Єдина на Тернопільщині капличка носить ім’я ікони Казанської Пресвятої Богородиці (фото)
У селі Різдвяни сьогодні відзначають свято на честь Казанської ікони Божої
Край сільської дороги у Різдвянах, що в Теребовлянському районі, стоїть каплиця ікони Казанської Божої Матері. Її по праву називають одним із духовних оберегів села.
Яка ж історія появи тут цієї каплички? А почалося все із того,що у житті мешканця села Петра Панасюка був особливий момент, який спонукав його взятися за побудову каплички, єдиної на Тернопільщині, що носить ім’я Казанської Пресвятої Богородиці.
- Десь ще років з 20 тому я задумав поставити у селі, в долині, біля річки, пам’ятний хрест чи «фігурку», щоб люди могли там помолитися, - згадує пан Петро. – Розповів про це дружині Галині, а потім – ще кільком односельчанам, в тому числі й колишньому голові сільської ради Степану Сосновському. І в кожного відчув розуміння і схвалення такого кроку».
То був час, коли доля закинула пана Петра і тисячі українців далеко від рідного дому. Щоб якось дати раду родині і облаштувати своє життя й життя рідних, люди масово їхали за кордон, на заробітки. Звані у народі «заробітчани» розсіялись світами, як це було не раз в історії Різдвян і, на жаль, продовжується й нині. Тут добре пам’ятають ті хвилі еміграції, які відносили галичан на всі континенти світу у пошуках роботи, котра б дала змогу досягнути певного добробуту.
Ось так і Петро Панасюк та десятки його земляків опинилися у Росії, в Москві, де були потрібні робочі руки, природна селянська мудрість, надійність і старанність у будівельній справі.
За вміння тримати слово, міцну вдачу, справедливість і виважений характер чоловіки-будівельники обрали поміж себе Петра Панасюка як бригадира, котрий, маючи під своїм «крилом» кілька десятків людей, міг почути і зрозуміти кожного з них…
У важкій праці, щодень якої не обходився без думки про рідний край, йшли дні, місяці, роки. Поруч із паном Петром працювали люди з різних областей – Тернопільщини, Івано-Франківщини, Львівщини, Закарпаття. Він, Петро Панасюк, у різних, часом непередбачуваних на чужині ситуаціях залишився опорою і справжнім надійним другом. Роботящих чоловіків єднала спільна праця і постійна думка про Україну, свою домівку і рідних. У вихідні ходили у храми на молитву.
- Ми йшли до церков, не зважаючи на те, хто до якої релігійної конфесії належить, шукаючи там, у спільній молитві сили і Божої помочі у своїй праці й бажаючи добра й здоров’я всім, хто залишився вдома, в Україні, - розповідає пан Петро. - Серед різних храмів, чи не найчастіше відвідували Казанський собор. Невеликий за своїми розмірами, але, водночас, величний, з особливою архітектурою і внутрішньою церковною красою він чомусь найбільше нас приваблював. Там такі прекрасні розписи, іконостас, лики святих і найголовніша святиня – ікона «Казанська» завжди викликали в кожного з нас особливі відчуття і благодать душі. Не раз, повертаючись після молитви і зупиняючись біля Воскресеньких воріт, де стоїть капличка Іверської Божої Матері, думав: от була б така краса у рідних Різдвянах! – згадує пан Петро. На все Божа воля. Правду кажуть, що думка без діла – мертва. Ідею свого товариша щодо спорудження каплиці у Різдвянах підтримали не тільки понад 40 його друзів, який працювали з ним на заробітках, але й односельчани, інші добрі люди.
У Різвдянах для каплички підшукали місце - між двома пагорбами, один який вкривали берізки, а інший – хвойний ліс. У 2008 році для майбутньої каплиці освятив нині вже покійний отець Ігор Оліх. Того ж року, коли у Москві Петро Панасюк молився перед «Казанською» за «всіх тяжко болящих», у Різдвянах тихо відходила у засвіти його мама. Хтозна, можливо, свіча, запалена сином Петром у далекій стороні й полегшила останні дні життєйської дороги його матері, котра упокоїлась в Бозі у день Казанської божої Матері, що відзначається двічі на рік – у липні та листопаді. Така сумна обставина ще раз утвердила у вірі й щирих помислах пана Петра: майбутня капличка таки носитиме ім’я ікони Казанської Божої Матері.
Поступово до справи побудови каплички долучались добрі люди з села і поза ним. Допоміг професійними порадами і працею земляк, скульптор й художник Михайло Кульчицький зі Струсова, люди офірували гроші, інші - пропонували оплатити роботу будівельників, столярів, бляхарів. За внутрішні розписи взялися майстри з Тернополя – Ігор Чабан та Валерій Копко, художню різьбу згодився виконати Олег Мамедов із сусіднього села Заздрість, написання ікон довірили члену Національної спілки художників України, талановитому художнику, скульптору й іконописцю з Теребовлі, нині вже заслуженому художнику України Миколі Шевчуку.
І ось, 2013-й рік. Недільні дзвони величально сповістили про хресний хід з нагоди освячення каплички ікони Казанської Божої Матері.
- Тоді процесія з хоругвами пройшла усім селом. Попереду молоді люди несли майстерно виконану іконописцем Миколою Шевчуком «Казанську», співав церковний хор. У променях сонця святий образ Богородиці аж світився, люди аж витирали сльози від радості, - пригадує Петро Панасюк.
Уперше біля новозбудованої каплички прозвучала молитва до Казанської Богородиці. Десятки людей різних конфесій прийшли поклонитися іконі «Казанська» та святим образам, написаних митцем Миколою Шевчуком. А яка краса навколо цих образів, обрамлених вирізьбленими об’ємними, філігранними дерев’яними орнаментами-окладами! Витончені лінії, залишені різцем Олега Мамедова не залишають нікого байдужим. Затамувавши подих, люди й нині тут вкривають себе хресним знаменням, вдивляються в ікони, розписи, а на них, зверху, з куполу споглядає символічне зображення Всевидящого Божого Ока…
Нині біля каплички ікони Казанської Божої Матері у Різдвянах відбулася свята літургія, мешканці цього та навколишніх сіл вклонилися святині і в щирій молитві просили у Всевишнього ласки та милосердя.
Фото автора
