Вперше поїхав у Лондон на позичені гроші, але згодом об'їздив країни Європи і досліджував, чи можна там витрачати рекордно мало. Тернополянин Юрій Дубас зараз працює в Івано-Франківській області заступником директора деревообробного підприємства, а в неробочий час подорожує. В його мандрівницькій “колекції” понад десяток країн – Англія, Польща, Угорщина, Норвегія, Іспанія, Італія, Голландія, Німеччина, Єгипет, Ізраїль, Туреччина, Канада, Грузія, — пише "Тернопіль наживо".

– Юро, звідки в тебе любов до подорожей і з чого все почалося? – Напевно, з мрій. Коли в школі на уроках географії вивчали різні країни, уявляв, як гуляю вуличками Лондона, нічним Будапештом чи стою біля Ніагарського водоспаду в Північній Америці… Кожна людина повинна ставити собі мету в житті і робити все задля її досягнення. Коли навчався на другому курсі факультету міжнародних відносин Тернопільської академії народного господарства, мені випав шанс поїхати на стажування до Лондона. Академія допомагала оформити необхідні документи, і ми мали можливість півроку навчатися у мовній школі і паралельно працювати. Це був 1999-ий рік. Власних грошей у мене не було, але було велике бажання поїхати, і я позичив 1000 доларів США у свого дядька. Коли усвідомив, що вже їду, то відчуття було таке, ніби лечу у космос (усміхається).

– Яка країна найбільше вразила? – Можу сказати багато теплих слів про кожну країну, де мені довелося побувати. Всі вони чарівні по-своєму: Голландія – з її природою і людьми, Іспанія – з культурними пам’ятками і безкрайніми пляжами… Одні з найтепліших спогадів на даний момент залишилися від Грузії. Перше, що вражає, – це патріотизм грузинів. Таке враження, що там усі працюють у “міністерстві туризму”. Коли бачать туристів, починають розпитувати, де були, що бачили, радять куди піти. Наприклад, коли ми сиділи в ресторані, до нас підійшов чоловік і сказав: “Я чую, що ви з України, ось вам вино від мене”. Тоді підійшов інший: “Я – власник готелю. Наступного разу, коли приїдете, зроблю вам 20-відсоткову знижку”. Їхня відкритість до людей підкорює. Що стосується країни, то, напевно, Україна візуально має навіть кращий вигляд, ніж Грузія. У нас те, що приватне, охайніше, ніж те, що державне, в Грузії – навпаки. Самі грузини кажуть, що там легко відкрити бізнес, легко купити і зареєструвати машину, тобто ті моменти, з якими людина стикається в повсякденному житті з державою, не викликають труднощів. Якогось великого достатку я там не побачив, але люди щирі, поліцейські дуже ввічливі, у містах порядок. Ось у такі моменти відчувається держава як інституція для людей, а не ворог – як у нас.

– Як плануєш і організовуєш подорожі? – Три роки тому до нових мандрівок мене підштовхнула телепередача “Орел і решка”. Мені стало цікаво, чи справді можна організувати відпочинок у такому форматі, як вони показують. Справді, вікенд у Європі можна провести і за 100 доларів, але до цієї суми не входить переїзд чи переліт – як правило, найдорожча частина подорожі. Добре бронювати квитки на літак задовго наперед, навіть за рік, бо чим ближче до дати вильоту, тим вища ціна. Наприклад, торік восени я літав з Києва до Валенсії (Іспанія) за тисячу гривень в обидва боки, а за місяць до вильоту квиток коштував уже сім тисяч. Якщо бронюєш квиток, відповідно починаєш шукати помешкання. Обираєш кілька варіантів, але, що теж важливо, потрібно вибрати такі варіанти, де можна було б скасувати броню безкоштовно, бо за кордоном сувора політика повернення коштів. А далі вже плануєш, що хочеш робити на місці. Все залежить від власних інтересів. Я переважно подорожую зі своїми друзями. Зазвичай нас збирається четверо-п’ятеро. Намагаємось організувати поїздку так, щоб вилетіти в четвер-п’ятницю і повернутися в неділю-понеділок. Тоді не потрібно брати тривалішу відпустку, а чотири дні цілком достатньо, щоб відпочити.

– Нині багато хто віддає перевагу самостійним подорожам, а не з турфірмами. Чому так? – Тому, що це свобода — свобода пересування, вибору країни, курорту, готелю… Мені здається, що нині туроператори зупинилися на місці, люди не отримують того, що мали б отримати від поїздки. Я теж колись їздив на відпочинок з організованою групою. Першого разу це була Угорщина, потім – Єгипет і Туреччина. Такі подорожі досить одноманітні, і відпочинок не можна спланувати так, як хочеш. У самостійних мандрівках є величезна перевага: їдеш, куди хочеш, і якщо подобається, можеш залишитися надовше, а якщо ні – змінити місто чи країну. Загалом скрізь до туристів дуже позитивне ставлення. За час подорожей у мене жодного разу не виникло проблем з ночівлею, пересуванням, спілкуванням з місцевими. У більшості країн чудово розуміють англійську мову, але якщо ви нею добре не володієте, то усмішка, доброзичливість і мова жестів допоможуть скрізь.

– Кажуть, щоб зрозуміти країну та її особливості, необхідно побути у ній хоча б кілька днів… – Погоджуюся. Наприклад, Амстердам (Голландія) для більшості асоціюється з містом, де панує вседозволеність на межі з розпустою, але це далеко не так. Те, що в них дозволені легкі наркотики, — лише вдалий маркетинговий хід. Заборонений плід солодкий, правда ж? Тому такі речі й притягують туристів. А взагалі Амстердам – досить дороге місто, охайне і доглянуте. Голландці усміхнені, дуже толерантні, люблять підкреслювати свою індивідуальність, додаючи до образу якісь яскраві акценти – шарфи, хустинки, браслети…

Якщо говорити про Італію, то там поважають гарний смак в одязі, а дотримання стилю – це своєрідний культ. Забезпечені люди одягаються відповідно до свого рівня. Наприклад, у Мілані чоловік може бути одягнений у дорогий брендовий костюм з краваткою, туфлі, годинник і… їздити на мопеді. Під’їде, поставить мопед біля свого магазинчика чи фірми і йде на роботу. Дорого одягнених людей часто можна побачити і на велосипедах, і в метро. Якщо говорити про Венецію, то це вже більше туристичне місто, люди там одягаються просто і практично.

Іспанці більше переймаються не одягом, а зачісками. Перше, що кидається в очі, – класні стрижки, доглянуте волосся, макіяж, манікюр. Так само і чоловіки дбають про свій зовнішній вигляд. Як і скрізь, є і неформали з дредами чи татуюваннями на голові, але на них ніхто не звертає уваги. Якщо у нас це викликає подив чи обговорення, то там до цього уже звикли і ніхто нікому не заважає бути щасливим по-своєму. Кожен займається своїми справами, бо розуміє, що є важливіші речі, на які, власне, й треба спрямовувати свої зусилля й енергію.