Як громаду храму на Тернопільщині 35 років тому обурив погром партійними активістами церковного майна

15 травня - пам'ять святих князів-мучеників Бориса і Гліба.

У селі Біще поруч стоять дві церкви – стара, дерев’яна і нова, мурована. Перед Першою Світовою війною в селі було збудовано велику дерев'яну церкву. Майстер – Михайло Дидик із сусіднього села Дрищів.

У 1915 р. вона згоріла від снарядів московської артилерії. У 1925 р. завдяки священику Крижанівському розпочалися роботи з відновлення церкви. Будівництво велося коштом і силами громади і за рік церква постала, хоч вона була менша розмірами від спаленої. У 60-ті роки церкву було зачинено із забороною відправ, а влітку 1983 р. понищено всередині бригадою райкомівського партійного й місцевого «'активу». В той час активісти громади все наполегливіше домагалися від властей району, області й республіки дозволу на відкриття храму. Священик о. Михайло Михайлюк, активний молодий душпастир, який служив у церкві с. Стриганець, але й обслуговував громади сіл Біше й Поручин, проявив ініціативу щодо будівництва нової церкви. Громада його підтримала. 16 квітня 1991 року в Біщу на валах зібралися сотні людей, із сусідніх сіл прийшли процесії із священниками, прибули владика Василій та декан Микола Зорений, щоб відправити Богослужіння з нагоди закладення наріжного каменя під будівництво нового храму. Його заклали старожили села. У тому ж році прийшов о. Ярослав Панашій, котрий доклав багато зусиль для будівництва і завершення будівництва церкви. У квітні 1991 р. почали заливати фундамент під церкву. Неоціненною стала поміч тих вихідців з села, які живуть за межами України. 17 травня 1992 р. освячено головний хрест. А влітку 1996 року відбулося урочисте відкриття й освячення церкви і дзвіниці. До розпису церкви багато старань доклали вихідці села художники Михайло Кузів та Олег Шупляк.