За свій багаторічний стаж грибника-аматора з таким чудом я зустрівся лише один раз. Богу дякувати, вже мав мобілку з фотоапаратом. Це було років вісім назад у вересні, повідомляє Погляд.

Знайшли ми з жінкою трьохметрову букову колоду всю обліплену кудлатими білими клубками (ф.1). Враження було таке, наче ми з дружиною пірнули у кораловий риф (ф.2, ф.3), але дихалось нормально. Мені доводилось такі клубочки бачити раніше, але вони були невеличкими і споживацької цінності не мали. А тут з однієї колоди ми зібрали (ф.4) кілограмів шість! В нас цей гриб на відміну від більш відомих баранячих (ф.7,ф.8) звуть оленячими ріжками.

Для мікологів сповіщаю. Тернопільська область, с. Струсів, Теребовлянського району. Середина теплого і не дуже дощового вересня. Місце і ту колоду провідую майже кожного року по декілька раз . Чудо не тільки не повторювалось, а жодного разу навіть маленького натяку не було на те, що тут масово росли оленячі ріжки. По атласу грибів України визначив, що це може бути одна з рамарій – гроновидна, чи Мера. Можу помилятися. Спеціалісти хай визначать точніше.

Вже пізніше невпевнено почув, що ці два види занесені у Червону книгу. По смаковим якостям оленячі ріжки (ф.7,ф.8) схожі на білий гриб. Велику пательню ми насмажили – люкс! Пару баночок замаринували – теж гарно! Решту засушили – чудово!

Одне сумно. Чи не нанесли ми шкоди довкіллю? Правда клубки ми зібрали не всі – лишили на розмноження. Але все таки… Цікаво, де вони ще ростуть і чи вони дійсно є настільки рідкісними на Україні і у світі?