Кожна людина сприймає світ індивідуально. Іншими словами (перефразовуючи Довженка): двоє дивляться вниз, один бачить калюжу, а другий – зорі в ній. Що кому. Фраза українського письменника спала мені на думку, коли я розглядала фотороботи двох креативних львів'ян – Карини Арутюнян (проект "Метаморфози") та Іштвана Куса ("Моя полонина").
Обоє – випускники Львівської національної академії мистецтв (кафедра монументального живопису). На думку Іштвана: "Пошук краси в сірій буденності урбанізації – мистецтво. Цемент, сажа, вапно, будівельні пігменти, шматки асфальту – засоби для творення. Наш проект – це не фотографія. Ми використали її як засіб передачі краси, а не миті".
І ще одне. Ідея такої виставки не змогла б зародитись "в голові", наприклад, німця. Бо, дивлячись собі під ноги, німець бачить тільки ідеальний асфальт, повертаючи голову вбік – ідеальні фасади ідеальних будинків. Можна вважати, що нам – українцям більше пощастило у цьому плані, у нас безмежне поле діяльності для пошуку найрізноманітніших течій в "урбаністичному" мистецтві: тільки частіше треба дивитись собі… під ноги. Але це моя, суб'єктивна думка.
На відкриття виставки у галерею "Бункермуз" завітало не багато людей. Але побачити й висловити свою думку, є шанси у багатьох тернополян, оскільки вона триватиме до 24 грудня.
Валентина СЕМЕНЯК
Фото автора
7
