, а там чи там – все витесане мною. А в першу люту зиму оті мої скульптурки потріскали, деякі розвалилися на шматки. Я мало не плакала. Зрозуміла, що той матеріал, з якого я робила ці витвори, не підходить для довгого зберігання. Захолось щось таке зробити, щоб стояло довше, не один рік. Перейшла на твердіші породи. То важче працювати, але зате надійніше, довше простоїть. Та все одно, я на зиму в себе у садку всі фігурки окутую, бо знаєте, – то сніг, то сонце, то мороз, то все впливає на міцність.

… Із пісковику Владлена Федорівна витесувала різноманітні скульптурки, вази, персонажі казок, міфічних героїв.  Можливо, в дечому мистецтво жінки й було наївним, але було щирим, і, головне, – подобалось не тільки їй.

Нині у деяких господарів на дачі чи біля житлових будинків органічно вписалися в навколишній ландшафт вироби пані Владлени.

– Але я відчувала, що того мені замало, – продовжує жінка. – Боялась, щоб оті замовлення, більшість із яких були як подарунки, не перетворилися у конвеєр, старалася, щоб не було подібних речей. Хотілось чогось оригінальнішого. Не раз чудувалася мистецтвом древніх архітекторів, будівельників, які зводили красиві собори, церкви, фортеці, палаци. Ще в молодості я з чоловіком була на Чорному морі. Відпочивали в Криму і мене вразило тоді Ластівчине гніздо, отой замочок на скелі. Він мені врізався у пам’ять, був, як спогад про молодість, про молоді літа. Одного разу я наважилась на нову для себе справу. Хотіла збудувати той ластівчин замок мініатюрний. Довелося і гальку тачками звозити, і шматки більшого каменю шукати, щоб з цього всього почати будівництво…

Нині у саду Владлени Федорівни є три замки у людський зріст – з мурами, вежами, містками, бійницями, кімнатами. З їхніх вікон дивиться лялькова принцеса чи ангел-хоронитель…

У роботі майстриня використовувала пісковик, вапняк, шлакоблоки, які легко піддаються обробці, і, обов’язково, –  річкову гальку. Поступово замкова географія розширилась. Знайомі, які приходили у гості, й у себе хотіли щось подібне мати. Не відмовляла. Робила, щораз придумуючи нові казкові вироби, котрі тішили і дорослих, і дітей. У багатьох куточках Тернополя можна тепер побачити замки і палацики Владлени Федорівни…

А поміж своїм „замковим” захопленням майстриня не забувала і не забуває про давнє, улюблене заняття – вишивку бісером. Ось вони лежать – поки що в різнокольорових купках, ці бусинки. Манюсінькі-манюсінькі, крізь отвір яких ледве проходить капронова нитка.

   

Владлена Федорівна одягає окуляри. Все-таки вік не дозволяє без них обходитися. І ось оті скляні трубочки, насічки, кружальця, „пацьорки” снуються на нитці – і вже на чорному тлі полотна з’являється ніби пір’ячко птаха. А через деякий час видно дзьоб, крила… Поволі формується чергова казкова картина.

У колекції цієї талановитої жінки – ціла серія вишитих бісером картин.

Владлена Федорівна виносить на двір довге плаття, вигаптуване бісером, що мерехтить, переливається на сонці.

– Я це плаття сорок років тому виготовила, вдягаю його тепер на кожен свій день народження…

Через хвильку вона приносить шапку Мономаха, трішки меншу, ніж справжня. Виготовила її на основі кокосового горіха. Обшила норкою, додала різні прикраси і вийшов наче справжній музейний раритет!

Не може не здивувати серія оригінально виготовлених яєць „під Фаберже”. Покриті блискітками і скляними мікроскопічними кульками, вони переливаються різноманітними кольорами, захоплюючи дух. Не віриться, що все це зроблено руками пенсіонерки, яка втілила свою  фантазію в ось такі оригінальні речі. Кожна з них має свою назву. Наприклад, „Ейфелева вежа” – прообраз паризької.  

Одне із захоплень пані Владлени – художня вишивка. Та все-таки головна її пристрасть – різьблення з дерева і каменю. Основу для дерев’яних виробів пані Владлена шукає у лісі. Старі пеньки, чудернацьке гілля згодом стає у руках майстрині копіями казкових персонажів, змій, лісових духів.

Вдома пані Владлена створила своєрідне казкове містечко, центральне місце в якому виділено середньовічним замкам величиною у людський зріст. Кожен із замків має свою історію. Одні з них – копії знаменитих споруд, інші – казкові, плід уяви майстрині. Владлена Федорівна закохана у середньовіччя. Вона каже, що люди тоді будували красиве житло, а не якійсь коробки, в яких змушені нині мешкати.    – Приїжджали американці, дізналися про мене і пообіцяли, що візьмуть на виставку, – розповідає пані Влодзя. – А мені не треба вже тих виставок. Багато роботи є. Роблю помаленьку. Але вже рідше і рідше. Хворію зараз. Руки терпнуть… Людям зроблене роздаровую. Дехто хоче щось подібне мати біля своєї хати. То як відмовити? Хоча до вечора спина болить дуже. Але ще хотіла би зробити одне „Ластівчине гніздо”…

На празник святого Дмитра Владлені Федорівні виповниться 89. Дасть Бог, жінка традиційно вже одягне оту власноруч викроєну й вигаптовану святкову сукню, торкнеться губами тернівки із лісового терену, та й гляне за вікно. А там – серед дерев, поміж кущами, під парканом – її казковий, рукотворний світ, як нагадування про дитячу мрію…    

Олег СНІТОВСЬКИЙ

Фото автора

49

Залишити коментар

прайс-на-рекламу