Діти напрокат… Як їм повертатися до інтернату після Різдвяного свята?

діти напрокат

Забрати діток з інтернатів на Різдвяно-новорічні свята пропонують тернопільським родинам Благодійний Фонд «Майбутнє сиріт» спільно з службою у справах дітей Тернопільської облдержадміністрацією.  Сім’ї, що зголосяться, прийматимуть дітей з інтернатних закладів з 28 грудня 2017 року по 12 січня 2018 року. Для участі в акції необхідно, окрім решти документів, подати довідки про те, що кандидати не перебувають на обліку в психіатра і нарколога, довідку про наявність чи відсутність судимості. Окрім того, у родинах ще й обстежуватимуть помешкання, аби з’ясувати чи є необхідні умови для проживання дитини шкільного віку.

І навіть, якщо ви пройдете усі цю бюрократичні «необхідності», навряд чи можна до кінця бути впевненими, що справді зробите дитині краще. Чи не почуватиметься дитина-сирота ще гірше після свят, коли відчувши родинне тепло, вона буде змушена повернутися в інтернатське середовище, яке, будьмо відверті, не завжди є дружнім? «Терен» поцікавився у психотерапевта Світлани Пушкар.

- Уявляєте, як самотньо дітям в інтернатах, особливо в той час, коли в кожному домі вирує свято: пахне випічка, смачна їжа, святкові вогники, подарунки під ялинкою, – каже Світлана. – Дітям важливо бачити, що таке родина. Їм потрібен взірець здорових сімейних взаємин, щоб обпертися на нього згодом. Сім’я, куди запросять дитину, покаже – як взаємодіють між собою її члени. В інтернатах такого взірця немає, на вулицях дітям його не вхопити. А традиції нашої країни настільки багаті в довгих зимових святах, що можна багато чого навчитися. Добре, що акція передбачає перевірку тих сімей, котрі погодяться брати участь.

Також психотерапевт наголошує на тому, що дітям потрібні перш за все не подарунки. Для них важливо навчитися жити, спілкуватися, набути впевненості, чути про любов, віру в них, про те, що вони потрібні.

- Найбільше їхнє нещастя якраз у тому, що колись вони стали зайвими власним батькам і родичам. Ми ж можемо допомогти їм зцілитися від тих ран. Тоді діти міцніше стоятимуть на ногах, відчуватимуть в собі опору, – пояснює Світлана Пушкар.

Про те, що схожа благодійність має два боки каже протоієрей, капелан та волонтер Андрій Любунь:

- Це більше схоже на якусь піар-акцію. З одного боку, наче непогано, що діти на деякий час опиняться у сім’ях, зможуть зрозуміти – що таке сімейні цінності. Та з іншого їм, звісно, буде важко повертатися у звичне середовище. Як на мене, то краще було б влаштовувати сімейні вечори безпосередньо в інтернаті. Запросити родини з дітками, дати можливість поспілкуватися, можливо, долучити представників духовенства задля ненав’язливої розмови. У наших родинах рідко виховують розуміння і співчуття до дітей сиріт, а діток з інвалідністю узагалі лякаються. Тож, гадаю, варто почати з елементарних основ.

Фото з відкритих джерел

 

Вибір читачів за тиждень

Відео