«Зоряна казка» від тернополянина (фото)
Пишатися треба своїми заслугами, а не регаліями родичів. Так вважає Юрій Горбачевський, нащадок видатного науковця, засновника першого в світі Міністерства охорони здоров’я, кандидата на Нобелівську премію з фізіології і медицини 1911 року, нашого краянина Івана Яковича Горбачевського. Чоловік розробив бренд «Квас Тарас», а також брав участь у створенні ролику «Попелюшка» для Galaxy S7 edge від Samsung. А ще є автором книжок для дітей і мріє побувати в Космосі. Народився у Тернополі, повідомляє Про.те.
– Чому переїхали до столиці?
– Довелося стати внутрішнім гастарбайтером, бо бізнес в Україні найбільше сконцентровано у столиці. Можливості працювати дистанційно на початку 2000-х ще не було, а розвиватися у створенні реклами можна було тільки у Києві.
Напочатку було важко. Не тому, що без досвіду знайти хорошу роботу було непросто, хоча з хорошою роботою мені пощастило одразу, а тому що в російськомовному середовищі того часу доводилося відчувати сильний утиск тим, хто спілкується українською. Проте, я не здався. На щастя, тепер Київ майже україномовний.– Як не втратити себе на тлі конкурентів – у творчості, у бізнесі?
– Потрібно бути унікальним, оригінальним або працювати краще та більше за інших.
– Чим тепер займаєтеся? Тернопільському читачу ви відомі як автор двох книжок для дітей «Зоряна Казка» та «Фестиваль планет».
– Мені подобається створювати чесну і дотепну рекламу у багатьох її проявах: від назви для брендів до зйомок видовищних відео-сюжетів. Українцям відоме ім’я «Квас Тарас», який я розробив, а також ролик «Попелюшка» для Galaxy S7 edge від Samsung, створений спільно у команді рекламної агенції Cheil.
– Як з’явився задум написати «Зоряну Казку»?– З дитинства я був авантюристом, а тому брався за будь-яку можливість створювати речі, що мені видавалися дивовижними. Від рукавичок мамі на кухню до моделей ракет, які злітали на висоту в десятки метрів.
Одного дня моя подруга Марічка Михайлошина дала полистати свій молескін із замальовками до улюблених казок. Вони склали на мене велике враження, що я виразив у фразі «так захоплююче, що самому хотілося б написати казку, до якої б ти намалювала ілюстрації». Вона погодилася і взяла з мене обіцянку написати свою казку. Пів року не надходило ідей, вартих для хорошої казки. І от якось у поїзді, на шляху з Києва до Тернополя, в нічному небі я спіймав момент падіння метеориту. Падаючи, він розламався на два шматки. Це тривало лише якусь мить, але подія була настільки неординарною, з того, що коли-небудь бачив, що досі її пам’ятаю. У ту ж ніч я надумав писати «Зоряну Казку», сюжет до неї наростав з написанням кожної наступної глави.
– У нас є ця книжечка і хоч вона видається доволі дорослою, мій малюк зацікавився нею вже в 2,5 років. Для діток якого віку ви її пропонуєте?
– «Зоряна Казка» існує у кількох форматах: набір листівок для дітей від двох років і старших, та у форматі книжки у твердій палітурці, для тих діточок, які щойно навчилися читати.
– Чи є ідеї наступних книжок?– Не так уже й багато письменників в Україні заробляють на життя своєю літературною працею. Я не один з них. Моя професія вимагає від мене видавати та реалізовувати щодня нові ідеї. У складний для економіки України час доводиться надавати пріоритет роботі, при використанні свого творчого ресурсу.
Ідеї сюжетів для нових історій у мене є. Колись знайдеться й час їх подописувати.
– Коли завітаєте до рідного міста, щоб репрезентувати свої книжки?
– Маю кілька запрошень від бібліотек та шкіл Тернополя. Проте на уже видані мої книжки період презентацій давно минув. Тому обов’язково скористаюся запрошенням, як тільки вийдуть нові книжки. Коли це буде, покаже час.
– Як молодим авторам видати свої книжки?– Коли писав свою першу казку, то не планував, що вона побачить світ у форматі книжки. Якщо б не літератори, яким на очі потрапили перші глави «Зоряної Казки», то сподіватися на її видання я б не посмів. Редактором цієї книжки погодилася бути Валентина Васильковська – мати співробітниці, на якій «випробовував» свій перший текст. Пані Валентина має величезний досвід роботи з авторами української літературної класики. Її оцінка і підтримка дала мені натхнення за будь-яку ціну видати книжку. Знайти спонсорів чи видавництво, які б погодилися видати книжку невідомого автора мені не вдалося. Довелося «Зоряну Казку» продюсувати та видавати власними силами і коштом. У кожного автора свій шлях, але якщо віриш у себе, то ніщо не повинне зупиняти зробити перший крок.
– Чи змогли б ви спалити щось, що створили, якщо б вважали, що воно нецікаве?
– Кожен написаний абзац я редагую багато разів. Бувало, що цілу главу знищував і повністю переписував. Олівцем, чи ручкою я занотовую лише ідеї, а вже сюжет друкую на клавіатурі комп’ютера чи планшета. Якщо клавіша «Delete» — це сірник, то своєї «творчості» я спалив чимало.
– Серед ваших фото бачимо козака у шапці-бирці. Що це? Участь в театралізованій виставі?– Атрибут зі зйомок рекламного ролика Samsung Note5, автором якого я не є. Але пишаюся часом роботи в одній аґенції разом зі Славою Денис, Дімою Зезюленим (LATEXFAUNA) та Євгенієм Овчарем, які цей ролик створювали.
– Що для вас – подорожі?
– Обожнюю подорожувати світом, тому стараюся побувати закордоном хоча б раз у рік. Десять років тому вперше побував у Канаді — здійснив дитячу мрію побачити знаменитий водоспад (насправді їх два) Ніагари. Нещодавно посольство Канади, на жаль, відмовило мені у другій поїздці. Дуже хотілося побачити замерзлу Ніагару, але вже більше не хочу. Люблю Барселону і Червоне море в Шарм-Ель-Шейху.
– Як далеко ви знаєте своє генеалогічне дерево?– Іван Горбачевський є внуком мого прапрапрадідуся. А вже від свого дідуся я запам’ятав на все життя, як він казав: «Слід пишатися своїми заслугами, а не регаліями родичів».
– Що робити, коли не складається особисте життя?
– Змінити вимоги та очікування щодо себе та інших.
– Що таке щастя?
– Отримувати задоволення від життя всіма способами, що не шкодять іншим. А також миттєвості ейфорії, запрограмувати яку не можливо, бо вона сама вибирає свій «зоряний» момент.
