Місто багатовимірне у своїй суті, тому маршрути ним можна вкладати за щонайрізноманітнішими принципами. Приміром, добираючи місця, котрі приємні для пам’яті, зору, слуху, запаху чи торкання. Нині – розмова про приватні точки, пов’язані зі спогадами, й ті, котрі характерні своїми звуками. Про такі запитувала культурного менеджера, музиканта Ярослава Качмарського, повідомляє Погляд.

– Які улюблені вулиці?

– Одна з них — Над ставом. Це шматок дикої провінції в центрі міста. Коли їжджу на велосипеді, намагаюся завжди прокладати маршрут через цю вулицю. Особливо подобається будинок номер шість. Середня частина його даху скляна і завжди фантазував, що там є якась кімната, де можна собі походити. Коли зайшов всередину і побачив, що її там нема, був трохи розчарований. Ще на тій вулиці є будинки з різними прибудовами, смішна дерев’яна халупа, пункт прийому склотари — приємний такий провінційний бардак. Ще там колись (ближче до Надставної церкви) стояв покоцаний «Баркас» (автомобіль моєї мрії, колись хочу собі такий придбати).

Вулиця Камінна — рубіж мого дитинства. Перший ареал, де ми з друзями тусувалися, обмежувався вулицею Крушельницької, як стали старші, перейшли на Камінну. На ній є музична школа, де я вчився. Це така вулиця, котру всі обходять, там недостатньо руху, завжди мало людей. Але з неї можна вийти в інші точки — є гарний прохід до четвертої школи. (Колись десь там був магазинчик із комп’ютерами чи ще якою бідою і ми школярами ходили дивитися, як там грають в комп’ютерні ігри). Можна спуститися до облдержадміністрації — коли мав журналістське посвідчення, проходив тудою. Хочеться, щоби цей прохід був відкритий, і з Камінної можна було вільно спускатися до Грушевського. А ще на вулиці є красиві внутрішні дворики зі сторони п’ятої школи.

Третя улюблена вуличка — Головацького. Там всього шість будинків, і кожен по-своєму особливий. Один тому, що я там виріс; інший — на куті з вулицею За Рудкою — цікавий надлишком декоративних елементів; той, з котрого починається вулиця, має прикметний фасад, на якому зазначена дата зведення — 1910 рік, колись на його стіні, де виноград, намалював графіті; за четвертим класне подвір’я. І біля всіх тих будинків були пси, котрі дуже голосно гавкали.

– Які звуки тобі ще запам’яталися?

– Перші, котрі врізалися в пам’ять — звуки літака. Вони колись значно частіше пролітали над містом. «Новий світ» — це звуки потягів. Малим ходив колією на промзону розглядати графіті. З часом просувався далі до фарфорового.

Інша частина звукових спогадів з дитинства пов’язана з гаражем на вулиці Федоровича, навпроти «Пласту» – там постійно відбувалися репетиції якихось рокерів. Зупинявся біля нього і слухав, хоча мало що можна було розібрати. У підлітковому віці були «Висадки» та «Рейвахи» в «Довженка».

Дуже люблю звуки від забивання сваї. Подобаються звуки  тваринок у зоокуточку парку «Топільче». А минулого тижня, коли проходив Камінною повз музичну школу, почув якісь абсолютно хаотичні поєднання голосів та музичних інструментів. Піднявся на другий поверх — в концертному залі була африканська служба божа — від її слухання були дуже свіжі відчуття.

Мені подобається ловити і записувати звуки міста. Деякі  з них використовую в своїй музиці.

– Мені здається, одним із найвпізнаваніших за звуком є Старий парк. Таким його роблять зграї ворон. Як вони тобі?

– Вони мене деколи лякали, бо справляли гнітюче враження. Це місце не найкраще для романтичних побачень, а з’ясовування стосунків може набрати апокаліптичного відтінку.

– А з чим асоціюється центр?

– Колись асоціювався зі джинглом радіо, зробленого за мотивами пісні «Чом, чом, чом земле моя…». Цих звуків уже нема, а є накопичення абсолютного непотребу на площі та зупинках. Я впевнений, що це праця нечистого. Таку огидну та гучну рекламу можуть робити тільки його слуги. А от рупор радіо «ЛАД» біля облдержтелерадіокомпанії подобається – навіть коли голосом Андрія Середи звучить «Простатит аденома операція» – це цікавіше, як «пайова частка в багатоквартирному будинку».

– Сонячний?

– Звучить мені об’їзною та базаром — не найкращі звуки.

Але вночі буває ліпше — дзижчать трансформаторні будки.

– І, якщо узагальнити — як звучить Тернопіль?

– Це невдалий варіант ілбієнту — музики, котру складали так, щоби звук мінявся залежно від того місця, де ти є, і кожен отримував свій конкретний ефект. У нас таке виникає, скорше, через невпорядковане нагромадження об’єктів, котрі транслюють звуки. Нині біля «Євроринку» дві колонки абсолютно розсинхронізовано грали різну музику. Якщо по цьому пертися, можна було б знайти точку, де ці звуки звучали б рівномірно — певний час цим можна було б насолоджуватися. Тобто сприйняття міських звуків залежить від конкретної людини і того, наскільки вона любить трешак.

Анна Золотнюк