Як багато може розповісти звичайна листівка з минулого століття! А якщо вона ще й  Різдвяна, підписана і їй років шістдесят...

Самі розумієте - це вже не просто зустріч із Вічністю у доброму розумінні цього слова, а дотик до історії. На всіх тернополян,  котрі  прийшли на презентацію виставки різдвяних листівок, яку презентував відомий тернопільський краєзнавець Сергій Ткачов, чекав справжній сюрприз. Бо окрім листівок, пан Сергій зібрав і підготував великий стенд із фотографіями, які дивом вціліли і збереглися у приватному архіві сина політв'язня Миколи Мамуса -Ігоря.  25 років його батько провів за гратами у таборах Сибіру та Магадану. Ось ця листівка, - каже пан Сергій, - відправлена із села Богданівка, Зборівського району в 42-ому році в село Велика Плавуча.... Більшість фотографій, на жаль, не підписані. Потрібен час, щоб провести ретельніші дослідження, бо наразі все базується тільки на припущеннях. Є тут унікальне фото : група чоловіків, які тримають перед собою герб, герб дуже цікавий, тризуб, а навколо нього герби вільних українських земель. У мельниківців була така уява про соборність України. Ось листівка відправлена із Німеччини, напис - торгівельна школа, м. Зальцбург. Цікавий факт: виявляється, українська молодь вчилася у цій школі від 41-го по 44-й роки. Мельниківці, які бачили безперспективність майбутнього, оголосили евакуацію молоді на Захід. Там вони відвідували школи, гімназії - хто не довчився, ремісничі школи, а студенти отримали дозвіл продовжити навчання в університетах.  

Микола Мамус залишив після себе цікаві особисті  зошити - щоденники. У них він розповідає про перебування в Німеччині, описує культурне життя пласту, про те, як вперше побачив виставу Винниченка у театрі українською мовою. Життя цього сміливого українця вражає. От де "море роботи" для сучасних кінематографістів! На хвильку уявімо 45-рік, засніжені Альпи,  Микола (псевдо Мамай) - зв'язківець Центрального Проводу, проводить через гори багато відомих на той час особистостей. Серед них - останній президент УНР в екзилі - Микола  Плав'юк.... Цитата із зошита: "Ця зима для італійців  була катастрофічною, мінус 10! У своїх хатах вони не мають опалювальних приборів. Ріміні - центр Італії, неподалік Адріатичного моря". 

Родина Миколи виїхала пізніше. У 45-47- роках він шукав їх по таборах. Знайшов батьків із молодшим братом аж на території Чехії. Поїхав, щоб забрати на Захід, бо там, де вони жили на фермі, було близько до радянських каральних органів. З'ясувалося, що вони не мали чеського громадянства. А тут несподівано мельниківці підкинули нове завдання: налагодити зв'язок на словацькому кордоні. Оскільки словацьке населення вкрай було налякане бандерівцями, то конспіративну квартиру Мамуса "здали" поліції. Його заарештували. Братислава, Прага, Київ... Вирок на 25 років.

Збирав лушпайки, облаштував у зоні  свій город, варив супи. Збирав трави. Із спогадів політв'язня Денисенка: "Воду в зону привозили у діжці. Пробитись до неї можна було тільки з боєм, силою та спритністю. Пам'ятаю як я і деякі знайомі були розгублені перед тією діжкою, біля якої тріщали куртки і кістки. Там відбувалося справжнє побоїще.  Але не такий Микола, щоб спасувати. Він як торпеда врізався в цю бурхливу масу  і через кілька хвилин виринав звідти щасливий і розколошканий, тримаючи банку з водою. І так було не раз. Всі пили по ковточку і дякували Миколі.Вмитись чи щось випрати можна було тільки у струмку, що протікав поряд. А пити з нього ніхто не наважувався. Одного разу на допиті у Лук'янівській тюрмі, Микола помітив, як охоронці крали з посилок продукти і ховали у пічці. Він домовився із товаришем, щоб той відволікав стражів, а сам  миттю витягав схрон, ховав по кишенях і ділився здобутим у камері із товаришами. 

Унікальна листівка, зроблена із обгорткового паперу. Дівчина Соня поздоровляє Миколу із днем  народження та  із святом святого Миколая. Йшов 54 -й рік. Але за бунтарський характер Мамуса постійно садили в карцер...

Два стенди з листівками та фотографіями, щоденникові записи, ніби вікно в інший світ, в іншу епоху. Це тільки краплинка того, що вдалось Ткачову "реанімувати" за дуже короткий час. Це була не просто презентація від Сергія Ткачова, а майстер-клас бережливого ставлення до життя кожного українця. І варто пам'ятати, що історія однієї людини - це частка історії всієї України. Збережімо її.

Валентина СЕМЕНЯК.

Фото автора.