Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

25 квітня 1946 року. Місто Почаїв. Начальник Почаївського РВ МВС молодший лейтенант Карандашов розглянув справу по обвинуваченню Івасюка Михайла Йосиповича про те, що він під час німецької окупації добровільно поступив в контреволюційну організацію ОУН юнацтва під кличкою “Берест”, мав ще клички “Дуб” та “Клен”. За вказівкою станичного села Гніздичне  Петлюка, кличка “ Пекельний” проводив збір продуктів харчування  та теплий одяг для бандитів УПА у місцевих  жителів того ж села, пишуть на сайті poglyad.te.ua.

Івасюк Михайло Йосипович

 “Коли прийшли енкаведисти на мій двір і почали питати за мною, то я в цей час сидів на горі в стодолі і хотів скинути сіна для корови. Я тоді почув шум і побачив озброїних військових. З цікавістю почав спостерігати за ними. Я тоді ще не міг зрозуміти, що вони прийшли за мною. Спочатку подумав що облава і когось з повстанців нашого села хочуть зловити, або хтось переховується від призову в армію. А це мене шукають. Адже у нашому селі, енкаведисти вже всіх старших половили, одних повбивали, інших посудили. Молоді в селі майже не було. Лишилися ті, хто пішов в “стрибки” або стали каліками. А тих хто прийшов з фронту на пальцях можна порахувати. Я тоді все зрозумів що це за мною, коли енкаведисти почали розмовляти з моєю мамою. Вона тоді так заломила собі руки і почала голосно плакати. То бралася за голову, то ставала перед ними на коліна. Разом з нею почала плакати моя рідна сестричка Ніна. Я ще довго не міг зрозуміти чого вони так голосно ридають. З хати вийшов мій рідний брат і почав з ними розмовляти. Тоді я швидко зліз по драбині і вийшов на двір. Першою до мене кинулася мама  і почала мене обнімати і кричати до кагебістів що не дасть їм свою кровинку. Я тоді подумав, що мене хочуть забрати на роботу у Донбас. Але коли зачитали документ, то я тоді зрозумів що моя дорога не на Донбас, а в Сибір. Мене заарештували і сказали, що будуть проводит обшук. Двоє швидко побігли до хліва і полізли на верх та почали скидати все сіно з гори. Потім чогось один поліз до корови, заліз до свині. Потім вилами почали все проколювати у хліві. Сказали мені, щоб я краще сам показав де сховав зброю. А я їх запитав, яку? Я в УПА не був і в ОУН не був і не знаю що це таке. Після обшуку, так і нічого не знашли, мене повели до сільської ради. Я прийшов туди останнім, бо вже було пятеро моїх односельчан і нас чекала машина з військовими. Там на нас оформили якісь документи, посадили на машину і повезли у Почаїв до тюрми. Так закінчились мої дитячо-юнацькі роки і розпочалося справжне доросле життя українського бандерівця.”

25 квітня 1946 року. Місто Почаїв. Начальник Почаївського РВ МВС молодший лейтенант Карандашов розглянув справу по обвинуваченню Вітика Харитона Прокоповича про те, що він під час німецької окупації добровільно поступив в контреволюційну оррганізацію ОУН юнацтва під кличкою “Кущ”, мав ще клички “Вишня” та “Смерека”. За вказівкою станичного села Гніздичне  Петлюка, кличка “ Пекельний” проводив збір продуктів харчування  та теплий одягдля бандитів УПА у місцевих  жителів того ж села.”

Вітик Харитон Прокопович.

 “Я самий старший із затриманих членів юнацької ОУН 25 квітня 1946 року в селі Гніздичне. А взнав, що я перебуваю в юнацькій ОУН саме в день свого арешту у себе на дворі, коли мені зачитали документ про моє затримання. Я його добре запамятав і вперше взнав про свої оунівські клички. Всіх хлопців, які були записані енкаведистами в юнацьку ОУН, я добре знав. Але що ми всі  разом збиралися і про щось говорили, чи вчилися володіти зброєю, це брехня. І в мене шукали зброю, я озброєний? Про зброю я почув ще у 1944 року весною. Її було дуже багато в селі і її міг мати, хто хотів і не лінувався підняти з землі. Особливо її багато викидали мадяри, а потім викидали німці, щоб швидше тікати. Коли прийшли совіти то наші люди закопували десятками гранати та гвинтівки, щоб непопастися. А мені вона була не потрібна і я її не мав, бо боявся нею користуватися. Але біда сама прийшла до нас на двір. Хтось добре набрехав на мене та доніс енкаведистам що я член юнацької ОУН. А наші сільські патріоти вже давно були заарештовані та сиділи по Сибірських  тюрмах. Багато погинуло після приходу совітів, ще декілька повстанців з нашого села переховуються в глибокому підпіллі. Але причому тут нас, шістьох молодих юнаків для чого заарештовувати і ще у нас шукати зброю, листівки, заборонену літературу і обвинувачувати у зраді.  Я ще в дома, під час арешту зрозумів, що нас усіх посадять в тюрму і на довго. І нас там заставлять безплатно будувати комунізм для комуністів. Довго в сільській раді нас не тримали. Прозвучала команда, нас посадили в машину і повезли в тюрму.”

Всіх заарештованих розмістили в підвальному приміщені Почаївського НКДБ і розпочалися допити. Від них вимагали визнати свою вину, а саме у перебуванні в молодіжному ОУН і у звязках з повстанцями УПА. До суду їх допитували і майже не давали виспатися. Допит за допитом, погрози, залякування, але їх не били. А не били тому, що після затримування їх треба було судити через чотири дні. І слідчі добилися зізнання, але не залякали. І після суду, це вже були не підлітки а справжні патріоти України. Справжні бандерівці, які за короткий час осмислили за що боролися їхні односельці і як тепер вони будуть боротися з своїми ворогами за Незалежну Україну.

Іванов Антін Дмитрович. Народився 21 серпня 1929 року, в селі Гніздичне Почаївського району, освіта чотири класи, українец, з селянської сімї, заарештований 25 квітня 1946 року як член Юнацької ОУН. Засуджений 29 червня 1946 року ВТ військ МВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна. Покарання відбував у місті Воркута (Росія). Звільнений 28 липня 1954 року.

Сукач Матвій Васильович  народився 16 травня 1930 року в селі Гніздичне Почаївського району, освіта чотири класи, українець, з селянської сімї,  заарештований 25 квітня 1946 року як член Юнацької ОУН. Засуджений 29 червня 1946 року ВТ військ МВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна. Покарання відбував у Мордовії (Росія). Звільнений 04  березня  1955 року.

Стецюк Григорій Павлович  народився 21 серпня  1929 року в селі Гніздичне Почаївського району, освіта чотири класи, українець, з селянської сімї,  заарештований 25 квітня 1946 року як член Юнацької ОУН. Засуджений 29 червня 1946 року ВТ військ МВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна. Покарання відбував у місті Стародуб Брянської області (Росія), потім був переведений у Джезканган (Казахстан). Звільнений 08  вересня  1954 року.

Вітик Харитон Прокопович  народився 28 січня 1929 року в селі Гніздичне Почаївського району, освіта чотири класи, українець, з селянської сімї,  заарештований 25 квітня 1946 року як член Юнацької ОУН. Засуджений 29 червня 1946 року ВТ військ МВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна. Покарання відбував у місті Воркуті (Росія). Звільнений 28  липня   1954 року.

Івасюк Михайло Йосипович народився 03 травня 1929 року, в селі Гніздичне Почаївського району, освіта чотири класи, українец, з селянської сімї,  заарештований 25 квітня 1946 року як член Юнацької ОУН. Засуджений 29 червня 1946 року ВТ військ МВС у Тернопільській області на 10 років ВТТ із конфіскацією майна. Покарання відбував у місті Воркута (Росія). Звільнений 28 липня 1954 року.

Матеріали підготував Олег КРИВОКУЛЬСЬКИЙ