«Не плач, не кляни – його Бог покарає», –так радять Марії Терещук її рідні і близькі. Вона й уже розгубила злість і розсудливо каже: «На дорозі усяке буває». От лишень за 16 літ, відколи вона в інвалідному візку, водій – винуватець її каліцтва – жодного разу не постав перед очима, не схилив голови у каятті, не запропонував хоч якось загладити провину… Є ось такі люди, й нічого не вдієш…

Про цю 60-річну жительку с. Зеблази Кременецького району «Свобода» уже писала, востаннє – у травні цього року. Тоді автор цих рядків разом з адвокатом, скориставшись тим, що на прямому телефонному зв’язку у редакції був керівник обласної поліції Олександр Богомол, розповіли йому про біду Марії. Мало того, що досудове і судове розслідування у цій «аварійній» справі (нагадаю: тернополянин Сергій Юрченко автомашиною наїхав на підводу, на якій їхала Марія) тривало аж дев’ять років і у результаті до винуватця застосували амністію, то тепер понад шість років не виконується рішення у цивільній справі. У 2009-у Марія звернулася до Кременецького райсуду із позовом до Юрченка про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, відтак присуджено сплатити позивачці понад двісті тисяч гривень. Однак з того часу Юрченко не сплатив жодної копійки, а держава в особі державної виконавчої служби дуже мляво і неохоче займалася виконавчим листом. Нібито числилася за боржником машина, але не знайшли її, начебто мав він рушницю, але теж, мов у воду канула. Ні даху над головою, ні майна, ні роботи… І це про чоловіка, 1978 року народження, батька двох дітей. У ДВС були ще й виконавчі листи про велику кількість несплачених штрафів за порушення правил дорожнього руху та ще один борг по кримінальній справі – у результаті аварії Юрченко спровадив на той світ ще одного чоловіка, за що теж відбувся… амністією і цивільним позовом про відшкодування шкоди, за яким теж не сплатив жодної копійки.

Так от, якщо раніше на Маріїні скарги на невиконання судового рішення не дуже реагували, то цього разу поліція розпочала стосовно Юрченка кримінальне провадження – за невиконання судового рішення. З Кременецького райвідділу поліції у Зеблази приїхав слідчий, опитав Марію, вручив їй пам’ятку потерпілого. З того часу (а це вже два з половиною місяці) – більше ніяких звісток. Одні кажуть, винуватець – за кордоном. Але суд ще декілька років тому наклав йому обмеження на виїзд за кордон. З батьківської квартири його виписали, і рідні ніби й не знають, де він є. Проте Юрченко заявив про себе, звернувшись у квітні цього року до Тернопільського міськрайонного суду із заявою про перегляд заочного рішення, винесеного ще у 2015 році. Тоді Марія через свого представника домоглася нарахування інфляційних, пені на суму неповернутого боргу, відтак борг склав понад півмільйона гривень.

На понеділок у цій справі було призначено судове засідання. Я прийшла до суду, аби нарешті взяти коментар у боржника – «господаря життя», який безкарно калічить, зводить зі світу. Хтозна, може він пояснив би, чому так поводиться з Марією.

Але він на суд не з’явився. Чекав на нього і працівник Кременецького райвідділу поліції, який мав намір вручити Юрченку повістку до слідчого. Суддя переніс судовий розгляд на інший день.

А що Марія? Спілкувалися з нею по телефону. «Сиджу переважно у саду. Колись чоловік вивозив мене у люди, до церкви, та відколи він помер, світ став ще закритішим. Зі мною дочка, її сім’я. Дякую їм за жертовність – я у тій привілейованій касті інвалідів, які мають любов і догляд.

Крутять ноги, мабуть, на дощ. Читала, що у Чернівцях роблять операції, які ставлять таких, як я, на ноги. Але це дуже дорого. Якби мені коляску з двигунцем… Моя хата в низині, біля лісу, то вибратися «на люди» було б легше.  Але це теж великі гроші…»

Марія має снагу до життя і надію. Каже, що багатьом важче, ніж їй, наприклад, лежачим інвалідам. Проте для мінімального комфорту, аби хоч трохи вивільнити родичів від турбот, потрібні гроші.

Чи настане той день, коли боржник поверне бодай дещицю?..