Педагог за освітою та художник за покликом душі Олександр Дмітрух працює у Тернопільській обласній клінічній комунальній психоневрологічній лікарні. Деякий час ілюстрував дитячі книжки. Батько Олександра, Микола Дмітрух – знаний графік та карикатурист. Син пішов далі – він не лише продовжив батьківську справу, а й розвиває напрямок арт-терапії, що особливо важливо не лише для пацієнтів, а й зовні здорових людей. Балансування на межі стресів у сучасному житті може поступово призвести до непоправних наслідків, залежності від шкідливих звичок. Митець вважає, що скеровувати втому у творче русло – дієвий метод профілактики, повідомляє Про.те.

Про його творчість дуже світло сказав доктор медичних наук, вчений у галузі мікробіології Іван Ситник: «Графіка Сашка Дмітруха ніби згущуює століття чи навіть тисячоліття. Це той світ, яким його побачив митець, як він переломився в його очах й душі. А зір художника спроможний проткнути не лише завісу плинного часу, а й неба, зазирнути поза хмари і паралельні світи. Однак ці картини не відкидають нас у темне позасвіття, не лякають душу і не навіюють тривожних думок, а дарують радісні й світлі відчуття, наснажують душу добром і любов’ю до минулого, оптимістичною вірою у світле прийдешнє. Олександр Дмітрух – глибоко національний митець, він любить свою землю і свій народ. Любить без патетики, риторичних жестів і сліпого замилування, а так, як любить син матір, як християнин – Бога, що подарував йому життя. Ця любов відчувається в усьому – кожній лінії олівця і найменшому порухові серця».

– Майстер-класи із витинанки проходили в 4, 5, 6 школах, в 4 бібліотеці та центральній міській бібліотеці, а також у ЗОШ села Петриків. – розповідає Олександр. – На заняттях я вчив дітей робити витинанки, ліпити і малювати. Надалі планую продовжувати працювати над майстер-класами, щоб допомагати дітям розвиватися і проявляти творчі здібності. Також на роботі допомагати людям відчувати свою цінність і особливість, тому що завдяки творчим заняттям ми одночасно себе реалізуємо і лікуємо. Час від часу організовуємо виставки їхніх робіт – для людини важливо не лише процес творення, а й уміння приймати результати своєї праці та сприймати у порівнянні із іншими.

– І дітям, і дорослим, тому що ми відчуваємо себе творцями чогось прекрасного, ми змінюємо свій внутрішній світ. Адже ознакою людини є творення, а не руйнація. Заодно удосконалюємо себе в малюванні. Для дітей – це спосіб розвинути нові навички і проявити себе в тому чи іншому виді мистецтва, а для дорослих – це можливість  спрямувати втому в русло відродження сил від втоми, депресії чи злості.

– Коли батькам слід починати займатись із дитиною малюванням?

– Особисто я почав ліпити з пластиліну з трьох років, тому вважаю, що цей вік є сприятливим для розвитку творчості в дітей. А взагалі зараз все відбувається значно раніше! Тож якщо дитина хоче ставити відбитки пофарбованих пальчиків у рік і у батьків є така можливість це забезпечити, то що ж у цьому поганого?

– У якому віці краще поступати в художню школу?

– Як на мене, можна із 6-7 років, але робити акцент на творчі завдання. Однак тоді заняття повинні бути досить короткими. У художній школі урок триває в середньому 3 години (з перервами), тож самі подумайте – дитині з першого класу нелегко буде зосередитись на такий тривалий проміжок часу, а треба ще й сприймати теоретичні знання.

– Це для кожної дитини індивідуально. Ліпка важлива – бо це і стимуляція центрів мови у пальчиках дітей, і особлива енергетика матеріалу і спостереження потім за висиханням роботи та її розфарбовування. Щодо витинанок – то з набуттям навиків можна буде вже й не промальовувати контури малюнку на папері заздалегідь, а вирізати вже, що забажається. Але для цього слід багато тренуватись (сміється).

– Про що ваші картини? У якій техніці працюєте?

– Мої картини всі з дитинства – в мене воно було казковим і завдяки малюванню я повертаюся в той час і черпаю ресурси. Працюю в техніці графіки, є витинанкові роботи. У 2015 році в галереї Бункер-муз  відбулась моя персональна виставка портретів відомих людей сучасності в техніці витинанки. Також люблю малювати дитячі ілюстративні малюнки церкви.

– Як ви ставитеся до ілюстрацій виконаних в комп’ютерній техніці?

– Не дуже їх люблю. Завжди більше цінується робота, виконана від руки. Маю на увазі, це часом дуже дорого вартує тим, хто хоче проілюструвати свою письменницьку творчість… Але це виправдана вартість. Це живе дихання митця на папері.

– Звичайно! Творчі люди дають нам відчуття прекрасного, чарівного. Я дуже люблю поезію і малювання – вони дають мені зрозуміти як себе, так і події, які відбуваються навколо нас, і заодно допомагають змінити себе.

– Чи маєте час і бажання читати книжки?

– Мені подобається творчість Івана Франка, люблю читати Хемінгуея, Джека Лондона. Люблю вірші. Деколи їх сам навіть пишу.  Чесно сказати, мабуть немало їх написав: не рахую. Я пишу в повідомленнях друзям багато віршованих рядків, розсилаю в привітаннях до днів народження і переважно забуваю. Це нормально забувати, бо якби ми тримали в голові надмір інформації, то дуже би втомлювались. У пам’яті з десяток значимих…Просто писати постійно є потреба така – деколи поет в мені отримує перевагу над художником. Люблю колишні хороші фільми – передивляюсь ретро двадцятирічної давності, вони мене захоплюють.

– Чи можна бути успішним художником і педагогом, чи поетом і математиком?

– Звичайно що можна. Леонардо да Вінчі найяскравіший приклад цього.

– Як стати щасливим?

– Щастя є довкола нас навкруги, тільки потрібного його помічати.

Наталі ВОЛОТОВСЬКА