Роботи парубка з Тернопільщини колись здивували Париж, а нині – Київ (фото)
У Мистецькому арсеналі експонується виставка «БОЙЧУКІЗМ. Проект «великого стилю».
Це проект про мрійників, які хотіли змінити світ. Цей проект про реформаторів мистецтва, які відмовились від традиційного формату. Цей проект про творців утопії, які самі стали її жертвами, пише artarsenal.
Михайло Бойчук – парубок з Тернопільщини, який у 1910 році здивував вибагливий Париж, виставивши свої твори в «Салоні незалежних». Темпера замість олії, колективна творчість замість індивідуальної, повернення до історичної спадщини замість її заперечення, сконденсованість художньої форми замість реалістичного відтворення. Французи назвали ці новації “Renovation Byzantine”, серед науковців вона відома як школа українського монументалізму або бойчукізм. Це була остання спроба здійснення великого стилю в Україні. Бунтар за своєю природою, Михайло Бойчук бачив перед собою чітко окреслену мету - реформування українського мистецтва. Новий український стиль мав стати справді національним та глибоко увійти у повсякденний побут людини.
У Київському художньому інституті у 1920-ті роки послідовники Бойчука ніби утворили середньовічний цех, де спільним був процес творення – від виготовлення фарб і пензликів до закінчених творів. Вони амбітно називали себе «зодчими Всесвіту», які творять великий національний стиль. Бойчукісти щиро вважали, що їх мистецтво служить розбудові ідеального суспільства, де хлібороби серед буяючих ланів, усміхнені жінки біля яблуні перебувають у суцільній гармонії. Повсякденність українського села перетворена в творах бойчукістів на сакральне дійство. Проте більшовицькі ідеологи швидко поклали край різноманітним мистецьким пошукам, слідом за універсальним методом соціалістичного реалізму в Україні запанував великий терор.
Монументальні твори бойчукістів знищувались слідом за своїми авторами. До тепер зі спадщини проектованого ними «великого стилю» вціліли лише окремі ескізні або камерні роботи. За кожною з них – чиясь особиста мужність: музейників, які зігнорували директиви про знищення ідеологічно ворожих творів; учнів Михайла Бойчука, які перетворюючись на «соцреалістів», переховували свої ранні роботи; колекціонерів, які розуміли цінність забороненого мистецтва.
З цих вцілілих фрагментів вставки спробували зібрати пазл, який би дав всебічну уяву про український монументалізм як мистецький напрямок, який відображав сутність своєї епохи. На руїнах імперій поставали молоді політичні нації, які завзято взялися до розбудови нових держав і розвитку власної культури. Не випадково найбільш вражаючою є близькість між творами бойчукістів та мексиканських муралістів, яка породжена схожими історичними обставинами. До слова, дякуючи масовому захопленню муралізмом, що охопило наші міста за останні кілька років, суспільство вже де-що дізналось про мексиканських художників. Але мало що знають про українських монументалістів, перші монументальні твори яких з’явилися у 1919 році, і навіть хронологічно випередили всесвітньо відомі шедеври Дієго Рівери. Тому саме час почати розмову про український досвід подібної художньої практики. Можливо, через її пізнання ми зможемо наблизитись до усвідомлення самодостатності українського мистецтва.
На виставці представлено понад 300 живописних, графічних, мозаїчних творів Михайла та Тимофія Бойчуків, Василя Седляра, Івана Падалки, Софії Налепинської, Оксани Павленко, Антоніни Іванової, Миколи Рокицького, Сергія Колоса, Охріма Кравченка. Серед них – унікальний іконопис раннього Бойчука, періоду його навчання у Краківський академії красних мистецтв та його шедевр – так звана світська ікона «Двоє під деревом». Це дивовижним чином збережені завдяки львівській мисткині Ярославі Музиці твори, яка переховувала їх у той час, коли спадщину художника з фондів Львівського державного музею українського мистецтва, за офіційним розпорядженням, у 1952 році просто спалювали як «антисовєтскую и националистическую».
Унікальними є збережені у фондах Національної академії мистецтв України роботи студентів майстерні монументального розпису 1920-х років. Гончарний посуд, що створений за ескізами бойчукістів. Зокрема, таріль 1919 року «Славний боєць за волю України гетьман Іван Мазепа». Також можна побачити і оригінал першого видання «Кобзаря» Тараса Шевчена, з ілюстраціями художника Василя Седляра, 1931 року. Маловідомий доробок бойчукістів в галузі сценографії – проекти сценічних декорацій, ескізи костюмів для театральних постановок, і навіть маріонетки лялькового театру.
Куратори проекту: Ольга Мельник, Вікторія Величко, Ігор Оксаметний.
Виставка діятиме до 28 січня.
Фото з відкритих джерел
