«До добра і краси» – перший художній фільм Галичини, який знімали на Тернопільщині (частина 1)
До читачів.
Сайт «Терен» продовжує публікацію матеріалів місцевого дослідника Назарія Наджоги під загальною назвою «Загублене Тернопілля». Назву ми обрали не випадково, бо віримо, що загублену річ колись та й можна віднайти. Так і з історією нашого краю. Є цікаві факти, які невідомі широкому загалу. Нашим читачам пропонуватимемо дізнатися більше про те, чим колись славилося Тернопілля, але зараз про це майже ніхто не знає. Дуже часто ми захоплюємося цікавинками звідусіль, а цими текстами ми хочемо звернути увагу на оригінальність того, що маємо під боком – в межах Тернопільської області.
Тексти в рубриці «Загублене Тернопілля» виходитимуть на сайті «Терен» щосуботи та щонеділі о 20 год.
Минулий рік видався вдалим для українського кінематографу. Вийшло в прокат багато успішних фільмів з достойним фінансуванням. А яке було колись кіно в Галичині? Ми згадаємо про перший художній фільм Західної України.
Сюжет
У листопаді виповниться рівно 80 років з часу показу першого західноукраїнського повнометражного фільму «До добра і краси». Цей художній фільм збирав повні зали усіх міст Галичини зимою 1938-39 років. Сьогодні би сказали, що стрічка встановила рекорд по касових зборах. А тогочасна преса писала про великий успіх українського галицького кіно.
Частина зйомок проводилась в місті Копичинці, частина між мальовничими краєвидами Дністра поблизу села Раковець, що недалеко Городенки. За сценарієм фільму, молодого хлопця-бешкетника з багатої сім’ї побили і пограбували на базарі. Про нього починає піклуватися красива дівчина, яка не відразу відповіла йому на залицяння.
У першому номері журналу львівських фотографістів «Світло і тінь» за 1939 рік так описують сюжет фільму (текст в оригіналі):
«В темному несвідомому селі живе парубок Роман, багацький син, лінтяй і вітрогон. Ночі проводить на гулянках і картах, домів вертається над ранком. На батькові дорікання не звертає уваги, а коли має їх забагато ,забирається з хати. Після одної такої сварки їде до міста на ярмарок на торговиці приглядається як купці та згінники шахрують селян. Програвши у три карти гроші, завдається в бійку з міськими розбишаками й виходить із неї сильно побитий. Діється це взимку. Вже вечоріє, як Роман вертається з міста домів. По дорозі, серед завірюхи мало не замерзає , але рятує його справник кооперативи з іншого села,що вертається з кооперативної наради. Він забирає Романа до своєї хати. Завдяки дочці справника Марійці та під впливом книжки про українську кооперацію, що її дістав від Марійки, Роман помалу перероджується, а проте виходить з гарбузом від Марійки, бо вона не хоче за чоловіка вітрогона і лінтяя – навіть багатого».
Головні ролі у фільмі виконали учасниця аматорського театру в Копичинцях Марічка Софіян і молодий соліст Львівського оперного театру Андрій Поліщук, уродженець села Нетішин Острозького повіту, нині місто в Хмельницькій області.
Марія Софіян у своїх спогадах про фільм зазначала, що у головній сюжетній лінії показувалась не так історія кохання, як, власне, народні українські звичаї.
– В тому фільмі було багато романтики, фольклору: дуже мальовничі сцени на ріці, коли перуть білизну, або коли хлопець оре кіньми і співає. А того хлопця грав Андрій Поліщук, який вчився у Львові на співака. А потім — українське весілля зі старими музиками, строями і т. д. У мене був чудесний вінок на голові. Пізніше той фільм крутили по всіх містечках і по селах, де були кооперативи. Головний режисер Сценарій до фільму написали Роман Купчинський і Василь Софронів-Левицький. Головним режисером і оператором був Юліан Дорош.
Юліана Дороша називають піонером української кінематографії в Галичині. Він народився у 1909 році в Жидачеві на Львівщині. Коли Юліан був дитиною, його батька Омеляна Дороша, австрійського митника, переводять на службу в Копичинці. Тож не дивно, що згодом він обере місто дитинства для зйомок свого першого художнього фільму.
На початку 1920-х років родина Дорошів переїжджає до Станіславова. Там Юліан закінчить навчання у гімназії, вступить до «Пласту» і вперше візьме в руки фотоапарат.
З 1927 по 1932 рік він навчається на юридичному факультеті Львівського університету. Під час навчання проживає у Винниках під Львовом в родині свого дядька Антона Крушельницького – українського письменника, літературознавця, міністра освіти Української Народної Республіки (1919р).
Варто відмітити, у липні 1934 року Антон Крушельницький з дружиною Марією, з чотирма синами Іваном, Тарасом, Богданом, Остапом і донькою Володимирою та їх сім’ями переїжджають жити до Харкова. У листопаді того ж року всю родину заарештовують органи НКВС. Антона Крушельницького спершу засуджують до десяти років на Соловках, але в березні 1937 року «трійка» УНКВД Ленінградської області присуджує йому вирок до розстрілу. Така ж доля спіткала усіх його синів і доньку. Фотографія родини Крушельницьких стала символом знищення більшовицьким режимом української інтелігенції. Ця світлина датується початком 30-х років, тож може належати авторству Юліана Дороша, коли він жив з ними у Винниках.
На фото є маленька дівчинка. Це Лариса Іванівна Крушельницька (1928 - 2017). Коли виросте, вона стане всесвітньо відомою жінкою-археологом, яка проведе за життя більше 50 археологічних експедицій, на основі яких буде проведено понад 200 наукових досліджень.
Коли родина Крушельницьких виїхала до Харкова, молодий фотограф починає працювати в науковому «Товаристві прихильників Гуцульщини». А в 1939 році гуцульський край він показуватиме Олександру Довженку у спільній мандрівці. Доволі ймовірно, що саме завдяки класику світового кінематографу Юліан Дорош не потрапив під каток репресивного сталінського режиму.
Та повернімось до фільму «До добра і краси».
Локація: Кутець на Гетьманщині і дерев’яна церква
Зйомки фільму проходили в продовж 1936 – 1937 років. За задумом кінострічки, слід було показати усі чотири пори року. Перша зима видалась без снігу, а літо дощовим, тому й затягнулось на два роки.
У Копичинцях знімали хатні сцени. І, як каже директор єдиного в області Музею театрального мистецтва Руслана Савка, можливо, локації були в стародавній дерев’яній церкві.
– Ми знаємо за розповідями Марії Софіян, коли вона приїжджала в Копичинці, що фільм знімався на Кутці. Можливо, що й знімали, як кажуть в нас, «на Гетьманщині» біля Кутецької церкви. Вона у нас найстаріша, з 1630 року. Але від того часу там багато чого змінилося.
Кутецька дерев’яна церква, правильніше Церква Воздвиження Чесного Хреста, в Копичинцях досить збережена. Віднесена до пам’ятників архітектури національного значення. Є одним з найдавніших храмів Тернопілля. А Гетьманщиною називають південно-західну частину міста, до якої відноситься місцевість Кутець.
Зараз ствердно вже не визначити на чиєму подвір’ї і в чиїй копичинецькій хаті на Кутці знімався фільм.
- Люди там позабудовували вулиці, всі сучасні хати. Єдине, що збереглось в тогочасному вигляді, – це церква, – каже Руслана Савка.
Окремого пам’ятного знаку на Кутці про те, що там проходили зйомки першого художнього фільму Галичини, нема. Однак, є вказівник до Воздвиженської церкви відразу при в’їзді в Копичинці зі сторони місцевого автовокзалу. Запитати людей – і вони покажуть, де знаходиться храм чи навіть скажуть:
– Ви там побачите дерев’яний стовп. На ньому пише Кутець. І метрів сто – то й церкву побачите. – Ви знаєте, що тут знімався художній фільм? А Марія Софіян з Копичинець – перша акторка Галичини?..
Кадри з фільму «До добра і краси». Джерело фото: сайт «Старі фотографії Львова»; стаття «До добра і краси», або історія першого повнометражного художнього фільму в Галичині, автор Дзвінка Воробкало.
Газетне оголошення про покази фільму в Галичині. Джерело фото: сайт «Старі фотографії Львова».
Василь Софронів-Левицький обговорює з головними акторами фільму сценарій, справа – Юліан Дорош. Джерело фото: сайт «Старі фотографії Львова».
Кадр з фільму, головні герої – актори Марічка Софіян і Андрій Поліщук. Фото зберігається у фонді Копичинецького музею театрального мистецтва.
Фотокопія журналу «Світло і тінь» №1 за 1939 рік. Зберігається у фондах Копичинецького музею театрального мистецтва.
Юліан Дорош. Джерело фото: сайт «Національної спілки фотохудожників України».
Розстріляна родина Крушельницьких. Джерело фото: wikipedia, стаття Крушельницький Антін Володиславович.
Дорожній вказівник перед Копичинцями зі сторони автовокзалу.
Кутець.
Церква Воздвиження Чесного Хреста, збудована в 1630 році, пам’ятка архітектури національного значення.
Назарій НАДЖОГА
Фото автора
