Нові сторінки історії відкрив науковець із Національного заповідника «Замки Тернопілля» про події понад 330-річної давності . Язловець - одне з найстаріших населених пунктів Бучацького району Тернопільської області.

b538b87a-3c09-4b6f-85cd-08368a1acf95

- Гортаючи сторінки польської преси початку минулого століття, вдалося натрапити на статтю відомого дослідника фортифікація Поділля (і не тільки), багаторічного директора Львівського архіву, автора багатьох книг і статей на тему історії розвитку мілітарної архітектури, доктора Александра Чоловського — «Zamek w Jazlowcu», пише у «Бучацьких новинах» Руслан Підставка, старший науковий співробітник Національного заповідника «Замки Тернопілля». - Стаття побачила світ 27 серпня 1934 р. в «Літературно-науковому кур’єрі» і була присвячена 250-й річниці визволення містечка Язловець від турків польським королем Яном III Собеським 25 серпня 1684 році, - каже дослідник. - Подільська земля протягом своєї історії пережила багато як звитяжних, так і драматичних періодів. Саме такою трагічною сторінкою минувшини сучасної південної Тернопільщини була турецька окупація 70-80 рр. XVII ст. Після захоплення турецькою армією під командуванням великого візира Мехмеда Кюпрюлю-паші у 1672 р. Кам'янця-Подільського розпочався період експансії Османської імперії на Поділлі. Турецьке військо, очолюване султаном Мехмедом IV, у складі якого були солдати кримського хана Селім-Гірея та козацькі загони гетьмана Петра Дорошенка, сягало близько 150-170 тис. чоловік.

cca6f32f-baf9-4e5a-bfd3-8e94ae93e01a

В 1672 р. містечко Язловець здобули турки-османи Хусейна Адену-паші, знищили міські мури, а військові дружини Б.Сеферовича-Спендовського навіть не чинили спротиву. Однак, в скорому часі турецькі війська залишили містечко. В 1676 р. Язловець знову здобули турки-османи (цього разу під проводом бейлер-бея Дамаску Ібрагіма Шайтана) і панували в ньому 7 років. Турецький комендант відбудував замок, зміцнив його новими фортифікаціями, а постійною залогою замку були яничари. За цей час місто занепало, був зруйнований домініканський кляштор, а монахи перебралися в сусідні вцілілі монастирі. Частина вірменів покинула місто і переїхала в Броди разом з іконою (образом) Діви Марії. В Бродах вони гостювали до 1700 р., звідки переїхали до Львова, де в 1710 р. утворили «Братство Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії», а на початку 1860 рр. ікона Діви Марії знаходилась в 4-му бічному вівтарі Вірменського Собору у Львові. Під час турецького панування (1672-1683 рр.) був сильно уфортифікований тільки замок - як крайній оборонний пункт османів на польсько-турецькому кордоні. У 1660 році, на підставі Журавинського договору, спільна Польсько-турецька комісія визначила кордон обох держав. З заходу цим кордоном була річка Стрипа (від устя до Дністра). Залишаючи Бучач на польській стороні, кордон повертав на схід і проходив між селами (на польській території залишалися Трибухівці, Джурин, Тудорів, Майдан, Гадинківці, Шманьківці, Жабинці, Крогулець), а біля Личківців кордон дотикався до Збруча. Поляки на своїй території сконцентрували два потужні кавалерійські загони, один в Теребовлі, а інший в Микулинцях. Турки, в свою чергу, відбудували та реставрували замок у Язловці, який був досить сильно укріплений. Чортків став столицею суб-паші чортківського пашалику. Весною 1684 р. військо Речі Посполитої на чолі з тріумфатором Відня королем Яном III Собеським (його супроводжувала дружина Марія-Казимира) рушило на Поділля. Участь у поході дружини зумовило її щире бажання побачити «як виглядає війна» і підтримати чоловіка в скрутний час. Король змушений був погодитися на прохання «коханої Марисєчки» і запросив на цю виправу весь двір. 2 серпня королівська сім'я з дочкою та королевичем Якубом залишила Жовкву і прибули до Львова. В складі двору були апостольський нунцій Палтавіціні, французький посол, маркіз Францішек де Бетуне з дружиною Людовікою-Марією (рідною сестрою королеви), посол австрійський, граф Вальдштайн, посол Венеції Анджело Моросіні, посли Іспанії, Курляндії тощо. 5 серпня двір виїхав зі Львова і через Глиняни на наступний день прибув до Золочева, де зупинився на постій в замку. Після 10-денного перебування в Золочівському замку король зі свитою вирушив «в поле» через Поморяни, Конюхи, Козову, Переволоку до Бучача. Великий коронний гетьман Станіслав Яблоновський видав універсал про збір всіх коронних військ біля села Вишнівчик над Стрипою для «генерального попису», після якого 23 серпня король прийняв парад обох військових формувань (польського - під орудою С. Яблоновського та литовського — під керівництвом великого литовського гетьмана Казимира Сапіги) в кількості більше 30 тисяч жовнірів. Того ж дня під Язловець був висланий генерал коронної артилерії Марцін Катський, який відправив на переговори про капітуляцію парламентаря - головного інженера артилерії, давнього соратника Яна III, француза Філіпа Дюпонта. З турецької сторони, із зрозумілих причин, була отримана відмова. Необхідно додати, що на замовлення того ж таки Дюпонта відомий французький художник-баталіст Пьєр-Деніс Мартін в кінці XVI - на поч. XVII ст. виконав цикл робіт, присвячених визвольному походу короля Яна Собеського. До цього циклу входив ряд робіт майстра, які зараз знаходяться в картинній галереї «Nеuеs Sсhlоss Sсhlеіshеіm» в околицях Мюнхена. Нам вдалося отримати фотокопії окремих робіт з цього циклу. На жаль, роботи П.-Д. Мартіна під назвою «Dіе Веlаgеrung fоn Jazlоvіес", написаної у 1705 році, серед цих фотокопій немає, - продовжує Руслан Підставка. - Отже, на світанку 24 серпня силами всіх вогневих засобів польської артилерії (дві батареї по 6 велико-каліберних гармат та по 4 мортири в кожній) було дано перший залп по замку. Турки відповіли залпом у відповідь. Біля 11 години стояв такий густий дим, що не було видно на два кроки. Цим скористалися польські мінери, яки заклали в стіни нижнього замку порохові заряди (міни). Ще ряд залпів призвів до того, що коло 18 год. комендант турецької залоги наказав викинути білий прапор. Бей не ставив жодних вимог капітуляції і здався на милість короля. Наступного дня, в суботу 25 серпня, королівська армії Яна III вирушила з-під Бучача до Язловця. Капітуляція була прийнята дуже урочисто і було захоплено багато провіанту, 16 гармат, різну живність, ручну зброю, амуніцію. Крім турецької залоги в кількості 540 чол., в полон потрапило 1500 посполитих людей, які королем були «мило-стиво відпущені». Керівник гарнізону здався, а оскільки за це в тодішній Порті йому загрожувала смертна кара, то королева запропонувала йому переїхати до Польщі, де він міг жити в одному з королівських замків і бути радником королеви. Після здобуття язловецької фортеці військо рушило в напрямку Кам'янця, а король з королевою вирушили до Жовкви. 23 липня 1934 р. до ювілею битви, на місці складання зброї турецькою залогою, як зазначає в своїй статті А. Чоловський, була відкрита і посвячена скромна мурована каплиця. Спорудило її місцеве населення в пам'ять про бій 11-13 липня 1919 р. під стінами замку 14 полку уланів, що отримав назву «Полк уланів Язловецьких». Однак, це вже зовсім інша історія, - пише на завершення старший науковий співробітник Національного заповідника «Замки Тернопілля» Руслан Підставка. Орест Сарматський Фото: Руслан Підставка