Що робили у замку на Тернопільщині король, князь, гетьман та російський цар? (фоторепортаж)
Бережанський замок був свого часу одним із найрозкішніших та найбагатших в Галичині.
Італієць проектував, а будували – українці
Щораз, коли приїжджаю до Бережан, намагаюся знайти бодай годину-другу, аби увійти у тихі зали Державного історико-архітектурного заповідника. Тут його директор Василь Зорик завжди розповість щось цікаве про шість пам’яток архітектури національного значення, які входять у заповідник, і, передусім – про Бережанський замок.
- Упродовж двадцятиліття, з 1534 по 1554 роки, руський, себто, український воєвода, великий коронний гетьман Микола Синявський будував у Бережанах замок. Ця фортифікаційна споруда із мурами, товщиною у 2-6 метрів 200 років поспіль надійно захищала власників замку від ворогів, - розповідає Василь Зорик. - А неприступною твердиню робив природний захист: перед фортецею - 800-метрове болото та два рукави заплави річки Золота Липа.
Цікаво, що замок, збудований за проектом італійського архітектора, ім'я якого, на жаль, невідоме, ззовні відображав міць бастіонів і бійниць, а з дворика – затишок і спокій. Фасади житлово-палацових корпусів увінчували кам’яним мереживом двоярусні аркади-галереї на зразок італійського палаццо. Вони оббігали корпуси периметром, а вікна були прикрашені ренесансною різьбою. Ще на поч. XVII ст. замок у Бережанах називали «Східним Вавелем», бо саме він був прототипом Краківського королівського Вавелю. Це – насправді була одна з найпрекрасніших і найславніших будов Галичини, і, водночас найміцніша ланка оборони від наскоків татар і турків, що входила в гряду замків – Свірж, Перемишляни, Поморяни, Підгайці, Бучач, Язлівець, - каже директор Бережанського державного історико-архітектурного заповідника Василь Зорик.
Голландсько-французькі бастіони та «золоті кімнати»
За професією Василь Зорик – архітектор, тому у розмові про замок так акцентує увагу на деяких особливостях побудови бережанської твердині. За його словами, як свідчать архівні матеріали, у плані замок спочатку був чотирикутний, та й в основі планування Бережан закладено німецьку ідею готичних міст із чотирикутною площею, в центрі якої – міська ратуша, а в різні боки розходяться радіальні вулиці. Отож, чотирикутний замок, а після перебудови в кінці XVII ст. – п’ятикутний, по периметру мав три бастеї. Обширний дитинець при потребі вміщав сотні воїнів.
У 1672 – 1675 роках старанням Миколи Синявського замок отримує фортечне зовнішнє укріплення бастіонного типу голландської та французької фортифікаційних шкіл. Жодна армія не могла взяти приступом бережанську твердиню.
Хоча, як стверджує завідувач науково-дослідного відділу Державного історико-архітектурного заповідника у Бережанах Володимир Парацій, у другій половині вересня 1648 року козацький загін під командуванням Максима Кривоноса при допомозі прихильників з місцевого населення зумів захопити Бережанський замковий комплекс і місто.
- Але вже вдруге - у липні 1649 р. - Бережанський замок витримав облогу козацьких військ, хоч жорстокі бої відбувалися в межах населеного пункту. Місто було зруйноване, але знову ж місцевий замковий комплекс - родинна резиденція Синявських, зумів ефектно протиставити свої фортифікаційні можливості ворожим нападам, - говорить історик Володимир Парацій.
Двічі, в 1675 та 1676 рр., від бастіонів нездоланного замку відступали багатотисячні турецькі війська під проводом Ібрагіма Шишмана. Червоним кольором, що означало – неприступний замок позначали бережанську твердиню й на татарських картах. У збережених документах Державного історико-архітектурного заповідника у Бережанах йдеться і про те, що до оборонних мурів (ширина яких з південно-західного боку сягала 6 м) прилягали дво-триповерхові житлові будівлі.
Однак, замок відомий не тільки своєю неприступністю, а й так званими «золотими кімнатами». У залах палацового корпусу була велика, як на той час книгозбірня, що налічувала понад чотири тисяч томів, портретна галерея польських королів, власників замку та відомих знатних його гостей, воєначальників, володарів і вельмож з інших країн, а також полотна на батальну тематику – «Битва під Хотином, 1621р.», «Битва під Журавно, 1676р.», «Битва під Віднем, 1683р.», в яких брали участь Синявські. В інкрустованих скринях зберігалися географічні карти, глобуси, родовий архів та генеалогічні матеріали. Кімнати були оздоблені живописом, драпіруванням, золотом, сріблом, тут розміщувалися картинна галерея та бібліотека.
Інтер’єр палацових кімнат та залів славився кам’яними та мармуровими порталами, камінами, дерев’яними різьбленими сволоками, покритими поліхромією і золотом, над оздобленням яких працював придворний скульптор Іоан Пфістер.
Свого часу красу і велич Бережанського замку описав і польський поет Юліуш Словацький, який, до речі, народився у містечку Кременець на Тернопільщині:
У багатих – свої «прибамбаси»
Замок у Бережанах його сучасники називали «замком комфортного проживання». Адже тут усе було створено не тільки для надійної оборони, але й для проживання та, як кажуть, «активного» відпочинку. А що такий відпочинок був іноді дійсно досить активним для можновладців, підтверджу дослідник літопису замку історик Володимир Парацій.
- Історію Бережанського замку пов’язують із шляхтою, магнатами Синявськими, Чарторийськими, Потоцькими. Так, Микола-Адам Синявський приймав у замкових палацах польського короля Августа ІІ, трансильванського князя Ференца Ракоці, гетьмана України Івана Мазепу, російського царя Петра І та багатьох інших видатних особистостей. За переказами, Синявський і Петро І, обоє – кремезні чоловіки, під час гулянки добряче напились горілки і влаштовували змагання – хто першим потрапить у Рай, запрягшись у сани. Усю пікантності цьому парі додавали дві подробиці: по-перше, сперечалися вельможні особи влітку, тож сани тягнути було значно складніше, ніж по снігу, а по-друге, Рай – це село за добрих 7 км від Бережан. Правда, скільки кілометрів протягнули ті сани і хто тоді переміг, досі невідомо, - усміхається Володимир Парацій.
А щодо Ференца Ракоці ІІ, барельєф якого туристи можуть побачити на замковій стіні, то він був керівником національно-визвольної війни угорського народу проти панування Габсбургів. Як один з ватажків повстанців, з лютого 1702 р по травень 1703-го Ференц Ракоці перебував у Бережанському замку, де написав
«Маніфест» до угорського народу. На згадку про цей факт у Бережанах на території замку щороку проводиться «Ференц-фест» - українсько-угорський фестиваль, у програмі якого дефіле у народних костюмах Угорщини та Укрїни часів Ференца Ракоці, традиційна кухня двох народів, фестивальна музична програма, мистецький вернісаж.
Живим – родинну церкву, мертвим – усипальницю
На території Бережанського замку донині збереглася давня каплиця, яка, по суті, є домінантою композиції замкового подвір’я Її будівництво здійснювалося в два етапи: перший – середина ХУІ ст., другий – перша половина ХУІІ ст.
Як розповів директор Державного історико-архітектурного заповідника Василь Зорик, каплиця була не тільки родинною церквою для живих, а й усипальницею для померлих. Надгробки Синявських ХУІ ст. виконали скульптори Герман ван Гутте та Генріх Горст, у ХУІІ ст. – Йоган Пфістер. Особливої мистецької слави каплиця набула завдяки багатому ліпнинному оформленню куполу західної частини та мистецьки виконаних надгробків Адама-Героніма і його трьох синів. Фрески, різьба по каменю, декорація з гірлянд і грон, квітів та листя, пишний розпис стелі, алегоричні символи додавали каплиці особливої величі. У 1782 року за наказом цісаря Йосифа II каплицю було закрито, її інвентар та коштовності описано, націоналізовано, а в будівлі влаштовано склад.
Правда, майже через сто років її було реставровано за сприяння
Станіслава Потоцького. Та під час Першої світової війни каплиця зазнала пошкоджень. А перед приходом більшовицьких військ у 1920 році саркофаги Синявських разом з іншими цінностями вивезено до Краківського Королівського Вавеля, де вони і зберігаються в замку Пєскова Скала біля Кракова. Каплиця була закрита до 1928 року. У заповіднику розповідають, що
у повоєнний час храмова споруда не використовувалась, а її мистецьке оформлення руйнувалося. Рятуючи залишки побитих надгробків Синявських та скульптур, тодішній директор Львівської картинної галереї Борис Возницький вивіз їх до Львова і передав в Олеський замок. Нині алебастровий надгробок Анни Синявської виставлений у постійно діючій експозиції Олеського замку.
Зараз у каплиці можна побачити залишки фресок, ліпники, а в залах історико-архітектурного заповідника у Бережанах – фрагменти цегли з логотипами Потоцьких, мармурові шматки оздоблення з надгробків Синявських, які вдалося знайти у підвалах. А на другому поверсі заповідника створено музей меблів кінця XIX – початку XX сторіччя. Кожна річ – скриня, креденс, ліжка, тумби, двері, трикутний годинник із дерева – відтворює колорит тодішнього міщанського життя Бережан і його замку, який ми залишаємо, налаштовуючись до наступних мандрівок замками та палацами Тернопілля.
Фото автора
