Пам’ятник Тарасу Шевченку, який свого часу підпільно, уночі, неочіковано для КДБ і партійних органів, встановили у селі Настасові на Тернопільщині, нині, після реставрації урочисто відкрито вдруге.

Історія появи цього пам’ятника у Настасові – майже детективна. Погруддя Тарасу Шевченку у селі було встановлено у ніч з 30 квітня на 1 травня 1969 року несподівано для тодішніх керівників району й області та працівників КДБ, які контролювали подібні речі. Ініціатор та, власне організатор доставки і встановлення пам’ятника – уродженець села, нині покійний письменник, а тоді - молодий випускник  Львівського училища прикладного мистецтва  Ярослав Павуляк.

Минулої неділі, з нагоди 155-ї річниці перепоховання Кобзаря, в Настасові біля опорядженого просвітницького центру «Відродження» імені Ярослава Павуляка відбулися урочистості, центральна подія яких – відкриття відреставрованого пам’ятника Тарасу Шевченку. В урочинах взяли участь архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Василь Семенюк, численне духовенство, мешканці Настасова, дружина Ярослав Павуляка – пані Леся, генеральний директор корпорації «Агропродсервіс», меценат, який взяв на себе усі витрати, пов’язані із реставрацією пам’ятника та створенням просвітницького центру - Іван Чайківський, керівники району, гості із сусідніх сіл. та Тернополя.

У кожного учасника дійства, що відбулося у центрі села, непересічна подія викликала свої емоції та переживання.

- Сьогодні не просто відкриття відреставрованого пам’ятника. Це – етап становлення нашої Незалежності. Ці хлопці, які виготовили і встановили цей пам’ятник, вони напевно і не усвідомлювали, що зробили героїчний поступок, що це певним чином якось вплине на майбутнє України. Я пам’ятаю оте піднесення, коли постав пам’ятник, пригадую отой малюнок на свіжій штукатурці, де було зображено матір з дитям і сніп колосся. А ще – слова, написані на стелі: «І на оновленій землі, врага не буде, супостата. А буде син і буде мати і будуть люди на землі». Це було щось надзвичайне. І ось такі події, нібито «місцевого» характеру, вони наближали той день, коли у 1991 році Україна здобула свою незалежність. І вона, незалежність, тут, у Настасові теж будувалась, - каже мешканець села Михайло Гомівка.

Після урочистого освячення пам’ятника архієпископом і митрополитом Тернопільсько-Зборівським Василем Семенюком

перед сільською громадою Настасова розгорнулося хвилююче  документально-мистецьке дійство, учасники якого відтворили усі обставини появи у селі пам’ятника Тарасу Шевченку.

Отож тоді, навесні 1969 –го, зі Львова на Тернопільщину їхала вантажівка. За її кермом був житель Настасова Михайло Ворожбит. Біля нього – студент Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша, уродженець Настасова Ярослав Павуляк. А в кузові, у соломі притаїлося погруддя Тараса Шевченка. Його привезли до крайньої хати у Настасові, а далі, на підводі – до садиби Павуляків.

Звертаючись до односельчан та гостей свята, Іван Галашин сказав,  що нині ми вшановуємо не тільки Тараса Шевченка, але й і людину, без якої не було б нинішнього свята - освячення пам’ятника Кобзареві.

- Це – Ярослав Павуляк, мій товариш, український патріот. Ми тоді, у 1969 році до цього готувалися три дні. Вночі ходили, думали,  де поставити пам’ятник. Нам дехто казав, хлопці, що ви робите, ви не встигнете його поставити, як вас одразу ж загребуть. Але ми все одно почали роботу. Монтаж тривав цілу ніч. Люди носили воду, каміння, глину. Усе робилося потайки, що навіть ніхто із сусідів не здогадувався, що тут діється. Вночі хлопці взялися розрівнювати той горб, де ми задумали встановлювати пам’ятник, працювали до ранку. А дівчата з випускного класу тієї ночі сплели розкішний вінок-пошану Кобзареві. Уранці за кілька годин сюди прийшло мало не все село, - каже Іван Галашин.

Ведучі свята згадали кожного, причетного до цього мужнього і досить небезпечного на той час кроку. Це - Ярослав Павуляк, Іван Галашин, Остапа Ракочій, Євген Павуляк, Степан Пандус, Ганна та Володимир Куріци, Володимир Биковський, Іван Ткач, Ярослав Канцер, Михайло Драбик, Степан  Дзіндзіристий та десятки інших, хто долучився до встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку.

Дружина Ярослав Павуляка, пані Леся із хвилюванням розповіла про окремі факти як цієї пам’ятної події, так й інших моментів у житті чоловіка.

- Тільки чиста серцем 21-річна людина могла відважитися зробити такий крок, знаючи, що її могло чекати. 30 квітня у Славка був день народження, а 1 травня пам’ятник вже стояв. Тобто, він зробив собі такий подарунок на день народження, зрештою, не собі, а  людям – такий подарунок. В Україні подібних випадків не було. Ярослав ніколи не афішував свою любов до України, але підтверджував це своїми справами. Він 17 років змушений був провести на чужині. Перед цим Ярослав вчився в Чернівецькому університеті, з якого його виключили. Виключили за те, що вирішив зробити вечір  пам’яті Василя Симоненка, де він використав фрагменти із забороненого тоді щоденника Василя Симоненка. А тоді – комсомольські збори і виключення з вузу. І ще. Мені та й у своїх інтерв’ю народний художник України, лауреат Національної премії імені Шевченка Іван Марчук казав, що для нього в Україні існує два поети – Шевченко та Павуляк. Упевнена, Славко абсолютно щиро міг би підписатися під словами Тараса Шевченка: «Ми не

лукавили з тобою, ми просто йшли. У нас нема й зерна неправди за собою…». У них обох не було зерна неправди за собою. Це були люди, чисті серцем. Пам’ятайте Славка таким, а не «забронзовілим», занадто класичним, просто – живим чоловіком, який ходив оцими настасівськими вулицями, який знав ваших дідів, батьків, чи декого із вас. А ще дякую людям, які дали друге життя цьому пам’ятникові, що він дістав гідну освяту і вшанування, - сказала пані Леся.

Фактично, минулої неділі у Настасові, разом із відновленим пам’ятником було започатковано народження просвітницького центру імені Ярослава Павуляка. Відтепер тут відзначатимуть знаменні для села чи області дати, вшановуватимуть пам’ятні

події.

Іван Чайківський, генеральний директор корпорації «Агропродсеріс», меценат, який взяв на себе усі фінансові, організаційні витати щодо розбудови просвітницького центру та встановлення тут відновленого пам’ятника Кобзареві, каже, що це важливий для села день.

- Для нашого села – це надзвичайно знаменна подія. Тому що сьогодні, фактично, друге відродження пам’ятника Тарасу Шевченку. Нині хотів би, що всі зрозуміли яким був патріотичним, героїчним поступок наших дідів, батьків, які у 1969 році за одну ніч облаштували в селі цей пам’ятник, котрий простояв майже півстоліття. З ним зростали покоління настасівчан і

впевнений, що зростатимуть ще не одні покоління. Так, сьогодні на святі усі кажуть, як багато тут зроблено. Ми повністю реконструювали це місце, де колись стояло погруддя. Тобто, все це, що було із нетривкого матеріалу, ми відтворили у камені – і постамент, і стелу із образом матері та дитини. Той самий напис, що колись був, майстри викарбували на камені. Робили так, щоб це було навіки. А взагалі, ви бачите, як змінився Настасів за останні роки. Скажу відверто, я взяв перед собою певне моральне зобов’язання. – зробити Настасів до 2020 року одним із найкращих населених пунктів України, європейським селом.  І все для цього роблю разом із однодумцями, односельчанами. Тільки спільно ми можемо побудувати заможне життя, розраховуючи на свої сили і пам’ятаючи про тих, хто у різні роки жив, творив і страждав задля України, її майбутнього, - сказав Іван Чайківський.

Урочини в Настасові з нагоди 155-ї річниці перепоховання Кобзаря,

відкриття просвітницького центру «Відродження» імені Ярослава Павуляка й освячення відреставрованого пам’ятника Тарасу Шевченку завершилися концертом аматорських колективів та виступами окремих естрадних виконавців.

 Орест Сарматський

Фото автора