«Книга – це ліки для письменника», - Олександр Вільчинський

1 березня у книгарні «Є» відбулась зустріч з відомим тернопільським письменником та журналістом, дворазовим лауреатом конкурсу «Коронація слова» та автором концепції «Тернопільська альтернатива», Олександром Вільчинським .

Якщо говорити про його життя, то можна з впевненістю сказати, що Олександр Казимирович - дуже багатогранна особистість. На початку свого шляху він працював журналістом в Одесі, потім переїхав у Тернопіль. Майже 8 років обіймав посаду головного редактора міської газети «Тернопіль вечірній». Був депутатом Тернопільської міської ради двох скликань поспіль, а також — прес-секретарем, працівником обласного центру зайнятості, шеф-редактором видавництва, заступником головного редактора журналу «Книжник-review» (м. Київ).
Зараз же працює викладачем на кафедрі журналістики Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка і веде авторську колонку в газеті «20 хвилин».

Щодо творчості, то Олександр Вільчинський - автор оповідань та повістей «Що скаже батько», «Дежавю. Спроба повернення», романів «Неврахована жертва», «Суто літературне вбивство», «Останній герой», «Віагра для мера» та антиутопії «Льодовик».

Що найцікавіше, роман «Суто літературне вбивство» — лауреат «Коронації слова — 2002», за роман «Останній герой» отримав гран-прі та першу премію «Коронації слова — 2003», то ж Олександр Казимирович чи не єдиний тернопільський письменник, що виграв вищезгаданий конкурс.

Також, Олександр Вільчинський – автор концепції «Тернопільська альтернатива», де означує літературний феномен, що склався на рубежі 2000-х років на Тернопільщині.

  • Саме життя мені підказало. Чомусь сталось так, що на межі 1990-х і 2000-х років у Тернополі з’явилось декілька письменників, які почали писати і десь звучати на всеукраїнському рівні в жанрах так званої масової літератури. Першим був Сергій Ухачевський, його роман «Пройдисвіти», наступне ім’я – це Леся Романчук, такі жіночі романи, мені здається найкращі в її творчості, і Олексій Волков, який був і переможцем «Коронації слова» і написав кілька пречудових детективних романів, ще сюди можна зарахувати Анатолія Севирина, його повість «Лежачого не б’ють». Ці всі автори навернули мене на ідею написати таку статтю, я назвав її «Тернопільська альтернатива», опублікував в кількох виданнях. Хоча з того часу вже дещо змінилось, проте ці автори і досі пишуть, - розповів Олександр.

Цікавим фактом виявилось те, що митець має причетність до створення літературного гурту «Західний вітер» .

  • Ідея «Західного вітру» належить Василеві Махну, вони зібрались, але ніяк не могли придумати назву, довго мучились. Я пам’ятаю навіть той момент, коли подарував їм назву. Ми йшли з Гордієм Безкоровайним попри «Європу» і я йому кажу: «Стоп. Західний вітер – це щось таке незвичайне». В мене була повість «Західний вітер», яку я потім назвав інакше «День 8». І я їм подарував цю назву, ділиться спогадами письменник.

Пан Олександр поділився з шанувальниками своїм досвідом депутатства, а також пояснив причини написання книги «Віагра для мера».

  • «Віагра для мера» така трішки епатажна назва, проте це була своєрідна терапія, коли я вже після другого редакторства зрозумів, що мій похід у владу закінчився назавжди, щоб не було більше спокуси, щоб відрубати собі всі мости, щоб мене більше не тягнуло. Я вирішив написати всю правду, як мені здавалося тоді, тим більше сприятливий був період, я отримав польську стипендію, після чого я півроку пробув у Варшаві. І цю книгу я написав саме там. Оцією книжкою я десь сам себе, як той барон Мюнхаузен, витягнув з цього депутатства. Ви собі уявляєте 8 років депутатом міської ради, де я не пропускав жодної сесії. І коли ти кожного сидиш і слухаєш, то десь мимоволі вбираєш в себе це все, мимоволі через себе пропускаєш, а ще як є трішки совість, то ще й переймаєшся. Переживши трьох міських голів, набивши собі купу досвіду, я вирішив, що пора з цим закінчувати, - каже Вільчинський.

Розповів Олександр Казимировим і про те, що скоро завітає до Шотландії.

  • Чи це один з моїх романів так вплинув, чи просто доля, бо через місяць я маю летіти в Шотландію. І там мене чекає щось страшне, якщо вірити Андруховичу, там немає Інтернету, в замку середньовічному. Меценат, який володіє цим замком збирає письменників з усього світу, дає їм місяць там пожити попрацювати, з однією умовою – залишити йому рукопис, а як вийде книга її прислати, - ділиться планами письменник.

Також Олександр Вільчинський розповів, що розпочав роботу над новим романом про дідуся, бабусю та їх внука, проте коли вийде книга наразі невідомо.

Даяна КОСТЕНЧУК

Фото автора

Вибір читачів за тиждень

Відео