Нещодавно у сусідньому селі Дибще святкували ювілей школи 180 років з дати першої згадки. Відзначили цю подію гідно і гарно. Діти і жителі села мають знати і пишатися тим що у їхньому селі шкільництво має вікову історію. Але у цьому святкуванні, як і в святкуванні ювілеїв багатьох інших шкіл Тернопільщини є одна дуже вагома хиба. І це не питання потрібності чи величини святкувань.

Справа полягає у даті від якої починається відлік шкільництва у певному населеному пункті чи регіоні. На жаль, не вдалося мені знайти жодної статті де б цілісно було описано процес і зародження шкільної справи на Тернопільщині, та й це не дивно. Чому? Стане зрозуміло далі. Лише з окремих повідомлень можна довідатись про ювілеї шкіл у різних селах. Як правило це 100, 120, 150 років. Особи які організовують ці відзначення відсилаються для визначення дати відліку до документів часів Австро-Угорської імперії 19-20 століть. Позитивним є сам факт того, що люди шукають першоджерело. Але є й негатив, дуже часто вони таки не доходять до першоджерела. Думаю причина тут зовсім не у непрофесійності чи небажанні педагогів докопатися до істини. Просто побутує поширена думка про те, що відкриття шкіл по звичайних селах Галичини почалося за Австрії. Так, австрійська влада багато зробила для піднесення рівня освіти нашого краю, але не вона була ініціатором і рушієм шкільництва по селах, а лише зробила обов’язковою вже існуючу на той час початкову освіту. Цю місію сповнила не «матка Австрія», а Українська Греко-Католицька Церква на чолі з єпископами Львівськими. Тут я маю на увазі не взірцеві школи-колегіуми Василіянського чину про які всі знають, а саме звичайні низові початкові школи (дяківські) для селянських дітей одно чи кілька річні, у яких навчали читати-писати, рахувати та основ християнської віри. Один вчитель заперечив мені мовляв, то не були школи, але лише їх прототипи. Поміж його словами я прочитав тезу про те, що церква не здатна була на серйозний провід шкільництва. Це ще один міф якого маємо позбутися. Певно, де ж би Уніятська церква могла потягатися у професійності із Австрійською імперією. Так в тому і справа, що по-перше, коли Уніатська церква запроваджувала школи по наших селах то Австрії тут ще не було, а була Польща. А по-друге, що стосується рівня вчителювання, то вистачає подивитися на те що, початкова парафіяльна школа у селі 1760 року нічим надто не відрізнялася від австрійської школи середини 19 століття.

Щоб не звинуватили мене у фантазерстві перейду до конкретного прикладу школи у містечку Козова. Вагомість цього аргументу стає ще більш значущим тому, що кілька років тому найстарша школа мого містечка святкувала 80-літній ювілей. І жадної згадки про давнішу історію школи у Козові не прозвучало. Парадокс у тому, що святкували ювілей будівлі, а не установи. А це докорінно різні речі світоглядного характеру.

Порівняння згадок про шкільну освіту в парафіяльній школі 1760 року та австрійській початковій школі 1862 року в містечку Козова.

Витяг з візитації парафії Успіння Пресвятої Богородиці у Козові за 1760 рік (Національний музей у Львові, книга Ркл-21, аркуш 133): «Школа є, на розі цвинтаря до заходу, в ній дяк мешкає і дітей науки християнської навчає, йому парафіяни почесні річного дають по чвертці збіжжя міри козівської, бідніші ж по 12 грошів, і всі приносять два рази в рік святочного по 3 гроші». Така ж згадка є й про школу при козівській парафії Стрітення Господнього. На жаль, ми не знаємо скільки років тривало навчання у цій школі, ані немає опису інших предметів окрім катехизму. Та вже та коротка згадка говорить нам про те, що школа була, у ній дітей навчав один вчитель – дяк, навчання проводилось у парафіяльному приміщенні де мешкав дяк, тобто в одній кімнаті. Судячи з того яку плату за науку дітей отримував вчитель можемо припустити, що за недбале навчання ніхто б йому грошей не платив, тим більше не забуваймо, що це було на добровільній основі. Отже, виглядає, що освітній процес цієї школи був на належному, як на той час, рівні, і тривав впродовж цілого року.

Опис Козівської школи 1862 року за спогадом адвоката Антона Дольницького (Книга Олега Дольницького «Літопис роду Дольницьких», Львів, УКУ, 2004. с. 524): «… побирали приватну науку в учителя тамошньої школи народної, Майданього. … Майдані не приходив до нас, ми лиш ходили до школи, дуже нужденного будинку коло двора за латинським костелом… Школа мала лиш одну кімнату, де всі діти разом сиділи. З другого боку було мешкання Майданього, яке складалося з 2 кімнат і кухонки».

Отже з даного опису видно, що парафіяльної школи вже не було, бо інакше автор спогаду, який був внуком місцевого пароха, ходив би туди, але вже була народна школа. Вчитель був лише один і то виглядає що поляк. Навчалися всі в одній кімнаті, при тому що, відомо з іншої частини спогаду, що школа була 4 класна.

Крім цих скупих згадок авторові статті наразі не вдалося знайти більше інформації про школу у Козові тих часів. На жаль, наші джерела дуже обмежені, а пошук нових даних, які можливо десь є у архівних документах потребує копіткої дослідницької роботи.

Та навіть на основі цих текстів, ми можемо побачити, що загальний стан народної школи 19 століття практично був такий же як і парафіяльної 18 століття.

Вважаю, що несправедливо, а подекуди й свідомо, упущеним першоджерелом для дослідження теми поширення шкільної справи у нашому регіоні повинні розглядатися у першу чергу акти візитацій сільських парафій з середини 18 століття.

Далі - неповний перелік сіл які згадуються у тексті візитацій і мають школу. Обмеженість цього списку пояснюється: по-перше, браком збережених описів візитацій певних сіл, а по-друге, особливістю складного до прочитання в актах почерку деяких візитаторів, що потребує більш детального їх аналізу.

Перелік парафіяльних шкіл за Візитаційними книгами Львівської єпархії 1760 років (у Національному музеї у Львові) по території сучасної Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ

 (Бережанський, Збаразький Зборівський, Козівський, Підволочиський, Теребовлянський та Тернопільський райони).

   Бережанський район: м. Бережани: парафія Різдва Пресвятої Богородиці (згадка про відреставровану школу), парафія св. Юрія (на містечку), парафія Пресвятої Трійці; с. (тоді містечко) Нараїв: парафія Зіслання Святого Духа, парафія Воздвиження Хреста; с. Жуків, с. Котів (наказано збудувати на весні школу), с. Лапшин (піддячий вчить дітей), с. Поручин, с. Потутори, с. Рогачин, с. Словятин, с. Шибалин, с. Куропатники.

     Збаразький район: с. Галущинці, с. Кобилля, с. Романове село, с. Синява, с. Синягівка.

   Козівський район: с. Бишки, с. Вибудів, с. Дибще, с. Кальне, с. Козівка, м. Козова: парафія Успіння Богородиці, парафія Стрітення Господнього; с. Конюхи парафія Зіслання Святого Духа, парафія Успення Богородиці, с. Хоростець, с. Ценів, с. Щепанів, с. Будилів, с. Глинна, с. Городище, с. Дмухавці, с. Ішків парафія Архистратига Михаїла, смт. Кізлів парафія св. Миколая, с. Купчинці парафія Воскресіння Господнього (школа закладена, але ще не докінчена), парафія Введення в храм Богородиці, с. Велика Плавуча, с. Покропивна, с. Золота Слобода, с. Таурів, с. Велий Ходачків.

     Зборівський район: с. Білокриниця, с. Глядки (не добудована), с. Городище, м. Залозці: парафія св. Миколая, св. Івана Богослова; с. Заруддя, с. Манаїв, с. Мильно, с. Оліїв, с. Плесківці, с. Чернихів, с. Янківці, с. Висипівці, с. Волчківці, с. Годів, с. Гукалівці, м. Зборів: парафія Різдва Богородиці, парафія Преображення Господнього; с. Івачів, с. Калинівка, с. Кальне, с. Лопушани, с. Нище, с. Озерянка, с. Присівці, с. Славна, с. Товстоголови, с. Ярославичі, с. Білківці, с. Воробіївка, с. Данилівці, с. Кабарівці, с. Кудобинці, с. Курівці, с. Несторівці (школи нема,хоч є приміщення, але впродовж минулих 30 років там була), смт. (тоді містечко) Озірна: парафія Пресвятої Трійці, парафія св. Юрія; с. Осташівці, с. Підгайчики, с. Сировари, с. Ярчівці.

     Теребовлянський район: с. Бенева, с. Богатківці, с. Брикуля Стара, с. Варваринці (дві школи: одна коло приборства, друга на цвинтарі, ще не покрита), с. (тоді містечко) Вишнівчик, с. Гниловоди, с. Дарахів, с. Золотники, с. Соколів, с. Соснів, с. Струсів, с. Застіночне, с. Острівець, с. Різдвяни, с. Волиця (зараз частина м. Теребовлі), с. Глещава, с. Говилів Великий, с. Іванівка, с. Котузів, с. Кровинка, с. Лошнів, с. Налужжя (школа стара і обдерта), с. Семенів, с. Сущин (була, але згоріла), м. Теребовля парафія Успіння Пресвятої Богородиці.

     Тернопільський район: с. Настасів, с. Байківці, с. Великі Бірки, с. Грабовець, с. Малий Ходачків, с. Смиківці, с. Драганівка, с. Забойки. По цьому регіоні збереглося мало візитацій них актів 1760 років, тому є брак даних щодо наявності шкіл. Наявні візитації 1730 років не включали графи щодо стану школи.

     Підволочиський район: м. Скалат, с. Жеребки (Великі і Малі), с. Зарубинці, с. Іванівка, с. Кам’янки, с. Климківці, с. Колодіївка, с. Кошляки, с. В. Лисичинці, с. Остап’є, с. Рожиська, с. Росохуватець, с. Скорики, с. Фащівка, с. Хмелиська, с. Чернишівка, с. Шельпаки.

о. Михайло Забанджала